Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 01:50

“ЗЕМНА ВЛАДА – ПРОЕКЦІЯ ВЛАДИ ДУХОВНОЇ…”<BR> <I>Харизматичні спільноти в українському суспільстві</I>


Віктор Єленський

Аудіозапис програми:

Київ, 11 квітня 2006 року

Коли є свобода вибору – обирають свободу! На хвилях «Радіо Свобода» щотижнева програма «Свобода совісті». Розмаїтість вір, таїни людської душі і її сув’язі з Одвічним, гідність людини, яка обирає власну путь до Істини. В ефірі “Радіо Свобода” передача „Свобода совісті”. З вами ведучий Віктор Єленський.

Перемога на виборах київського міського голови Леоніда Черновецького, ім’я якого пов’язують з церквою Посольство Боже, загострило увагу до так званих нетрадиційних релігійних організацій, зокрема харизматичних. Хто такі харизмати і у що вони вірять?

.... За відповіддю рушаємо у початок минулого століття. Напередодні 1900-го року пророцтв про прийдешній кінець світу було так само багато, як і напередодні пам’ятного нам 2000-го. По всім Сполученим Штатам прокотилася хвиля палких молитовних зборів, які супроводжувалися масовими каяттями і закликами до Неба. На одному з таких зібрань у місті Топека, штат Канзас, під час спільної молитви, Агнес Озман заговорила іноземними мовами, яких вона дотепер не знала. Це сталося 1 січня 1900 року, і цей день вважається днем виникнення сучасного пятидесятницького руху. Чому пятидесятницького? Тому що саме на П’ятидесятий день після Христового Воскресіння на учнів Ісуса зійшов Дух Святий і вони заговорили іншими, незнайомими їм мовами. Через сто років пятидесятницький рух – це понад 170 різних деномінацій і сотні, підкреслю, сотні мільйонів прибічників по всьому світі. Зцілення і пророцтва, говоріння на інших мовах та їхнє тлумачення вигнання злих духів ці практики вийшли за межі п’ятидесятництва. Вони охопили мільйони і мільйони протестантів, яких умовно називають харизматами. В Україні п’ятидесятники з’явилися у перших декадах минулого століття, а громади, які ми називаємо харизматичними почали бурхливо розвиватися тут від другої половини 1980-х. Харизматичні церкви виявилися більш успішними на Сході і Півдні України, де присутність Православної та Католицьких церков була значно меншою, ніж на Заході, а релігійно-культурну традицію понівечено набагато більшою мірою. У Криму, до прикладу, харизматичні церкви розвиваються досить бурхливо. Кореспондент Радіо Свобода Володимир Притула передає з Сімферополя.

... Сучасні мелодії, гарні голоси, співає весь зал – у Гарнізонному будинку офіцерів ВМС України у Сімферополі проходить недільне богослужіння релігійної громади “Церкви Ісуса Христа Повного Євангелія”. Вивішені на стінах цитати зі Святого Письма сусідять з державними символами України і мілітаристськими висловами полководців минулого. Але у заповненому залі піднесена атмосфера: “Ісус – мій Бог, мій начальник життя! Алілуйя!” – проповідь проголошує старший пастор громади Валентин.

Він приїхав з Болгарії, але уже кілька років живе у Криму. За його словами, тут досить непроста обстановка – сильний, як він каже, російський дух та невидимий тиск офіційного православ’я. Пастор Валентин каже, що це не надто шкодить його громаді чи іншим харизматичним церквам, хоч інколи лайливі статті у місцевій пресі зі звинуваченнями у шпигунстві чи надписи на стінах “Геть сектантів-американців!” – дратують.

“Ось такі, здавалося б, дрібниці. Але, звичайно, це неприємно. Поки що, у таких глобальних розмірах немає чогось страшного. Правда, одного разу ми хотіли провести євангелізацію, отримали дозвіл від міліції, все було законно. Але прийшли якісь депутати і заявили, що, мовляв, ви не маєте права проводити тут євангелізацію, ви нам заважаєте... ”, - розповів пастор Валентин.

Керівник Комітету у справах релігій при кримському уряді Володимир Маліборський каже, що з початку 90-х років минулого століття на півострові спостерігається справжній бум у розвитку харизматичних протестантських громад: “Найбільш активні з них представники п’ятидесятницького крила нео-євангеського, модернізованого, більш сучасного напрямку – їх більше 10 течій. Але найбільш потужні та активні – представники “Церкви Повного Євангелія”, їх зараз більше 55 громад”, - розповів Володимир Маліборський і запевнив, що на півострові немає жодних міжконфесійних конфліктів, або тиску на ті чи інші релігійні громади.

Пастор Валентин з цим погоджується, але каже, що краще, коли при владі буде більше справжні віруючих : “Чому? Тому що я знаю, що це не корумповані люди, вони приноситимуть благословення своїй країні і своєму народу. Вони працюватимуть на народ, а не просто крастимуть. І ми молимося за це. Я дуже радий, що мером Києва став Леонід Черновецький,адже я знаю, що він ходить до церкви “Посольство Боже”. Це прекрасно! ”, - це був старший пастор релігійної громади “Церкви Ісуса Христа Повного Євангелія” у Сімферополі Валентин.

«Церква не створена сама заради себе. Церква - це не самоціль, це інструмент, який має служити суспільству. Церква не може бути відділеною від держави», - говорить в інтерв’ю Львівській кореспондентці “Радіо Свобода” Галині Терещук пастор харизматичної церкви «Нове покоління» Олександр Жук. Церкву було створена 16 років тому, центр її - в столиці Латвії, погляди на роль церкви у політичному процесі доволі специфічні і відмінні від багатьох інших протестантських церков. На питання про ставлення церкви «Нове покоління» до політичної ситуації в державі і до тих процесів, які в ній відбуваються, до участі віруючих у виборах в органи влади, пастора Жука відповів:

«Будь-яка земна влада -це проекція духовної влади. Всяка влада від Бога. Якщо ми це знаємо, аби влада була ефективною, відповідала Божим вимогам, вона повинна контактувати з Богом. Ми бачимо по Біблії, коли царі прислухались до слова пророків, то держава була могутньою і успішною, в економічному і соціальному плані ».

Олександр Жук вважає, що традиційні і нетрадиційні церкви України мають духовно переорієнтуватись і зрозуміти, чому великий відсоток громадян нині не довіряють не лише владі, але й духовним особам.

«Церква наскільки є потрібною, наскільки вона може допомогти суспільству вирішити життєві проблеми, наскільки церква відповідає потребам людей».

Харизматична церкви «Нове покоління» мріє про власний храм, який би став духовно - культурним центром, а ще пастор цієї церкви зауважив, що Львів повинен бути духовною столицею України, де б відбувались християнські конференції, дискусії, зустрічі, різноманітні просвітницькі програми.

Згадана Церква “Посольство Боже” (первісно вона звалася “Слово віри”) - найвідоміша з харизматичних церков України. І не тільки в Україні – з 30-ма тисячами членів і сімома десятками дочірніх церков вона є однією з найчисленніших харизматичних спільнот в Європі. Її лідер, 39-річний нігерієць Сандей Аделаджа, впевнено почувається у політичному, правовому і бізнесовому просторі України. Всі спроби припинити його перебування в Україні, вчинені наприкінці 1990-х, зазнали поразки – за Сандея вступилися народні депутати самих різних політичних орієнтацій. Невдалими виявилися також спроби припинити і бізнесову, і, зрозуміло, релігійну діяльність пастора – він виграв зо два десятки судів. Його церква збільшувалася, її вплив зростав. У чому причини успіху? Почнемо із того, що харизматичні спільноти стимулюють своїх членів на особистісний життєвий успіх, видимою ознакою якого є фінансове процвітання, професійна спроможність, кар’єрні досягнення і тілесне здоров’я. Десятина та інші пожертви, молитви за зцілення тут розглядаються як засоби реалізації Божого слова, а особиста успішність – індикатором правильності духовного життя.

Жінка (переклад): “Господь вас любить усіх! І як любить мене, таку грішницю, таку грішницю, що я навіть не очікувала, що він може мене так любити! Він мене благословив двома шкіряними куртками, двома парами чобіт і дублянкою! Амінь! Алілуя! Любіть Бога і служіть йому із всіх останніх своїх сил! Амінь!”

В Україні 1990-х років хиткість власних досягнень, відсутність скільки-небудь надійних гарантій збереження свого статусу і свого бізнесу відчувався особливо гостро . Це зробило “новий протестантизм” привабливим для тих, хто потребували “нової духовності” і гарантованих за наслідками відносин із Богом. Харизматичні лідери обіцяли все і зараз. Вони проповідували більш, сказати б, “капіталістичне богословя” – багатство тут не тільки не викликає підозри й недовіри, але й всіляко заохочується. До речі, дослідження , здійснене серед вірних найбільшої в світі християнської спільноти – півмільйонної харизматичної Центральної церкви Повного Євангелія в Сеулі, засвідчило: більше третини опитаних назвали “матеріальне благословення” головним мотивом свого приєднання до церкви і ще третина – уздоровлення. Зрештою, люди знаходили і знаходять у цих громадах того, чого їм бракує в світі: смисложиттєву перспективу, суто людську підтримку, чіткі і прості, - може навіть занадто прості - відповіді на кляті одвічні питання. Молись і Господь тобі допоможе – він дає Спасіння даром. Структурно Посольство Боже організовано як переважна більшість інших подібних спільнот – з фіксованим членством, активною участю в діяльності контактної групи з 12 осіб, з служіннями і групами за інтересами, які охоплюють практично всі сфери життєдіяльності члена церкви. Дисципліна є доволі жорсткою, члени церкви є саме членами, а не прихожанами, які приходять і йдуть геть; церква опікується низкою соціальних проектів, серед яких особливе місце посідає реабілітація наркозалежних.

Суттєвою рисою, яка вирізняє цю церкву від багатьох інших харизматичних громад, є її скерованість на активну участь у політичному житті.

От що говорив з цього приводу сам Сандей Аделаджа в інтерв’ю газеті, яка видається у Сполучених Штатах:

«Християни повинні посідати чільні політичні посади, робити погоду у політичному житті країни. Якщо християни не підуть в політику, не візьмуть відповідальність за те, що відбувається в країні, я гарантую, за них це зроблять інші.. Церква має стати кузнею, де вирощуються люди, які правитимуть країною. Ми кажемо, що ми будемо головою, а не хвостом. Як ми будемо головою, якщо не підемо в політику? Я постійно кажу українцям: якщо вони не хочуть брати відповідальність за свою країну, то замість них це зроблю я».

Тоді ж, а це було 2004 року, Сандей Аделаджа оголосив про те, що його церква висунула кандидатом у президенти одного зі своїх членів і повідомив, що той є членом Христиансько-Ліберальної партії України. На останніх президентських виборах кандидатував тільки один член цієї партії – Леонід Черновецький.

Обрання київським міським головою Леоніда Черновецького члени церкви Посольство Боже сприйняли як великий успіх власне церкви.

Жінка (переклад): “Те, що Бог хоче зробити для України, то він зробить через Черновецького".

Чоловік (переклад): “Дійсно Боже дитя”.

Жінка: “Я знаю, що він дуже чесна людина. Може, він інколи буває експресивним, якось так нестандартно свої думки висловлює, але при цьому дуже чесна людина. Я йому довіряю просто через те, що просто я знаю, що він не зрадить, скажемо так, моральності”.

Жінка (переклад): “Він йде служити людям”.

Між тим, далеко не всі члени харизматичних церков поділяють надактивність керівництва Посольства Божого в політичному процесі. Вони критикують теорію “Нового світового порядку” висунуту харизматичним пастором Лєдяєвим. Згідно з цією теорією, відродження суспільства неможливе без відродженого уряду, тобто об’єктом місії мають стати передовсім високопосадовці.

От що сказав радіо “Свобода” з цього приводу директор Інституту свободи совісті Олександр Заєць:

“Те, що стосується, зокрема, нового світового порядку, то якщо говорити про протестантські конфесії України і також про велику частину харизматичних церков, то ця робота викликає занепокоєння, вона не підтримується, не підтримуються такі дії. Це реалії, які ми сьогодні маємо”.

Однак публічне обговорення харизматичного феномену має і зворотний бік. Важко не помітити, що медія ніколи не були надто прихильними до Посольства Божого та його лідерів. Їх звинувачували у зомбуванні адептів, у заподіянні шкоди вірним, у зловживанні духовною владою і навіть писали про те, що в цивілізованих країнах такі релігійні громади заборонено.

Газети, втім, не завжди були коректними. Те, що молитовні зібрання тієї чи іншої церкви не відповідають нашому уявленню про богослужіння і більше скидається на концерт чи скаутське свято, ще не привід для заборони цієї церкви. Людей не лякають практики своєї релігійної традиції, навіть якщо ці практики викликають шок у вихованих в іншій вірі. І навпаки... Відтак, питання про те, що є релігією, а що маскуванням під релігію скидається не має правової відповіді. От що сказав в інтерв’ю радіо “Свобода” віце-президент Інституту європейської інтеграції Геннадій Друзенко:

“Чіткої межі, тим паче правової десниці бути не може. Дев’ята стаття говорить не тільки про свободу релігії, а про свободу совісті релігії, світогляд. Отож, ми говоримо про релігію як один з специфічних але різновидів світогляду. Жодна юридична інстанція ніколи не візьме на себе відповідальність сказати: це релігія, а це ні. Тут радше питання за такою категорією: якщо були б неодноразові прецеденти, що релігійний світогляд зашкодив людям, то тоді незалежно від назви європейські інституції будуть ставати на захист людини, свободи”.

Наразі немає відомостей стосовно того, що питома вага схильних до суїциду, насильства, ментально нездорових чи злочинців у харизматичних громадах більше, ніж у традиційних для України церквах. У Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи 1999 року стосовно протиправної діяльності сект, на сам факт якої полюбляють посилатися противники новітніх релігій, так от, йдеться про необхідність застосовувати до тих, хто порушує закон, звичайні правові заходи. Тобто, хто б не скоїв злочин – вірний мільярдної Церкви чи крихітного релігійного руху – він має постати перед судом. І взагалі, екзистенційні пошуки, потреба у визначеності, схильність до навіювання чи страх перед смертю – все це виразно випадає з поля, де правове регулювання може виявитися ефективним.

Отже, зустріч з новою релігійною традицією має спонукати – і більшість ієрархів історичних Церков, скидається усвідомили це – не до репресій і обмежень. А радше до розвитку власної місії, яка б перетворювала дуже часто лише великодніх мирян на спільноту творчих, послідовних і відповідальних християн. З вами була програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський. Наступного тижня ви ми говоритимемо про перший рік на Престолі Святого Петра папи Бенедикта 16, про 12 квадратних кілометрів багатокультурности та релігійної взаємоповаги на півночі Африки, і про уроки релігійної толерантності. До наступного вівторка, говорить Радіо Свобода.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG