Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:57

Меценатство в Україні – вчора, нині.


Надія Степула

Аудіозапис програми:

(Скорочена версія. Повну версію слухайте в аудіо записі.)

Київ, 5 травня 2006 року.

Надія Степула: “Тільки благочинністю, добродійством і можна, певно, змусити інших пробачити своє багатство,” – так дотепно писав про меценатство Антуан Франсуа Прево, французький письменник, на початку 18 століття.

Звучить ця теза стосовно головної причини і основного принципу меценатства вельми промовисто й нині.

Дорогі слухачі, поговоримо сьогодні про меценатство в Україні – колись і тепер.

Вітаю вас на хвилі “Свободи”!

З вами автор і ведуча Надія Степула.

Меценатство в Україні має свою давню історію. Уславлені імена українських підприємців-меценатів Терещенків, Ханенків, Попових та інших вписані в ту історію назавжди.

А чи має меценатство в Україні своє майбутнє? Які тенденції нинішньої благодійності? Чи меценатська діяльність врегульована нормативно? Як “відгукується” в щоденному житті людей учорашнє і нинішнє меценатство і чим відрізняється меценат від спонсора чи добродійника? Ось як багато запитань. Спробуємо віднайти відповіді бодай на декотрі з них.

Наприкінці 19 - на початку 20 століть відомими меценатами в Україні були релігійні інституції і діячі. У Києві центром доброчинності був православний Свято-Покровский монастир. Монахиня із знатного царського роду була зцілена молитвами і на знак вдячності Богові заснувала у Києві монастир та створила при ньому численні доброчинні організації: лікарні для бідних, аптеку, церковну школу для дівчат, майстерні, притулки для сиріт, бідних дітей та одиноких.

У Галичині найбільшим меценатом 20 століття вважають митрополита Андрея Шептицького, котрий походив із графського роду.

Про минулих і сучасних меценатів Галичини достеменніше Галина Терещук зі Львова.

Галина Терещук: Здається, не було такої сфери діяльності в Галичині, до якої не був би причетний митрополит Андрей Шептицький.

Високодуховна і освічена людина розумілася на усіх проблемах не лише духовного життя, але й суспільного. За сприяння митрополита в Галичині розвинулася мережа українських національних кооперативів, були відкриті безкоштовні шпиталі для бідних.

В 1905 році митрополит придбав для церковного музею приміщення. Нині це Український національний музей. З усієї Європи привозив митрополит картини, ікони. Сьогодні музей може похвалитися найбільшою у Європі збіркою іконопису.

Саме Шептицький заснував у 1928 році Львівську богословську академію. Під пильною опікою глави церкви були сиротинці та бідні люди.

“Це лише невеликий перелік меценатської діяльності митрополита Андрея, але це був Меценат з великої букви,” - зауважив у розмові Зиновій Мазурик, голова Європейської музейної ради.

Пан Мазурик усе своє життя займається музейною справою. І зауважив, що сьогодні такі чесноти, як меценатство відійшли у минуле.

Пан Зиновій не пам’ятає за роки праці, аби до нього прийшла якась заможна людина і безкорисно хотіла допомогти врятувати, скажімо, музейну колекцію.

Зиновій Мазурик: В нас дуже багато говорять про те, що нам бракує закону про меценатство, от буде закон про меценатство і зразу ж все поправиться. То є така ілюзія. То не народить. Народити може тільки якесь таке плекання в цьому нашому середовищі у людей багатих відчуття, що те, що вони мають, вони мусять цим ділитися і мусять віддавати тому суспільству.

Я вважав би, що ми повинні виховувати, і церква повинна виховувати, і громадські організації якесь почуття відповідальності за іншого.

Галина Терещук: Те, що меценатство потрібно виховувати, переконаний культуролог Тарас Возняк. Нині в Україні є поодинокі випадки, коли заможні люди відчувають, що вони мають робити у житті щось більше, аніж працювати на власне збагачення.

“Вже з’являються респектабельні приватні музеї. Одна справа, як ті картини купуються, але інше – все це залишається у державі і тішить власних громадян,” - вважає пан Возняк.

Тарас Возняк: По-різному можемо оцінювати тих людей.

Наприклад, той самий Пінчук зі своїм “Інтерпайпом”... Все ж таки він створив якусь там картинну галерею, котру він вважає за необхідне створювати.

Це меценатство чи не меценатство? Важко сказати. Але, принаймні, ті Терещенки чи Ханенки, котрі збирали ці самі колекції раніше, то вони теж їх купували, збирали і вони були у їхній приватній власності. Зараз ми їх називаємо великими меценатами культури.

Галина Терещук: Нині в Україні меценатство тільки-но починає відроджуватися. Але цю річ потрібно підтримувати і заохочувати заможних людей, аби вони відчували внутрішній поклик щось зробити нераціонального і духовного у державі.

Надія Степула: “До меценатства заможних українців завжди спонукали приписи релігії та історична традиція, а з другої половини 19 століття доброчинності сприяли також і закони,” – вважає історик Віталій Пономарьов, коротко розкриваючи історичний ракурс меценатства як українського явища.

Віталій Пономарьов: Ще Володимир Мономах у своєму «Повчанні» закликав своїх дітей не лінуватися творити добро. Волинський князь Костянтин Острозький заснував в Острозі академію та друкарню, де була видана знаменита Острозька Біблія. Митрополит Петро Могила власним коштом відновив у Києві Софійський собор, Десятинну і Трьохсвятительську церкви та храм Спаса на Берестові, а також заснував і утримував Колегіум, який згодом став Києво-Могилянською академією.

Найвизначнішим українським меценатом був гетьман Іван Мазепа, який звів або відремонтував у стилі так званого «мазепинського бароко» близько двох десятків храмів та розбудував Києво-Могилянську академію. Він пожертвував збудованому ним Переяславському кафедральному собору Пересопницьке Євангеліє, подарував золоту чашу, лампаду і плащаницю собору Воскресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі.

У Києві на межі ХІХ і ХХ століть всі публічні споруди були зведені коштом меценатів. Родина Бродських побудувала тут лікарню, синагогу, гімназію, училище, Бессарабський ринок, Політехнічний інститут, Художній музей, Театр оперети. Микола Терещенко пожертвував Києву два з половиною мільйона рублів, а Михайло Дегтярьов чотири з половиною.

Меценатство було поширене по всій Україні. Власниця Браїлова неподалік Вінниці баронеса Надія фон Мекк надавала грошову допомогу Петру Чайковському та Клоду Дебюссі. Ніжинські купці брати Зосими фінансували видання у Парижі, Венеції та Москві літератури давньо- та новогрецькою мовами. Міський голова Одеси Григорій Маразлі витратив на доброчинність 12% свого десятимільйонного капіталу. Керченські тютюнові фабриканти Месаксуді подарували свою родинну колекцію кримських старожитностей музеям Лувру та Сен-Жермена. А у Львові купець Костянтин Корнякт збудував дзвіницю Успенського собору, відому як «вежа Корнякта», яка і нині прикрашає центр міста.

Надія Степула: У червні минулого року в Тернополі було презентовано фільм «Про гроші і не тільки» за участю «Українського освітнього центру реформ”. Фільм відбивав результати дослідження рівня соціальної відповідальності бізнес-структур і готовності їх до благочинства.

Проведені Українським жіночим фондом спільно з Консорціумом із вдосконалення менеджмент-освіти в Україні опитування засвідчили, що така готовність сягає 38%. Корпоративному спонсорству не сприяє існуюча в країні податкова система.

Дискредитація за радянських часів такого поняття, як соціальна відповідальність компаній, дала свої плоди – тільки 36% опитаних українських бізнес-структур визнають благочинність певним інструментом для поліпшення свого іміджу. Цей показник у західних країнах, для порівняння, дорівнює 97%.

У згаданому фільмі, як зазначала президент тернопільського благодійного фонду «Соломія» Марта Подкович, «нічого не сказано про меценатство у культурі».Хоч сам фільм варто б, як вважає тернопільський підприємець Василь Тарас, показувати широкому загалу. Можливо, тоді розвиток меценатства пішов би швидше.

Вже у грудні минулого року ця тема була знову підхоплена. Тоді в столичному Будинку актора відбувся благодійний концерт до Дня святого Миколая за участю переможців Міжнародного фестивалю «Золоті зернята України». Цей фестиваль, започаткований ще 2003 року відомим українським скрипалем Аркадієм Аеровим, є, на думку організаторів, важливим кроком для розвитку інституту меценатства в Україні.

Фестивальні заходи об’єднували український бізнес із представниками інших держав. Рада меценатів Ради підприємців України при Кабінеті міністрів держави долучила до фестивальних заходів посольства кількох країн в Україні. Учасники зауважували, що однією з головних перепон у розвитку меценатства в Україні є відсутність правового врегулювання цього питання.

Тим часом проект Закону про меценатство поданий до Верховної Ради України народним депутатом Миколою Баграєм ще у вересні 2004 року.

Роздумами про засади меценатства ділиться кандидат філософських наук Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський: Здатність чинити добро та приносити благо закорінена у самому людському єстві. Навіть у найхимерніших суспільствах завжди були ті, хто керувався не схибленими, а нормальними приписами щодо добра та зла.

Для кого в порядку речей була конкретна допомога ближньому і дальньому. Не за допомогу у відповідь, і навіть не за "спасибі", а просто так. Бо щось заважало цим людям просто жити тільки заради себе самих і кола своїх рідних.

Отож доброчинність і благодійність були присутні і присутні зараз у суспільстві, тільки що їхні форми змінювалися й, очевидно, будуть змінюватися й надалі.

Якщо, скажімо, колись місіонери відважно відправлялися у тропічні ліси, несучи тамтешнім мешканцям не лише Слово Боже, а й елементарні навички письма, медицини, гігієни та культурного землеробства, то наразі боротьба зі СНІДом чи атиповою пневмонією вимагає не меншої жертовності.

Але як раніше, так і зараз одна з найпоширеніших та найефективніших форм благодійності пов`язана з меценатством, тобто з грошовою допомогою тим, хто її потребує.

Гроші, між тим, не падають з неба. Їх заробляють або крадуть. Але гроші треба не тільки заробити, а й розпорядитися ними.

Мовою економічної теорії те, про що наразі йдеться, пов‘язане з проблемою ефективного власника. Якщо будь-який приватний підприємець витрачає свої доходи переважно на власне споживання, якщо він не інвестує кошти в розвиток своєї справи, в науку, в освіту, то він не є ефективним власником. А для того, щоб бути ефективним власником, мало суто прагматичних вкладень в наукову й освітню інфраструктуру. Треба, щоб тобою рухали співчуття до хворих та до перестарілих, співпричетність до довкілля і до історії.

Відомо, що легко любити все людство і важко конкретних людей. Так і з меценатством.

Окремо варто сказати про меценатство в культурі. Тут свою роль у нормальному суспільстві грають не лише великі власники, а і дрібні. І, мірою можливості, наймані працівники, котрі беруть приклад з еліти.

Та слід визнати, що стан меценатства в культурі нині такий самий, як і стан самої сучасної культури: і те, й те потребує розвитку...

Надія Степула: Настав час почути мецената.

Недавно у Києві мав добрий резонанс Міжнародний книжковий ярмарок наукової фантастики “Єврокон”. Головним його організатором та спонсором виступила українська виставкова компанія “Медвін”, з генеральним директором якої Едвіном Задорожним розмовляв Павло Вольвач.

Павло Вольвач: Едвін Михайлович, які меценатські проекти робить фірма “Медвін”?

Едвін Задорожний: В 1997-98 році зробили проект “Передамо нащадкам наш скарб – рідну мову!” разом з Державним комітетом інформаційної політики. Севастополь, Сімферополь, Харків, Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ і Київ. І закінчився цей проект тим, що ми започаткували в Києві Міжнародний київський книжковий ярмарок, який у цьому році пройшов увосьме.

Друга сторона. Сьогодні держава була зайнята виборами і, не зважаючи на те, що наші письменники вибороли Європейський конвент наукової фантастики в Києві, в держави руки до цього не дійшли. І сталося так, що громадська наша організація виступила як меценат цього проекту. За свій кошт зняли приміщення, провели виставку книжкову, всі заходи підтримали “Єврокону” і в результаті керівництво “Єврокону” відзначило нас своїм прочесним дипломомо за краще провдення “Єврокону”.

Павло Вольвач: Едвін Михайлович, як Ви думаєте, чи продовжуються традиції і чи потрібно їх продовжувати, які існували в Україні, скажімо, традиції Ханенків, Терещенків, Симеренків?

Едвін Задорожний: Обов’язково потрібно, тому що, дивіться, різні якби люди, Платонов і Тарута, вони об’єдналися, всі знають про цю колекцію “Платар”, вона охоплює не тільки цивілізацію нашу, але вона охоплює і багато ж інших кошторисів: і скіфське там золото, і так далі.

Це важливо. Чому? Тому, що держава не могла займатися цими питаннями, ці 15 років, вона займалася хтозна чим, а люди все ж зуміли зібрати, скомплектувати і дають можливість виставляти державі і показувати, що у держави є не тільки, скажімо, обличчя тієї влади, що була, але є нормальне обличчя.

Павло Вольвач: Едвін Михайлович, а як Ви вважаєте, що треба зробити, аби займатися меценатством було вигідно?

Едвін Задорожний: Починати треба з моральної підтримки. Друге. Дуже бажано, щоб держава могла зробити якісь кроки економічні назустріч. Тому що, ну як же це можна, що для того, щоб щось зробити, вкласти гроші, ти повинен чекати, що до тебе прийде податківець сьогодні і спитає: “А ти сплатив за те добро, що ти зробив?”

Надія Степула: Громадянин Канади емерит Роман Хомицький не вважає себе великим багатієм, але в його житті є велика любов до українського Львова, міста, котре він покинув в часи Другої Світової війни.

11 тисяч гривень, котрі заробив, працюючи шахтарем, він перерахував на реставрацію фонтану “Діана” на площі Ринок у Львові.

Меценатство починається часто з прискореного биття серця, не байдужого до рідної землі, з патріотизму. Не обов’язково з великої літери, а того, що вміщується в одній-єдиній людській душі, заполоненій прагненням добра і любові до ближнього...

Меценатство іноді вважають красивою модою, іноді тим способом “вимолити прощення за своє багатство”, про яке писав Антуан Прево... Та все ж залишається воно здебільшого відвагою, здатністю вкласти трохи своїх зароблених статків у майбутнє. Можливо, саме в цьому й міститься таїна тих перспектив, які меценатство в Україні все ж матиме.

Виміри життя відзвучали.

На все добре, дорогі слухачі!

З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

Радійте життю і залишайтеся зі “Свободою”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG