Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:47

“Країна Інкогніта”: Cім’я Аркасів.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 5 квітня 2006 року.

І знову з вами радіожурнал “Країна Інкогніта”. Знову ми вирушаємо в країну історії, в країну приголомшливих, але не рідко забутих подій, тих подій, сліди, яких затер час і тих, які наказано було забути. В ефірі радіожурнал “Країна Інкогніта”.

Сергій Грабовський

І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський та доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха

Щиро, вітаємо вас, шановні слухач!

Сергій Грабовський

Сьогодні ми знову хочемо розповісти вам про одну сім’ю, кілька поколінь якої увійшли в українську історію.

Максим Стріха

Українську історію завжди творили не лишень етнічні українці, але й ті, хто перейнявся духом цієї землі, хто залучився в культурницьку, а часом і в державницьку роботу. І хто часом був своєю працею значно більшим патріотом, а ніж ті, хто гаряче клялися в любові до неньки і водночас за висловом крилатим Володимира Саміленка, пролежали цілий свій вік на печі.

***

Наприкінці ХVIIІ-го століття грек Андреас Аркас переселився з родиною з Греції до щойно заснованого Миколаєва. Він викладав там у штурманському училищі історію та давні мови. Його сини Захарій та Іван служили на Чорноморському флоті. А молодший син Андреаса Микола став адміралом і головним командиром Чорноморського флоту.

Син Миколи Аркаса, теж Микола, служив у Миколаєві у морському відомстві, згодом був почесним мировим суддею Херсонської округи. 1891-го року він написав на сюжет поеми Тараса Шевченка оперу “Катерина”, одразу заборонену цензурою. Микола Аркас збирав, обробляв і видавав народні пісні, писав романси та вірші, був автором поеми “Пилип Орлик” і книги “Історія України-Русі”.

Він власним коштом утримував у своїх маєтках Богданівці та Христофорівці українські школи, фінансував журнал “Киевская старина”, був співзасновником і головою товариства “Просвіта” у Миколаєві.

Сергій Грабовський

Розповідь про сім’ю Аркасів, розпочату нашим колегою Віталієм Пономарьовим, продовжує і доповнює письменник Сергій Грабар.

Сергій Грабар

Багато родин, багато людей призабуто у нас... Усе зводиться до однієї конкретної “Історії України-Русі” Миколи Аркаса, яка в свій час по виході своєму викликала величезний резонанс, яку Грушевський негативно сприйняв. Вона викликала цілу полеміку, в якій брали участь Липинський, Грінченко, Чикаленко, Лотоцький, Хоткевич, тобто когорта умів сперечалася, чи хороша, чи погана книжка.

Поки всі сперечалися, книжка була однією з настільних книг для широкого загалу. І це говорить про те, що книжка вдала незважаючи на певні свої похибки дуже корисно і не дарма була народним підручником певний період.

Я говорю про одного з Аркасів. Чоловіча стать у цій родині мала суто просвітницький нахил, незважаючи на те, що вони, в принципі, були військовими в більшості досягли високих чинів. Їх весь час тягнуло в бік культурології, в бік археології, історії, театру, музики.

Взяти найдавнішого Аркаса, який у нас відомий на терені нашої країни. Той, що народився в Греції в 1793-му році і звали його Захарій Андрійович, і разом з батьком Андрієм приїхав до Миколаєва. Він за своє життя зумів заснувати, зробити, розвинути Морську офіцерську бібліотеку Севастополя. Він залишив нам ряд видань такі, як “Описание Гераклийского полуострова и древности его. История Херсонеса”, як “ Сравнительная характеристика элинских поселений по Эвксинскому Понту”, як “Историю Черноморского флота з 1788-го по 1866 год”...

Навіть три ці роботи, до речі, не перевидані в сьогоднішній день показують про сутність цією людини. Він все життя захоплювався археологією свого краю, археологією пов’язаною з поселенням греків на терені України - сучасної.

