Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:38

Як живе Нова Україна з Чорнобилем? Як аварія на ЧАЕС позначилася на окремих регіонах і чи відроджується там життя?


Ірина Біла

Аудіозапис програми:

Київ, 27 квітня 2006 року.

Вітаю слухачів Радіо Свобода!

Як живе Нова Україна з Чорнобилем? Як аварія на ЧАЕС позначилася на окремих регіонах і чи відроджується там життя? Про це, а також про тривожні цифри статистики, за якими проглядаються знівечені долі сотень тисяч українців і піде мова в сьогоднішній програмі Нова Україна. А ці 15 хвилин з вами буду я І.Біла.

А розпочати нашу розмову пропоную з того самого трагічного 86-го року. Коли тисяча автобусів з усієї України очікували на людей поодаль від міста Прип’ять, жителів якого мали евакуювати першими. Однак до самої Прип’яті машин не підпускали - Керівництво СРСР і Української РСР вагалося. Боялися паніки. Однак на прохання академіка Валерія Легасова 27 квітня о 10-й ранку евакуація міста розпочалася.

Про ті трагічні дні у розмові з нашим кореспондентом Володимир Ляшком пригадує Іван Плющ , у ту пору - голова Київського облвиконкому.

Володимир Ляшко

То були дні великих потрясінь, розчарувань і віри у те, що доля від України все ж не відвернеться, розповідає Іван Плющ.

26 квітня 86-го урядова “Чайка” везла до ЧАЕС людей, які мали вирішити подальшу долю людей , станції, і що власне робити далі. Картина тоді відкрилася страшна. Розкурочений вибухом 4-й блок, зупинений 3-й. А 1-й та 2-й блоки- працювали. До Москви летіли парадно-патріотичні телеграми: наслідки пожежі на ЧАЕС ліквідуються, паніки немає, у суботу, 26-го квітня , зіграно 2 весілля. І ці рапорти летіли- о 19-й годині, коли було вже зрозуміло, що йдеться аж ніяк не про пожежу!

Іван Плющ пригадує, як голові московської урядової комісії Борису Щербині доповідав тоді начальник Штабу Цивільної оборони СРСР, генерал-полковник Іванов:

“Товарищ председатель правительственной комиссии! Уважаємий Борис Євдокімович! В Припяті уже 2 дома отмити, радиация нулевая, можна возвращать людей”. Отак розуміли цю аварію.

Коли б Україна мала в СРСР реальний суверенітет, ніколи б у верхів’ях трьох рік, що напувають Україну, - Дніпра, Прип”яті, Десни таку б АЕС не побудували, каже Іван Плющ. Московські політвожді були непідзвітні:

“У Бога вони не вірили, а перед людьми відчитуватися було дуже модно, але цей звіт полягав у тому, щоб людям розказати, які вони щасливі, як дальше їх партія веде до комунізму”.

Плющ згадав про невеселу долю Згурівського району на Київщині, куди переселилися тисячі людей з Чорнобильського та Поліського районів. Район - сільськогосподарський, виробництво занепадає, дошкуляє безробіття.

Депутат Згурівської райради Надія Хоменко розповіла, що люди вимушені шукати роботи скрізь:

“І в Київ їздять теж, в основному чоловіки, які знаходять роботу раз у 3 дні працювати, скажімо в системі охорони. Ну кожен день надто важко, бо майже 2 години в один бік йде маршрутка”.

Колишні переселенці - тепер пенсіонери, а в порівняно нових будинках їхні діти через безробіття жити не хочуть:

“Тепер діти в основному шукають інших місць, в основному в Києві”.

Доля зіграла з новим районом злий жарт. І все через те, що в Україні немає продуманої системи розвитку регіонів, переконаний Іван Плющ:

“Тому що ми нічого не змінили за 15 років. Нічого! Все в’яжеться в Києві і других крупних центрах”.

Ірина Біла

Безробіття поруч з відсутністю медичної допомоги - найболючіша проблема для жителів Чорнобильської зони. Виживати лише завдяки городам та мізерним пенсіям – мало кому вдається.

Про те, на яку роботу можуть розраховувати, зокрема, жителі селища Народичі, що на Житомирщині – цікавилася Ірина Перешило:

Ірино Перешило

“...Тут робота токо у частника. І більше такого нічого немає. Фабрика працює, але там не виплачують зарплату. А хлібокомбінат закрили”.

Це Жанна. Їй 27 років, і до Народичів вона переїхала з сусіднього села. Бо у містечку все ж таки є перспектива. Працює Жанна продавцем на ринку. Ця спеціальність сьогодні в Народичах найбільш взискана.

23-річному Андрію- програмісту- складніше знайти собі фахове застосування. Хоча, каже, що є варіанти.

“Іщем роботу, надеємся ... Трудновато влаштуватися, але є варіанти. Не хотім ми отсюда уезжать”. Катерині 27 років. живе вона в Народицькому районі, в селі Лозниця. у неї двоє дітей, які навчаються далеко в інтернаті. Постійної роботи жінка не має.

“Маленько нас залишилося в селі. 13 хат. Двоє моїх дітей забрали в інтетрнат, бо до Народичів важко добиратися. Я коли що зароблю- чи гній вивезу, чи город скопаю- то їду до них. От сьогодні заробила копійку- завтра поїду.”

В Народичах вважають, що найбільше пофортунило тим, хто працевлаштувався в управлінні внутрішніх справ і на митниці українсько-білоруського кордону. А ще престижно потрапити в бригади з вирубки лісу. В Чорнобильській зоні сьогодні тотально вирубуються ліси. Щодня колони машин, завантажені реліктовими дубами і соснами рухаються на Київ. Кажуть, що в таких бригадах роботи може бути на 7-8 років. При цьому додають, якщо, звичайно ж, торнадо не зупинить.

Ірина Біла

Народичі – лише одне із селищ на Житомирщині. І таких, які не можуть знайти роботу – тисячі.

Аби краще уявити наслідки Чорнобильської катастрофи - Довідка від Оксани Ковальчук з Головного управління МНС в Житомирській області:

“Радіоактивний смерч Чорнобильської катастрофи, яка сталася 1996 року, пронісся і по Житомирській області. 42% її території, а це – 9 районів і місто Коростень опинилися в зоні радіаційного забруднення. А загалом 735 населених пунктів опинилися в радіаційній зоні. До зони відчуження сьогодні віднесено 7 сіл Житомирської області, де взагалі ніхто не проживає. До зони безумовного, або обов’язково відселення – 63 населених пункти і 302 до зони гарантованого добровільного відселення. Нині тут проживають понад 400 000 осіб”.

Ще однією областю, яка найбільше постраждала внаслідок чорнобильської трагедії є Чернігівська. Про масштаби чорнобильського лиха - Довідка від Олександра Коломійця з Головного управління МНС Чернігівщини.

“Чернігівщина належить до найбільш уражених чорнобильським лихом областей України. Майже вся територія області в різній мірі зазнала радіоактивного забруднення. 251 населених пунктів, серед них – Козелецький, Корюківський, Ріп кінський, Семенівський, Сосницький, Чернігівський та Новгород-Сіверський районів стали радіоактивно забрудненими.

227 тисяч осіб постраждали від наслідків аварії. Серед них – понад 161 тисяча дітей, більш ніж 13 000 ліквідаторів. Близько 2 тисяч евакуйованих та переселенців.”


Через 20 років після чорнобильської катастрофи мешканці Рівненської, Житомирської і Волинської областей отримують більше опромінення, ніж Київської чи Чернігівської. Це відбувається через продукти, вирощені на територіях радіаційних «плям». Адже досі тут не спромоглися ні належно дезактивувати грунти, ні забезпечити привезеними комбікормами поліську худобу.

Про це – розповідь нашої рівненської кореспондентки Валентини Романюк.

“Поліські грунти традиційно бідні на йод та інші мікроелементи, що сприяє засвоєнню продуктів радіоактивного розпаду. Тож мешканці північних районів Рівненщини, котрі змушені вживати в їжу продукти власного виробництва і лісові дари, мають найбільший ризик серед українців отримати внутрішнє опромінення забрудненими харчами. Ця небезпека у десятки разів зростає саме навесні, коли худоба споживає зелені рослини, в яких акумулюються радіоактивний стронцій і кальцій, а риба харчується одноклітинними водоростями. Через корм опромінені мікроелементи потрапляють в організм людини, накопичуються і фіксуються в кістках. Як висловилась начальник управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС Оксана Заліпська, поліські діти:

“Це такі ходячі реактори – діти, в кістках яких інкорпорований цезій. У нас є 170 населених пунктів, які відносяться до критичних – тобто, там так само дозове навантаження є дуже високим. Захворюваність населення порівняно з 86-м роком зросла вдвічі. Те, що захворюваність на рак щитовидної залози зросла в області у десятки разів – незаперечний факт”.

Про те, що найбільше негативних наслідків для здоров’я людини слід очікувати саме від продуктів, особливо молока, рівняни знають давно - розповідає кандидат біологічних наук Володимир Романюк.

“Ще на початку дев’яностих тут вперше в Україні були зафіксовані випадки масового народження хворих на ендемічний зоб телят і кіз. Тварини – своєрідні біологічні індикатори техногенного забруднення довкілля”.

А тим часом до 1999 року про рак щитовидної залози у дітей на Рівненщині ніхто не чув. Секрет, до якого докопалися науковці Інституту епізоотології НАН України, полягає в тому, що вапнування ґрунтів, покликане зменшити радіаційне зараження ґрунтів, одночасно погіршує засвоєння рослинами того ж йоду. Поліщуки опинились у зачарованому колі – нині вміст радіонуклідів у картоплі – основному харчі поліщуків – у деяких селах перевищений у десятки разів. В області припинене виробництво комбікормів з цінними добавками, які абсорбують радіонукліди, знезараження приватних ділянок практично не відбувається. Якщо ж мінімізувати вплив радіонуклідів у продуктах на людину, на території Рівненщини можна було б жити навіть у зоні обов’язкового відселення. Але для цього потрібно мало і водночас дуже багато – кошти і завезені «чисті» продукти.

Лідія Охмак понад 10 років прожила на забрудненій території, в селі Милячі, що на Рівненщині. Покидати рідні місця не хотілося. Але коли лікарі поставили дітям тривожний діагноз, і настійливо порадили змінити місце проживання – жінка наважилася:

“Виїжджала із-за того, що проблема була в дітях. Діти боліли. От у старшої дівчинки щитовидка велика була. Був зразу шум у серці – казали лікарі. Ну тут зараз нічого такого не кажуть. Наче в чистій зоні все якось переросло.”

Переїзд дався не легко, - згадує жінка. Але з часом біль і туга за рідними місцями трохи вгамувалися. Та й на новому місці, а це чистий від радіації Ічнянський район на Чернігівщині, зустріли не погано. Селищна рада виділила хату, в якій після ремонту нові господарі почуваються якщо й не так, як в рідній, але все ж не квартирують – як багато інших переселенців.

Найважче, каже Лідія Охмак, знову навідуватись до рідного села:

“Зразу як переїхали – було дуже важко, що всі рідні залишилися там. А тут не могла привикнуть до людей. Всі чужі. Ну, можна сказать, тут не погано, люди допомагають. Діти скучали за домом, за рідними. Ну, зараз, нічого, наче – попривикали. Їздимо додому, відвідуємо могили батьків. Ще є хто й живі там. Важко, це на душі перенести, як в’їжджаєш, але нічого…”

Утім, на думку колишнього міністра охорони навколишнього середовища, члена парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Юрія Костенка - наслідки Чорнобильського лиха відчуває на собі кожен українець – не залежно від того, живе він в чорнобильській зоні чи ні:

“Загалом втрата внаслідок Чорнобилю призвела до того, що Україна десь до 20-30 % свого економічного потенціалу не може використовувати. В цілому можна сказати, що якби не чорнобильська катастрофа, то в середньому кожен українець міг жити на 15-20 % краще, ніж той рівень, який сьогодні є щодо кожного українського громадянина”.

Чорнобиль – навколо нас і в кожному з нас – схоже ці слова таки будуть правдивими не одне десятиліття. А скільки саме – залежить і від нас. Адже трагедія не може тривати вічність.

Чим трагічніша доля людини, тим непереборнішою і рішучішою стає надія. – казав Альбер Камю.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG