Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 12:22

Чорнобильська зона: чудова природа та дуже гарна самогонка.


Тетяна Ярмощук Київ, 26 квітня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Двадцять років тому в Україні сталася трагедія, яка сколихнула світ. 26 квітня 1986 року о 1.20 пролунав вибух на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції. Як результат, 30-кілометрова зона навколо електростанції стала закритою зоною, зоною відчуження. А експерти кажуть, що наслідки чорнобильської катастрофи відчуватиме на собі ще не одне покоління.

Перше, що вражає, коли в’їжджаєш у зону відчуження – це природа. Відразу страх перед радіацією змінюється злістю. Як можна, хто мав право загубити таку природу? Це справжнє зелене полісся, справжній зелений ліс.

Закинуті села, порожні хатини, в яких ще зберігалися речі. Стара одежа, побиті горшки, алюмінієві ложки та виделки. Подекуди трапляються й дитячі речі: коляски та пластмасові ляльки.

Сам Чорнобиль закинутим не здається, окрім самоселів тут мешкають і робітники, що працюють вахтовим методом у зоні відчуження. Квітники прибрані, охайні бордюри та побілені дерева. А серед міста пам’ятник Леніна.

А що й направду справляє надзвичайно гнітюче враження – це Прип’ять. Місто, яке колись називали містом майбутнього тепер стоїть порожнє та закинуте. У будинках, які вже починають руйнуватися нічого немає, з квартир порозтягували навіть ванни та унітази, а ліфтові шахти стоять порожні. На головній площі міста окрім іншого стоїть напівзруйнований торговий центр, який ніколи так і не запрацював. Відкрити цей торгівельний центр планували 1 квітня 1986 року. Однак за чотири дні до відкриття сталася Чорнобильська катастрофа.

У Чорнобильські зоні живуть 328 самоселів. Найстаршому з них 92 роки, наймолодшому – 58. Віра Рудник мешкає у селі Опачині, що у двадцятикілометровій зоні десять років. А її син, донька та внука живуть у Києві. Розповідає, що після катастрофи отримала квартиру в Іванкові. Натомість її свекруха отримала кімнатку в холодному та сирому будиночку, де мешкали ще кілька літніх жінок. Умови проживання їй не сподобалися, тож вирішила повернутися у власний будиночок. У 1996 році у бабці виявили злоякісну пухлину, тож пані Віра повернулася Опачичі, аби доглядати її. А після смерті свекрухи тут і залишилася. Жили вдвох з чоловіком, а минулого року похоронила і його. Попри все, каже пані Віра, самосели не сумують:


“Газет накупляю, діти книжки привезуть, телевізор, радіо, як вип’ємо сто грам, то можна й танці. В мене магнітофон є, і касети є, в нас все є. А от дідів привезіть. ”

Самосели спочатку дещо соромляться журналістських камер, одна потім розговорившись, залюбки частують чорнобильською самогонкою та грибами з тамтешніх лісів. Сама коштувала.
XS
SM
MD
LG