Його брат, який народився вже в місті Миколаєві Микола Андрійович, займався переведенням творів свого старшого брата. І цей Микола Андрійович Аркас і заснував цілу когорту Миколу Миколайовичів, що можна заплутатись, можна не розібратися. Але буквально пунктирно можна сказати Микола Миколайович Аркас-син Миколи Андрійовича, який народився в 1853-му році в Миколаєві і помер в 1909-му році. Цей Микола Миколайович відомий, як автор “Історії України-Русі”.

Крім того, його дружні і творчі стосунки з Марком Кропивницьким, Павлом Ніщинським, Миколою Лисенком сприяли тому, що ця людина автор першої опери на Шевченківський сюжет опера “Катерина”.

Сергій Грабовський

Естафету переймає музикознавець Леся Олійник, щоб розповісти про музичний доробок автора опери “Катерина” та контекст його творчості.

Леся Олійник

В історію української музики Микола Аркас увійшов як зачинатель ліричної народно-побутової опери. Рівно 115 років тому він написав на власне лібрето оперу “Катерина” за поемою Шевченка. Не маючи спеціальної музичної освіти, Аркас наважився звернутися до такого складного професійного жанру, як опера. Його шлях до музики був типовим для на той час для творчо обдарованих українців, які не здолавши професійних висот, змушені були залишатися аматорами.

Аркасу доводилося самотужки оволодівати професіональними навичками. У вільний від військової служби час він віддавався улюбленій справі – збиранню й запису народних мелодій. Аркас обробив близько 80-ти народних пісень, уклавши їх у дві збірки.

Не маючи належної підготовки, Аркас, зрозуміло, не міг самостійно впоратися зі складним завданням оркестровки опери. В цьому Аркасу допоміг викладач музичних класів Одеського відділення РМТ Петро Молчанов.

Шевченкову драму Аркас переніс у площину сімейно-побутових стосунків. Російського офіцера він понижує в чин рядового солдата. Завдяки ліричним мелодіям, в основі яких звучать інтонації українських пісень, завдяки непідробній щирості, привабливості головної героїні, опера мала великий успіх.

Перша постановка “Катерини” відбулася в Москві у 1899-му році у виконанні трупою Марка Кропивницького. “Московские ведомости” писали тоді, що успіху опери сприяли благородна музика, блискуча постановка балетмейстера Х.Ніжинського і відмінне виконання співаків.

У тому ж році трупа Кропивницького показала “Катерину” в Мінську, Вільнюсі та Києві. А увертюра опери часто звучала у симфонічних концертах. Найефектнішим вважався “Козачок”, який доводилося виконувати, зазвичай, на вимогу публіки повторно.

Максим Стріха

Звичайно, “Катерина” аматора Аркаса ледве чи може стати в один ряд з вершинами Верді чи Вагнера, чи кращими творами Лисенка, Данькевича, Губаренка і інших класиків української опери. А про те, для свого часу це був цілком пристойний музичний твір, ані трохи не гірший, ніж жанрова близька “Галька” Монюшка, чи “Продана наречена” Сметани, якими досі пишаються поляки і чехи.

І, очевидно, провина наших оперних театрів, що вони досі не зуміли запропонувати нового прочитання “Катерини”, яке б взорувалося не на традиції українського театру кінця 19-го століття, а враховували б нові віяння оперної стилістики, оперної режисури.

Сергій Грабовський

І знову перед мікрофоном Віталій Пономарьов

Віталій Пономарьов

Син Миколи Аркаса, теж Микола, так само служив офіцером, а після виходу у відставку став актором мандрівних театральних труп і згодом заснував власну трупу. Під час Української революції він повернувся до війська і у чині полковника командував кінним полком.

Від початку 20-х років Аркас мешкав у Станіславові, Коломиї, Ужгороді, Празі та Хусті. Онук автора опери “Катерина”, теж Микола, був у трирічному віці усиновлений своїм дідом. Від 1918 року він служив у піхоті, проте через контузію залишив службу, виїхав до Туреччини, а потім до Чехо-Словаччини.

Микола Аркас навчався в Українському Вільному Університеті у Празі і двадцяти восьми років здобув там докторський ступінь з філософії. Аркас уклав українсько-чеський словник, писав вірші та прозу, склав “Родинну хроніку”, написав “Історію Північної Чорноморщини з діб прадавніх і до часів козаччини”.

1949-го року Микола Аркас переїхав до Франції, а через 9 років – до Сполучених Штатів Америки. Він помер вісімдесяти одного року у Нью-Йорку 27-го лютого 1980-го року.

Сергій Грабовський

Інформацію Віталія Пономарьова доповнює письменник Сергій Грабар.

Сергій Грабар

Вихованець Морського кадетського корпусу Микола Миколайович, що народився в 1880-му році, був офіцером. А потім пішовши в відставку повністю перекинувся на театр. У нього дуже цікава і акторська, наприклад, в трупі Саксаганського він був актор, і режисерська діяльність.

Він працював з актором і режисером у театрі Когутюка в Станіславі, в трупі Косака в Коломиї, в українському театрі Товариства “Просвіта” в Ужгороді. Із 1929-го року він був його директором, він викладав співи в учительській семінарії міста Ужгорода, він писав пісні і музику для студентів.

І ще про одного Аркаса хочеться сказати. Його теж звати Микола Миколайович – це племінник вищезгаданого Аркаса, це син сестри Миколи Аркаса і народного вчителя Самойленка. У трирічному віці його усиновив дід отой Микола, який написав “Історію України-Русі”.

І він свого діда й вважав за батька. І отримав він домашню освіту - це пізніше сприяло тому, що він був одним з найкращих і на сьогоднішній день знавців старогрецької і новогрецької мови. Це саме він здійснив перший повний переклад української мови “Іліади”, це він пізніше зробив словник до “Іліади”.

Максим Стріха

Варто додати, що наймолодший Микола Аркас, чий переклад “Іліади” став справді важливою проміжною ланкою між давньою роботою Ніщинського-Байди і канонічним на сьогодні перекладом Бориса Тена, був водночас активним членом Організації українських націоналістів.

Таким чином родина Аркасів від слуг імперії-греків, від другого покоління, яка виявила український патріотизм, але ще радше в етнографічних, літературних може трошки автономістичних рамках ця родина дійшла до абсолютно чіткого українського державництва.

Сергій Грабовський

Чим став для України блискучий рід Аркасів і чого позбулася Україна, де в силу відомих історичних подій такі роди якщо не знищені повністю, то відкинуті кудись на маргінеси?

Максим Стріха

Сергію, в попередніх наших передачах ми часто торкалися українських родин – і Полетик, і Косачів, і Антоновичів – мабуть це є нормальним для нормальної країни отакі от династії.

Трагедію України справді було те, що ці династії грубо обривалися чекістськими кулями або ж мусили проростати бічними гілками десь закордоном. А проте, родина Аркасів і сьогодні варта нашої вдячної пам’яті. Ця родина стверджує принаймні декілька речей.

По-перше, велику силу і життєдайність українства. Бо ж українцями Аркаси стали, коли власне ще й не заносилися на якісь державницькі програми. По-друге, вони наочно показують, що й південь України таки є український. Бо тодішній Миколаїв народжував саме українських діячів. І що Чорноморський флот мав дуже важливу складову української історії, а за своїм персональним складом, то був і просто переважно українським.

І нарешті ця родина є дуже вдячним полем дослідження того, як люди приходять до українства дедалі більш усвідомленого, як трансформується при тому їхні погляди. І нарешті, ця родина дала нам літературні, наукові, музичні твори, в якій досі анітрохи не втратили своєї вартості. А відтак родина Аркасів варта вдячної пам’яті і нашої, і наших нащадків.

Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Звучала музика Миколи Аркаса з опери “Катерина”.

Говорить Радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG