Доступність посилання

ТОП новини

“Країна Інкогніта”: Всесвітній День авіації та космонавтики.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 12 квітня 2006 року.

Сергій Грабовський

І знову з вами ми – журналіст Радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха

Вітаємо вас, шановні слухачі!

Сергій Грабовський

Всесвітній День авіації та космонавтики – свято, до якого Україна й українці мають найбезпосередніший стосунок. Ми про це говорили рік тому; зараз, як ми й обіцяли, розмова буде продовжена...

Максим Стріха

Перший космонавт планети, запущений у Радянському Союзі, мусив бути, за приписами тієї системи, пролетарського походження, росіянином, комуністом. А от забезпечити його політ дозволялося особам більш, ніж сумнівного, з погляду пильного партійного ока, особам.

Серед них були міщани та дворяни, одне слово, інтелігенція. І дуже велика кількість українців на високих посадах головних конструкторів. Українців не тому, що це якесь особливе крилате плем‘я, а тому, що в Україні першої половини ХХ-го століття існували потужні наукові й конструкторські школи, без яких успіхи світової космонавтики були б, мабуть, скромнішими.

Сергій Грабовський

Ці школи, ці традиції, сформували спосіб мислення дуже багатьох достойників теоретичної і практичної космонавтики. Коли ведуть мову про українців, котрі зробили визначний внесок у космічну діяльність людства, зазвичай згадують тільки Юрія Шаргея-Кондратюка і Сергія Корольова.

А як же Михайло Янгель, з ім‘ям котрого нерозривно пов‘язані конструкторське бюро “Південне” та Південмаш, як Володимир Челомей, творець потужної ракети “Протон” та системи для пілотованого польоту на Місяць, як Валентин Глушко, творець потужних двигунів і керівник колективу, який зробив орбітальні комплекси “Салют” та “Мир”?

Як, зрештою, і наш сьогоднішній герой – останній з могікан того самого українського “розстріляного відродження”, яке дало не тільки блискучих творців культури, але й ціле гроно не менш блискучих науковців та техніків?

Україна зараз входить до десятки країн світу, наука та промисловість яких здатні самостійно створювати космічні об‘єкти і засоби виведення їх на орбіту. Розташований на українській території центр управління космічними апаратами у Євпаторії. Щоб стати вповні самостійною космічною державою, Україні не вистачає лише одного: власного космодрому.

Тим часом вже у роки відновленої незалежності Україна втратила шанс здобути унікальний – летючий – космодром й стати третьою державою світу, яка самостійно вивела на орбіту корабель із
Гліб Лозино-Лозинський
космонавтом (зараз на цю третю позицію зійшов Китай). Цей шанс був пов’язаний із іменем Гліба Лозино-Лозинського.

“Почалася громадянська війна і влада в місті стала постійно змінюватися. Хто у нас тільки не був... Поряд з нашим домом був міський суд. І нам на подвір‘ї завжди стояли автомобілі чергових “батьків міста”. І ми знали: якщо вночі заводять авто, значить, назавтра відбудеться зміна влади. Інколи, крім макухи, їсти було нічого. Пізніше, уже в Харкові, я бачив, як люди на вулиці падали й помирали від виснаження – у 1933-му році на Україні був голод...”

Гліб Лозино-Лозинський, фрагмент зі спогадів котрого щойно прозвучав, народився у 1909-му році. Він походив зі старого шляхетського, власне, старшинського козацького роду. Вищу освіту отримав у тодішній столиці радянської України, у Харківському механіко-машинобудівному інституті, з 1932-го по 1938-й рік працював у Харківському авіаційному інституті, де діяло відоме у ті часи авіабудівне конструкторське бюро Йосифа Немана, яке проектувало літаки марки “ХАІ”.

Нагадаю, що у Харкові було ще одне авіаційне конструкторське бюро, на чолі з Костянтином Калініним. 1937-го року Лозино-Лозинський працює над першим у СРСР газотурбінним двигуном для реактивного винищувача ХАІ-2 конструкції Олександра Єрьоменка.

Після арешту майже всіх працівників ХАІ у 1938-му році він переїздить до Ленінграду, де продовжує працю над реактивними двигунами та, де його партнером стає інший конструктор-українець – Архип Люлька. Далі Лозино-Лозинський потрапляє до рідного Києва.

Ось як він про це згадував наприкінці ХХ-го століття:

“Перед самою війною головний конструктор Київського авіазаводу Таїров, зацікавившись моїми роботами, запросив мене до себе. У лютому 41-го року я переїхав до Києва. А 22-го червня, у неділю, ми з дружиною прокинулися від гуркоту зеніток... У перших числах липня ми разом з дочкою (їй було два з половиною роки) виїхали з Києва до Куйбишева... А восени до Куйбишева евакуювали конструкторське бюро Мікояна, і мене перевели туди. Ось так і вийшло, що Гітлер виставив мене з Києва, а випадковість привела мене до Мікояна”.

Орбітальний літак "Спіраль"
Надалі аж до середини 1970-х років Лозино-Лозинський пов’язаний із цим конструкторським бюро. Там він розробляє форсажні камери для реактивних двигунів, які дозволяють винищувачам розвинути високі на той час швидкості. Зокрема, уславлений МіГ-21 народився саме з активною участю нашого героя. А 1965-го року Лозино-Лозинський очолює роботу над орбітальним літаком “Спіраль” та повітряно-космічною системою, призначеною для виведення його у навколоземний простір.

Ішлося про об’єкт передусім військового призначення – про бойовий пілотований одномісний орбітальний крилатий апарат багаторазового використання. Після виконання завдання у космосі “Спіраль” мала сідати на звичайних аеродромах ІІ-го класу. Втім, з’ясувалося, що проект настільки випередив свій час, що радянська промисловість не могла його втілити.

Лозино-Лозинський повертається до авіації: як головний конструктор, він очолює розробку винищувачів МіГ-29 та МіГ-31. А з 1976-го року він повертається до аерокосмічної тематики,
Орбітальний корабель “Бор”
очоливши НВО “Молнія” (“Блискавка”), де розробляє орбітальні кораблі “Бор” та “Буран”.

Максим Стріха

Над системою “Спіраль” Лозино-Лозинський працював разом із згаданим уже Архипом Люлькою, чим московський робочий кабінет завжди прикрашав портрет Шевченка, а чия дочка Людмила Люлька щойно вважала за честь, аби її праця, хоч вона сама московський науковець, була надрукована в Києві в записках Української Академії Наук вищої школи.

Розробка ж “Бурана” та “Бора” велася уже під загальним керівництвом Валентина Глушка, іншого визначного українця-діяча радянської аерокосмічної галузі. Чим була для цих людей їхня праця на величезну супердержаву, ілюзії щодо якої вони навряд чи мали – скажімо, Глушко у сталінську добу кілька років провів у ҐУЛАҐу? Про це можна тільки здогадуватися, не більше.

Орбітальний корабель “Буран”
Відомо, що Люлька та Глушко завжди підкреслювали свою українськість (про це я вже говорив), Лозино-Лозинський – ні, але що тут є причиною? Адже головний конструктор, аж до часів перебудови змушений був приховувати своє дворянське походження, не вистачало йому ще й звинувачень в “українському націоналізмі”.

Сергій Грабовський

“У космос нас винесе крило!” – повторює Лозино-Лозинський своїм працівникам. Космічні літаки “Бор-4” та “Бор-5” здійснюють кілька вдалих польотів в автоматичному режимі на початку 1980-х. І от 1988-го року в космос злітає “Буран”. Теж в автоматичному режимі. І теж удало. Але програму закривають наприкінці 1980-х. Один “Буран” перетворили на ресторан у московському парку розваг, інший і досі стоїть в ангарі на космодромі Байконур. Куди зник третій екземпляр “Бурану”, не знають навіть експерти.

“У космосі будуть розгортатися все нові і нові інформаційні системи, туди надходитиме сировина для численних фабрик, де виготовлятимуться кристали для вдосконаленої обчислювальної техніки, високоякісне оптичне скло, складні білки, різні лікарські препарати...

Думаю, що скоро люди почнуть використовувати Місяць та астероїди для поповнення запасів корисних копалин. Ну і, нарешті, землянам варто було б створити спеціальну службу, яка вела б спостереження за крупними астероїдами, які наближаються до Землі, щоб можна було б за допомогою ракет вчасно змінити їхню траєкторію й уникнути глобальної катастрофи...”


Максим Стріха

Хотів би наголосити ще на одному. За всією тією дуже складною технологічною працею стояла ще й величезна романтика, адже вихід у космос здавався людям того покоління втіленням однієї з найвеличніших мрій людства.

Сергій Грабовський

Але Лозино-Лозинський не здається. Наприкінці 1980-х років він починає розробку унікальної багаторазової системи, що і понині випереджає все наявне у світі – системи МАКС. Складається вона з українського “летючого космодрому” АН-225 “Мрія”, зовнішнього
“летючий космодром” літак АН-225 “Мрія” з орбітальним корабелем “Буран”
паливного баку і космічного літака “Блискавка”. У вантажному варіанті систему складають “Мрія”, розгінний блок і вантажний корабель.

1994-го року ця система була представлена й одержала всі можливі призи на всесвітньому авіасалоні у Брюсселі. Йдеться про нечувану дешевизну доставки вантажів на орбіту (у 50 разів дешевше, ніж на американських “шаттлах”), про можливість оперативного порятунку космонавтів у разі аварії на орбіті (“шаттл” чи “Союз” здатні зістикуватися із об‘єктом, котрий зазнав аварії, через дві доби після старту, “Блискавка” – через три години).

А на додачу – про відсутність потреби у стаціонарному космодромі з його надзвичайно дорогим обладнанням. У середині 1990-х років зі складових МАКСу були наявні: два літаки “Мрія” (один повністю готовий, інший у готовності 70%), зовнішній паливний бак та двигун для орбітального літака, металевий макет самого літака.

Для побудови розгінного блоку пропонувалося взяти розробки дніпропетровського “Південмашу”; систему керування мав створити на базі своїх напрацювань харківський “Хартрон”, а довести до льотної готовності космічний літак, за оцінкою самого Лозино-Лозинського, можна було років за п‘ять. Але Росія припинила фінансування програми.

“МАКС на порядок дешевше, ніж інші сучасні засоби виведення. Так що МАКС – це основа майбутнього широкого освоєння космосу. Що стосується дня сьогоднішнього, потрібні кошти, щоб хоча б передати знання від старшого покоління молодим, щоб зберегти досвід і можливість подальшого розвитку... Пережито багато. Громадянська війна на Україні, холера, голод 33-го року, страшні роки війни з фашистами. Але як би не було важко, я завжди говорив собі: не впадати у відчай!”

Максим Стріха

Тодішній президент України Леонід Кучма любив про себе говорити: я не політик, я ракетобудівник. Якби він справді був ракетобудівником, Україна у середині 1990-х могла б скористатися з російського “роздраю” у військово-промисловому комплексі сусідньої Федерації і запросити до себе команду Лозино-Лозинського на чолі із ним самим.

Потрібні були великі гроші 3,5-4 мільярди доларів, щоб довести систему МАКС до використання. Але зараз Україна мала б унікальний комплекс для виведення людей і вантажів на орбіту, для якого не потрібні спеціальні космодроми (досить аеродромів 1-го класу), і послугами цього комплексу у пілотованому та вантажному варіантах, а це: (5-6 тон корисного вантажу за один запуск) користувалася б не одна країна, а багато.

Витрати, очевидно, б окупилися протягом десятиліття. А близько 400 тисяч люду мали б гарантовану працю на роки наперед. Але Кучма справді не був ракетником, він був лишень парторгом закритого ракетного заводу. Отже, Україна втратила історичний шанс злетіти на космічні висоти. І зараз стоїть питання, чи не будуть втрачені пов’язані з тим шансом наукові набутки?

Сергій Грабовський

Гліб Лозино-Лозинський, п’ять років від смерті котрого виповниться у листопаді, вмів випереджати час. Чого вартий лише реактивний винищувач у 1937-му році! І його наступні розробки так само обігнали всіх. Досі ніхто не вміє створювати орбітальні літаки. Досі “шаттли” не здатні здійснювати маневри з увімкнутими двигунами при посадці, як це робив “Буран”. Досі система МАКС не має аналогів навіть у проектах та розробках, створених у найрозвиненіших країнах. А тим часом космічна галузь України досі тільки обслуговує інших.

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Фрагменти зі спогадів головного конструктора Гліба Лозино-Лозинського читав Сергій Собуцький.

Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Залишайтеся з нами!

Говорить Радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG