Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 07:58

Олег Скрипка про політику, культуру і rock-n-roll.


Богдана Костюк Київ, 14 квітня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Наш сьогоднішній гість став культовим співаком і цілим явищем у сучасній музиці, і представляти його можна коротко: Олег Скрипка. Завітавши до київської студії Радіо “Свобода”, Олег поділився своїми думками про сучасний культурний колоніалізм, європейськість України та потенціал української народної музики.

Б. Костюк: Олеже, по дорозі до студії я послухала твою розповідь про Париж. У цьому контексті перше запитання – наскільки європейською є Україна?

Ми живемо серед архітектури міфів. Україна живе поки що у царстві пост радянських і пост російсько-імперських міфів, поки ми ці міфи якось так не відколемо, - ми не зможемо увійти у братство європейських народів. На сьогоднішній день, світ поділився на дві ідеології різних міфів: ідеологію міфів демократичної держави і міфів радянського кшалту. Зараз вже Україна: одна третина прагне у темряву, а дві третини – середня і західна – прагнуть до Європи. Треба воювати за цю одну третину.

І як воювати за цю третину?

Треба залучати людей фахових, які знаються на історії, політиці, і треба залучати мистецтво дуже активно. Я би запропонував брати приклад в Росії: вони ефективно борються за свій культурний простір і за простір політичний та економічний. Взяти якийсь приклад у них, ну і вивчати європейський досвід.

Олеже, два роки тому ти створив музичний прецедент під назвою фестиваль “КРАЇНА МРІЙ”. Якою ти бачиш “КРАЇНУ МРІЙ” тепер і якою – за рік-два?

На щастя, ми взяли зразу дуже гарну високу планку. Я думаю, тому що просто ситуація назріла в Україні – представити саме такий культурний продукт. Іде зараз боротьба, щоб цей рівень витримати. Зараз хочемо ще театральну сцену зробити – театрально-обрядову. Хочемо активнішою зробити танцювальну сцену. Багато років – я думаю, вже сотні років – культурний потенціал країни набагато вищий, ніж ми можемо бачити у реалізації. Це є якраз феномен колонізації етносу: етнос (український) досі знаходиться у стані культурної колонізації. Це як трава, яку закатали в асфальт – а вона пробивається... І саме цей феномен зараз в українській культурі відбувається.

Музичний диск, який ти видав, який називається “Дух не вмирає, дух не згаса”, в якому зібрано своєрідний пласт української пісні національно-визвольних змагань. Чи буде жити така музика у мирний час?

Боюся, що ні. Наприклад: я як ді-джей роблю передачі на одному радіо, і я запропонував повстанські пісні і воно не проходить ценз. Це тому, що ми все-таки знаходимось у стадії колонізації і ми не можемо бути повноправними господарями навіть ефірів наших українських. МИ не можемо такі пісні співати: це військові пісні, це історія нашого народу. Поки що це знаходиться в underground-і.
XS
SM
MD
LG