Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 10:37

Великдень і Чорнобиль.


Віктор Єленський



Аудіозапис програми:

Київ, 25 квітня 2006 року

Віктор Єленський

Коли є свобода вибору – обирають свободу! На хвилях радіо “Свобода» щотижнева програма «Свобода совісті». Розмаїтість вір, таїни людської душі і її сув’язі з Одвічним, гідність людини, яка обирає власну путь до Істини. В ефірі радіо “Свобода” передача „Свобода совісті”. З вами ведучий Віктор Єленський.

Галина Трохова

Людина є вінцем Творіння, але і цього Творіння невідокремною складовою. І має особливу відповідальність за його цілісність і неушкодженість довкіллям. Адже довкілля замислене як місце людської творчості – людині заповідано не лише опікуватися збереженням природи, але й примножувати її багатства і, нарешті, передати примножене наступним поколінням.

Чорнобильська катастрофа змусила богословів різних традицій знов і знов звертатися до прологу Біблії – вони вбачають тут символіку величезної пророчої сили.

Перше порушення Божої заповіді пов’язане із порушенням гармонії із природою, крихкого екологічного балансу. А відтак – і колосального проекту, вся грандіозність якого лишається до часу прихованою від людини.

Богослови також говорять про те, що гріх проти довкілля, це такий же самий гріх, як і проти свого ближнього.

Віктор Єленський

Є щось дуже невимовне важке у тому, що Чорнобильська аварія вразила дивний край заповідних лісів і незамулених рік. Край, заселений чистими серцем поліщуками з усім багатством їхнього духовного життя, дивовижним поєднанням щирої християнської віри із вражаючими своєю архаїкою прадавніми віруваннями.

Природа, з якою поліщуки жили у повній злагоді, рятувала їх від голоду, від напасників, від продрозверсток і, взагалі, від зла людського, говорить етнограф Галина Бондаренко, яка вивчає чорнобильський світ вже багато років.

Галина Бондаренко

Чорнобиль як частина київського Полісся – це прекрасний куточок землі до аварії, де кришталево чисті джерельця, де в лісах багато грибів і ягід, ліси, які захищали людину від болота, які робили труднодоступними ці місця в давнину.

Виросло в цих краях покоління людей довірливих, людей, які мають товариський відкритий характер, які завжди приймали щиро і гостинно усіх, хто приходив в їх край чи в їх дім з миром.

У віруваннях населення чорнобильського краю дуже природно перепліталися якісь дохристиянські вірування, язичницькі, зокрема вшанування природи.

Дехто із сучасних богословів, казали, що вславляючи творіння, люди славили самого Творця. Стосовно чорнобильців це якраз і підходить, тому що милосердя до всього живого, турбота до комахи, куди вона там поспішає у своїх справах, бачити найменше, бачити ту комашку, бачити метелика, щоб не скривдити його, не руйнувати пташиних гнізд, пожаліти вужа, який живе поруч з тобою... Дбайливе ставлення до природи – це те, що було попрано самим Чорнобилем.

Відома білоруська письменниця Світлана Олексієвич каже, що якщо страждання цієї тварі покинути напризволяще людиною, яка страждає сама від того, що вона скоїла, і все живе довкола неї також.

Людям забороняли брати... Казали брати саме необхідне. Люди завжди брали з собою ікони. Вони не могли їх покинути, тому що це було чиєсь батьківське благословення на весілля, це були ікони, які передавали з покоління в покоління, ікони 17, 18, початку 19 століть. Ікони, на яких святі: Богородиця, Микола Чудотворець, вони були зображені іноді навіть в одязі чорнобильських міщанок. Для людей це були святині.

З часів Чорнобиля в зоні було закрито 18 храмів. З діючих лишився Свято-Іллінський в місті Чорнобилі, а також два храми, яким вже по 200 років, які потребують ремонту, коштів. Але люди ідуть, їдуть. У багатьох з’явилися коні. В цей час вози їдуть у цей чорнобильський храм.

Мій колега О.Доля розповідав, що під час недавньої експедиції вони записували бабусю Франю, яка живе одна в своєму покинутому чорнобильському селі. Вони кажуть: “Ми приїдемо до вас на Великдень, привеземо вам свяченої паски, щоб ви могли відзначити це свято, так як належить за традицією”. А вона каже: “Не турбуйтеся, дітки, я сама посвячу”. А вони: “А як ви це зробите, якщо в селі немає навіть церкви, а ви тут одна?” На що ця бабуся їм відповіла: “Я зроблю так, як колись навчила мене моя мати...

Бабуся Франя

Винесла на двір на кружечок і воно святилося: яйця, воду, хліб, як є, то й паску. Тепер вже по всьому світу служба правиться, так? І оце буде служба правитися, і ваше посвятиться.

А тоді вже сонечко зійшло, і я забрала в хату та й те.

Віктор Єленський

Великдень в Україні завжди був Великим днем – за всіх режимів і політичних устроїв. Його святкували і тоді, коли від Збруча і аж до Дінця лишалося тільки 14 несплюндрованих православних храмів, а число священиків у таборах й Сибірах було незмірно більшим; аніж на волі, святкували на Соловках і незчисленних спецпоселеннях, і коли Страсною суботою вихилялися по телебаченню зірки радянської естради, а звитяжні міліціонери виловлювали попід церквою школярів, Великдень все одно святкували.

Жодна інша подія не збирає водночас в Україні стільки людей, скільки приходить їх на великодні відправи.

Сліпуча Великодня Таїна розгортається повсюдно – і в тридцятикилометровій Чорнобильській зоні, всупереч страшному стронцію та плутонію, наперекір мікро- і мілірентгенам.

Про Великдень в зоні розповідає кореспондент радіо “Свобода” Богдана Костюк.

Богдана Костюк

У місті Чорнобиль, де розташовані приміщення для перебування працівників атомної станції, персоналу міністерств внутрішніх справ та надзвичайних ситуацій, повітря виповнене запахами ароматної паски. Її печуть для “вахтовиків”: працівників ЧАЕС, міліціонерів, пожежників, медиків та усіх тих, хто у ці святкові дні працює у Чорнобильській зоні.

А поруч із містом, у селі Іллінці, близько чотирьох десятків самоселів також активно готувались до Великодня.

Одна з них, бабця Варя, розповідає про те, як традиційно відзначається це свято у її рідному селі. Селі, яке стоїть на забрудненому ґрунті, посеред тридцятикілометрової зони і де давно вже не народжуються діти.

Бабуся Варя

Сала купила, пасочку спекла – уранці у неділю будемо святити у Чорнобилі. Автобус приїде.

Богдана Костюк

Бабця Варя вибачається і рушає “порати господарство”. Хоча Великдень і перериває звичний плин життя, він частина життєвого календаря, розділеного зловісним лихом на до і після 26 квітня 1986 року.

Біолог Олександр Добруцький приїздить у Чорнобильську зону поспілкуватися з людьми, яких звично звуть “самоселами.” Він переконаний, що називати самоселами людей, які живуть і працюють попри все на цій землі з діда-прадіда, - це блюзнірство.

Вони та їхні пращури жили тут споконвіку, їхні вірування і традиції вражають своєю мелодикою, майже втраченою в інших регіонах мовною архаїкою і якимось навдивовижу світлим ставленням до свого світу. Світу, який довколишні вважають втраченим для людини.

Говорить етнограф Олексій Доля.

Олексій Доля

У цих селах при в’їзді у село стоять хрести, які складені з 5 хрестів: один хрест складається з п’яти хрестів і табличка під хрестом: “Люди добрі, поклоніться тим, хто у радості і в горі жив тут і більше ніколи сюди не повернеться”.

Ті люди, що їх лишилося одна, п’ять, десять людей у селі, вони кажуть, що їх та земля, кожна рослинка і кожна травинка береже там. Як на мене, там люди найсильніші лишилися.

Богдана Костюк

І, на думку Олексія Долі, ці люди не тільки зберігають, але й примножують давні традиції Полісся, віддають шану своїм пращурам і знаходять сили для життя у Вірі, Надії та Любові.

Віктор Єленський

Ми якщо навіть не знаємо, то відчуваємо: Великдень – це завжди спалах, щороку – блискавка, яка розриває напружене очікування Страсного Тижня, сліпуча радість, первісний захват… білі ризи, перша зелень на вітах, дзвони, крашанки – земля знов обернулася навколо Хреста; дивні люди, які носять на грудях знаряддя вбивства свого Бога, поздоровляють один одного: Він живий, Він визволив нас від небуття.

Не караючий суворий Вседержитель, а змучений Син Людський з хреста несе крізь століття надію спасіння і день його тріумфу зветься в Україні Великим Днем.

Великдень повернувся до офіційного українського календаря 1990 року. Це був той рідкісний випадок, коли Верховна Рада голосувала “за” майже у повному складі. Проти того, щоби Великдень став святковим днем голосували лише чотири депутати.

Відтоді щороку високопосадовці з’являються на великодніх богослужіннях, цілуються із ієрархами і поздоровляють українців зі святом.

От Президент України Віктор Ющенко виходить зі служби, серед тих, хто його зустрічає, наша кореспондентка Влада Саюк.

Віктор Ющенко

Христос Воскрес!

Журналісти

Воістину Воскрес!

Віктор Ющенко

Дозвольте, користуючись нагодою, через вас привітати кожного громадянина України і всю українську громаду із Воскресінням Христовим!

Сьогодні особливо теплий день, величаве свято, надзвичайно для цієї пори і теплий вечір, тепла ніч.

Україна вперше зустрічала із благодатним вогнем, який був офіційно доставлений до України.

Наша мета була – в цей день подати сигнал всім і кожному незалежно від того, до якої конфесії ми належимо, до якого храму чи собору хто ходить, передати ще один сигнал єдності во Христу.

Я хотів би ще раз православну українську громаду привітати з цим святом, і щоб воно принесло у кожну родину Боже благословення і Божу благодать во многії і благії літа!

Віктор Єленський

Люди, які вітають один одного “Христос Воскрес!” і цілуються, і моляться, і їдять разом, відчувають себе першими християнами, готовими життя покласти за ближніх своїх. Вони вириваються з полону щоденної байдужості і долають самотність тих, хто цю самотність переживає особливо боляче.

Але є люди, яких у цей день, скидається, забули і влада, і Церква... Про Великий день для одного з таких людей, ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС розповідає кореспондент радіо “Свобода” Галина Терещук.

Галина Терещук

Цей Великдень для 43- річного Петра Мерчука із села Броди, Ратнівського району, що на Волині (майже під білоруським кордоном) запам’ятається двома епізодами. Сусідка привітала його з Христовим Воскресінням, принесла паску, крашанки і їжу, а ще приходом вперше у його кімнатку журналіста.

Чоловік мешкає, а радше страждає і корчиться від болю, у літній кухні. Тут два металеві ліжка, маленька табуретка, піч, стіл і старий телевізор. Жодних ліків у важкохворої людини.

Сусіди кажуть, що у нього ймовірно рак. Я не побачила.

Батьківська хата взимку згоріла через несправний електроприлад. Петра через вікно витягли сусіди. Вогонь забрав усе скромне майно чоловіка, але серед усього, що пропало, найціннішими для чоловіка були три інвалідні візки.

Петро Мерчук – чорнобилець - ліквідатор. Він дуже охоче мені розповідав усе. Але, на жаль, чоловік сьогодні ледь говорить.

Говорить Петро Мерчук

Тут Петро Мерчук розповів, коли трапилась аварія на ЧАЕС, йому було 23 роки. Його викликали у райвійськкомат і, нічого не повідомивши, відправили з Ратно у Чорнобиль.

Упродовж 2 місяців на своїй спині чоловік, без жодних захисних костюмів і масок, виносив радіаційний пил з атомної станції.

У його військовому квитку є малесенький запис: “Працював у 30-кілометровій зоні, отримана доза радіації складає майже 10 000 бер. Начальник штабу Чарушкін”.

Після повернення на Волинь, чоловік відчув, що йому з кожним днем стає дедалі гірше зі здоров’ям, лікарі від молодої людини відмахувались. Але раптом в один день він просто не звівся на ноги, а на хребті виявив пухлину.

На обстеження 43- річному чоловіку радять поїхати у Київ, але воно коштує тисяча гривень. Петро як чорнобилець–ліквідатор отримує доплату від держави 120 гривень.

Я розпитувала його про різні реабілітаційні програми для ліквідаторів, про те, чи він їздив впродовж 20 років, відколи трапилася аварії на ЧАЕС, у якісь санаторії, але на все отримала одну відповідь: “Ні”.

Як і, зрештою, на моє запитання, а чи приходить до нього священик, чи посповідав його напередодні Великодніх свят, причастив? Чи згадує цього чоловіка у своїх проповідях сільський священик з Бродів, чи просив людей допомагати інваліду? На це моє запитання сусідка Петра, яка приносить йому їжу, просто опустила очі.

Віктор Єленський

Реляції після Великодня майже переможні: 8, 9, 12 мільйонів українців приходять до храмів на Великодню літургію, коментатори милуються візантійськими шатами, мліють від пісноспівів і воліють не згадувати знедолених...

Але християнство не буває наполовину, Христос не лишається в іконографії храмових склепінь і віра без справ мертва. Великдень – саме про це, а не про свіжину з крашанками.

Це була “Свобода совісті” та її ведучий В.Єленський.

До наступного вівторка, шановні слухачі!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG