Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 08:48

Кубинські лікарі – чорнобильські діти.


Галина Трохова Країна, яку називають чи не останнім острівцем комунізму, країна, в якій люди живуть на зарплату у 10 доларів і єдина щоденна думка яких – де б поїсти – вже 16 років безкоштовно годує та лікує українських маленьких чорнобильців.

Спочатку по допомогу звернувся комсомол, потім Україна набула незалежності і програму “Україна-Куба” передавали від міністерства до міністерства, не відвідав чорнобильських дітей на Кубі тільки лінивий політик, час від часу навколо неї розгорталися скандали, кураторів та організаторів поїздок звинувачували трохи не у здирництві і перетворенні програми на туристичний бізнес.

Для того, щоб поїхати на Кубу треба змагатися захворюваннями.


Але чому так багато галасу навколо невеличкого, колись піонерського табору Тарара неподалік кубинської столиці Гавани?

Директор програм з лікування дітей Міжнародного чорнобильського фонду Ольга Денисова пригадує, як одна бабуся, що проїздила багато країн, написала листа, в якому заявила: «Ви правду говорили, що якщо десь на світі є рай – так він оце тут!»

І все ж, хто може потрапити до географічного раю? Діти-чорнобильці, але не всі. Для того, щоб поїхати на Кубу треба змагатися захворюваннями. Є діагнози, за які кубинські лікарі беруться – це шкіряні дефекти – вітіліго, псоріаз, або ж алопеція, по-простому облисіння, це проблеми ортопедії і зовсім невиліковні для України – лейкемія та рак шкіри. Треба мати чорнобильську категорію, врешті-решт не завадять родинні зв’язки, коли вашу дитину заведуть до того лікаря, який ухвалює рішення або направлять до чиновника, якого ще можна розчулити. Є і ще один варіант – це так звані спонсорські діти, переліт яких оплачує не Міністерство охорони здоров’я, а чийсь особистий гаманець.

«...що можна вигідніше вивезти з Куби і по-дорожче продати в Україні – ром чи сигари...»


І все. У літаку закінчуються українські гроші – далі усе фінансування перебирає на себе Кубинський уряд.

Перше дитяче враження від Куби – шок, незважаючи на те, були маленькі українці вже закордоном чи ні. Перший подих на півострові і перше подивування, як тут можна дихати? Але усі звикають. Друге – враження від табору – як тут немає вікон? Тут вода у кранах тече непостійно, а гарячої чи теплої – немає ніколи? Але всі звикають. Учасниця табору. "У нас у кімнатах не було такого ідеального, в кухні після того, як труїли тарганів, їх ставало ще більше".

Але всі звикають. Вихователі (з України) на другий день забувають з якою метою приїхали, українські лікарі не можуть дати ради простій застуді, батьки дітей захоплюються пластичними операціями і з першого дня думають, що можна вигідніше вивезти з Куби і по-дорожче продати в Україні – ром чи сигари – але звикають і до цього, в першу чергу кубинці.

« ...а вони і досі не розуміють, чому допомагають бідним чорнобильським дітям, які приїжджають з п’ятьма тисячами доларів у кишені... »


Взагалі про враження кубинців від українських дітей можна розповідати цілу годину. Вже 16 років програмі, а вони і досі не розуміють, чому допомагають бідним чорнобильським дітям, які приїжджають з п’ятьма тисячами доларів у кишені, чому українські діти жбурляються окорочками, а сосиски згодовують собакам, тоді як кубинці дуже-дуже рідко їдять м’ясо. А ще кубинці кажуть, що пити нерозведений ром їх навчили теж українці.

Перший місяць плачуть всі – діти, сумуючи за Україною, батьками, звичною їжею (яблуками, смаженою картоплею, салом, хлібом), батьки і вихователі, які звикли морську сіль змивати водою, насолоджуватися годинними телефонними розмовами з подругами та родичами, керівництво табору, яке ніяк не може мотивувати дорослу частину табору займатися дітьми.

Не всі задоволені кубинською програмою оздоровлення чорнобильських дітей. Мати одного хлопчика розповіла, що син повернувся з Куби зовсім худим і він був настільки голодний, що мріяв про українську картоплю і хоча б трохи м’яса, а давали там одну квасолю та рис. А обіцяли, що дітей будуть там окорочками годувати, бо вони їх дуже люблять.

На другий місяць – всі починають перейматися продовженням терміну перебування на Кубі, мами дійсно хворих дітей готові заплатити будь-які гроші, аби залишитися на острові.

Українські лікарі нарікають, що програма використовується нераціонально.

“Ця програма (у межах Фонду) – типу санаторно-курортного лікування, я не думаю, що це та програма, яка повинна використовуватися, тому що коштує вона дуже дорого (і переліт, і утримання дітей, і все інше). тут потрібно відбирати чисту патологію, серйозну патологію, яка не лікується в Україні, і займатися цими дітьми”, - вважає завідувач діагностичного відділення 1-ї міської лікарні Черкас Сергій Загородній.

Скільки ще допомагатиме Куба Україні, чи планує Міністерство реформувати програму – ці питання лишаються відкритими.

Єдиний очевидний факт, що коли вдячна кубинським лікарям мама смертельно хворої дитини цілує їм руки – це переважить усі кліматичні, психологічні, і навіть економічні проблеми.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG