Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:37

Українсько-американські стосунки. Чи наповнилися вони новим змістом?


Марина Пирожук Гості: Олег Білорус - народний депутат України, колишній посол України у США; Анатолій Зленко - колишній керівник Міністерства закордонних справ України.

Аудіозапис програми:

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)

Київ, 4 травня 2006 року.

Марина Пирожук: Вітаю всіх, чиї приймачі налаштовані на хвилях радіо “Свобода”!

4 травня. В ефірі “Вечірня Свобода”. В студії Марина Пирожук.

Українсько-американські стосунки. Чи наповнилися вони новим змістом? Чи готові американці потвердити стратегічне партнерство з Україною у реальній справі, зокрема в інтеграції останньої в євроатлантичні структури?

Про це та інше говоритимемо сьогодні у “Вечірній Свободі” із народним депутатом України, колишнім послом України у США Олегом Білорусом та колишнім керівником Міністерства закордонних справ України Анатолієм Зленком.

Вітаю шановних гостей і дякую за участь у програмі!

Я також хочу долучити до нашої розмови наших слухачів. Телефон студії такий: 490-29-05. Телефонуйте і ставте запитання!

Шановні гості, чи наповнилися українсько-американські стосунки новим змістом?
Анатолій Зленко:Я перш за все хотів би привітати всіх наших радіослухачів і висловити своє задоволення, що я зараз у цій студії і можу говорити по такому важливому для нас питанні, як українсько-американське співробітництво.

Відповідаючи на Ваше запитання, треба поставити перед собою також запитання: “Який період ми беремо до уваги?”.

Гаразд. Якщо говорити про віхи до Кучми і після Кучми у стосунках цих двох країн. Які ключові речі Ви б відзначили, можливо, навіть на контрастах?

Анатолій Зленко:Я хотів би сказати, що, звичайно, ми пережили дуже складний період у наших відносинах. Ці відносини припадають особливо на 2002 рік. Ми знаємо, що за цим стояли певні проблеми. Головним чином – це проблема “Кольчуги”, проблема журналіста Гонгадзе та інші проблеми, які по ходу виникали у наших двосторонніх відносинах.

Деякі проблеми залишилися актуальними і понині.

Анатолій Зленко: Деякі проблеми, звичайно, залишилися актуальними. Це мене дуже дивує. Але я думаю, що ці проблеми з часом будуть вирішуватися.

Отже, я хотів би почати саме з того, що серед стратегічних партнерів України США посідають особливе місце. Я хотів би наголосити, що наші відносини з цією країною визначаються насамперед тією ключовою роллю, яку ця держава відіграє у нинішньому світі.

Сьогодні, як ми знаємо, США є безперечним лідером у сучасних процесах - як політичній, економічній, так і в безпековій сферах. Саме тому ще раз я наголосив би, що налагодження такого тісного співробітництва зі США належить до пріоритетів зовнішньої політики.

Ми докладали максимально зусиль для того, щоб це стратегічне партнерство дійсно відповідало інтересам обох країн. Але я вже згадав про деякі проблеми, які зашкоджували розвивати рівноправне зацікавлене співробітництво між двома країнами.

Олег Білорус: Якщо дивитися ретроспективно на весь період наших міждержавних відносин, скажімо, починаючи з 1991 року, після визнання незалежності України, то в мене складається враження, що ми до 2002 року мали нормальні відносини стратегічного партнерства, стратегічного співробітництва, а далі пішов спад. Сьогодні ми не вийшли ще зі стану стагнації у наших відносинах. Мене дуже непокоїть це. Треба шукати причини. Я думаю, чому такі малі обсяги економічного співробітництва?

А чому, до речі?

Олег Білорус: Чому зовнішньоторговельний оборот зі США катастрофічно падав? Чому так довго затяглися ці поправки Джексона-Веніка, поки їх не зняли? Чому так багато політики?

Кажуть, що той, хто торгує, той не воює, а той, хто добре торгує, той дружить. В мене таке враження, що для того, щоб стратегічне партнерство було на ділі, а не на словах, то тут дуже багато залежить від нашої конкурентоспроможності, від нашої спроможності як партнера. Це стосується і інвестицій, і торгівлі, і науково-технологічного обміну, всіх секторів, де ми могли б більш активно, більш плодотворно співпрацювати з США.

Щоб бути партнером, треба бути конкурентоспроможним партнером. Погані партнери нікому непотрібні, тим більше США.

Нам вже пора думати про нашу конкурентоспроможність, чи не пора нам створити вищу раду з проблем міжнародної конкурентоспроможності нашої економіки і взагалі країни в цілому.

Приклади Фінляндії та інших, колись відсталих країн, показують, що такі дива є можливими. Але треба надзвичайно велику національну мобілізацію, державний контроль, регулювання, тоді через декілька років картина може змінитися. Сьогодні картина незадовільна.

Але водночас ви називали і позитивні зміни: скасування поправки Джексона-Веніка і знову ж таки визнання США української економіки ринковою, змінилися, зрештою, і настрої щодо України і в політичних колах, себто від байдужості і непомічання до зацікавленості Україною.

Як ви гадаєте, це все сталося завдяки Помаранчевій революції, яку американці вітали, чи все ж таки були підстави й економічні?


Анатолій Зленко: Можна говорити про те, що після цього певного періоду охолодження відносин зараз з’явився новий поворот у наших двосторонніх відносинах і поновився нормальний політичний діалог. У цьому контексті, звичайно, не можна не пригадати Помаранчеву революцію, яка внесла абсолютну більш-менш ясність у наші двосторонні відносини...

Так, і США не втручалися у внутрішні справи. Водночас, на думку багатьох експертів, це стримувало “яструбів Кучми” дати по морді”, так би мовити, Помаранчевій революції, як висловлювалися деякі російські політтехнологи.

Тобто, якою тут була роль або взагалі якою є роль Америки в демократичних поступах України?


Анатолій Зленко: Ми знаємо, що роль Америки в демократичних поступах, вони досить реально відслідковують ситуацію на пострадянському просторі.

Сполучені Штати зацікавлені в тому( і не приховують), щоб поширювати демократію на цей пострадянський простір.

І все роблять для того, щоб ці країни якомога скоріше приєдналися до так званого клубу демократичних країн.

Це однозначно.

Слухач (переклад): Добрий вечір. Чи підтримує нова влада наміри зовнішньополітичного курсу США на застосування превентивних ядерних ударів по Ірану?

Олег Білорус: Нова влада не підтримує ніяких різновидів агресії, як Ви сказали, превентивних ударів. Українська влада дуже уважно стежить за розвитком подій.

Ми маємо глобальну катастрофу Чорнобиля на свої плечах. І тому ми дуже обережно повинні ставитись до вирішення проблем ядерного роззброєння, використання навіть в мирних цілях ядерної атомної енергії.

Але я не думаю, що сьогодні слід чекати таких превентивних, як Ви кажете, упереджуючих ударів з боку США до Ірану. Ще не вирішені проблеми з Іраном.

І Сполучені Штати не повинні давати себе втягувати все в нові і нові конфлікти. Очевидно, не вичерпаний ресурс переговорів, ресурс світової міжнародної громадськості на Іран, якщо Іран виходить за рамки мирного використання ядерної атомної енергії.

Тому я не бачу з боку нашої влади ніякої підтримки США в їхніх спробах залякати Іран превентивними упереджуючими атомними ударами.

Панове, США планують допомогти Україні вступити до НАТО, принаймні про це повідомлялося багато разів, до завершення каденції президента Буша.

Наскільки такі плани, припущення є реальними?


Анатолій Зленко: Я думаю, що ці припущення є реальними. Оскільки ми є свідками низки різних заяв на досить високому рівні про те, що США будуть всіляко сприяти Україні у просуванні до Північноатлантичного альянсу.

Я думаю, що ми можемо абсолютно однозначно покладатися на ці заяви, на готовність США.

І я хотів би сказати: навіть наші офіційні чинники вже зробили деякі заяви, які дають деякі підстави стверджувати про нашу, так би мовити, заінтересованість у тому, щоб США нас підтримували, сприяли і просували нас до цього альянсу.

Шановні гості, я хочу до нашої розмови також долучити нашого вашингтонського кореспондента Сергія Куделю. Сергію, вітаємо.

Як у експертних колах оцінюють євроатлантичні перспективи України, зокрема вступ до НАТО?


Сергій Куделя: Марино, я чув тільки такі оптимістичні прогнози про вступ України до НАТО до кінця 2008 року.

Чесно кажучи, я не відчуваю тут у Вашингтоні такого великого оптимізму, особливо щодо цього року - 2008 рік. Залишається невизначеність, політична невизначеність щодо того, хто буде керувати Україною в наступні кілька років.

Більшість експертів зараз звертають увагу на конституційні зміни, які відбулись в Україні, і звертають увагу на перехід повноважень від президента до парламенту.

Чи говорять про те, якою буде коаліція в парламенті?

Сергій Куделя: Абсолютно усі говорять, що потрібна єдність у поглядах президента і прем’єр-міністра.

Щоб зближення України і НАТО відбулося, вони говорять, що необхідна не тільки координація дій з Міністерством оборони і Міністерством закордонних справ, але й з іншими міністерствами Кабміну також.

Отже це ключове питання: якою буде наступна коаліція і хто буде наступним прем’єр-міністром.

І більшість експертів висловлюють таку думку, що у випадку створення коаліції між “Нашою Україною” і Партією регіонів, питання зближення України та НАТО можна буде перенести фактично на невизначений час.

Але крім того з Помаранчевою коаліцією також не все зрозуміло. Ми знаємо, наприклад, що Соціалістична партія України виступає за нейтралітет. І вона виступає проти вступу України в НАТО.

Позиція Юлії Тимошенко незрозуміла до кінця. Юлія Тимошенко півтора року тому в інтерв’ю російській газеті “Ведомости” написала, що Україна не має бути членом НАТО, допоки Росія не вступить в НАТО також.

Окрім того, Микола Томенко під час виборчої кампанії говорив, що українське суспільство повинно бути спочатку готове до членства в НАТО.

Отже, існує розкол у політичній еліті, на який звертають увагу американські експерти. Вони звертають увагу, що не існує єдності, консенсусу, яке існувало в польській еліті, в чеській еліті щодо вступу цих держав у НАТО.

І цей розкол віддзеркалює розкол суспільний. Те, що лише 20% українців підтримують вступ України до НАТО, це викликає серйозне занепокоєння в Вашингтоні.

Особливо те, що українська влада залишається безпомічною у тому, щоб якось змінити ці цифри, щоб якось підвищити авторитет альянсу серед українців.

Українські міністри видаються більш зацікавленими у тому, щоб розповідати про вступ України в НАТО в західних столицях, а не в українських містах.

Чи можна досягнути консенсусу у ВР з цього приводу?

Олег Білорус: Я думаю, що проблему євроатлантичної інтеграції України в НАТО, якраз переживши еволюцію від чисто військової міжнародної організації до фактично військово-політичної, НАТО, яка є сьогодні механізмом демократизації влади, демократизації суспільства і є дуже привабливою для України з точки зору подальшої демократизації є привабливою, але не можна сказати, що завтра ми будемо членами НАТО.

І це загальнонаціональне рішення буде...

Тут мова йде про інше, що жодна з політичних сил не артикулює чітко євроатлантичну інтеграцію, зокрема вступ до Північноатлантичного клубу?

Олег Білорус: Вибачте, але я представляю партію “Батьківщина” і блок Юлії Тимошенко. І в їхніх програмних засадах є інтеграція України до євроатлантичних структур. Не тільки до європейських, а й до євроатлантичних структур.

А це – НАТО. Але вирішення цього питання належить народу.

Треба переконати український народ, в тому, що НАТО - це не якесь страховище військове, агресивний блок, як кажуть у Москві, а що це є міжнародна організація, яка є організацією колективної безпеки.

Чи достатньо в цій ділянці працює влада?

Олег Білорус: Ні, влада ще нічого не зробила в цьому напрямі.

Крім слів, які лунають за кордоном, у жодному селі.

У жодному містечку ніхто людям не пояснив, яким є НАТО, чому Україна повинна вступати, що це дасть, що це забезпечить, які Україна буде нести витрати на членство в НАТО.

Це треба робити і треба робити невідкладно.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG