Історія Павлокоми.

Село Павлокома розташоване у долині Сяну за 40 кілометрів на захід від Перемишля (нині це Динівський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Вперше село Павлокома згадується у документах 1441 року як маєтність перемишльського каштеляна Миколая Кміти. Наприкінці ХVI ст. Павлокомою володів новомійський староста Ян Стадницький.

Документ 1595 року свідчить про існування у селі парафії «грецького обряду», підпорядкованої Перемишльській єпархії Київської митрополії.

Щонайменше від 1604 року у Павлокомі існував православний храм Покрови Пресвятої Богородиці. 1681 року парафія, як і вся Перемишльська єпархія, стала греко-католицькою.

Наприкінці ХVIII ст. тодішній власник Павлокоми Юзеф Бознанський збудував нову муровану церкву. За даними Йосифінської метрики 1787–1789 років, більшість мешканців села були українцями за національністю та греко-католиками за конфесійною приналежністю. У середині ХІХ століття у селі мешкало 76 селянських родин, переважно незаможних. 1866 року у Павлокомі була відкрита школа, 1906 року – читальня «Просвіти», а через 3 роки – збудована нова церква.

У 1912–28 роках з Павлокоми на еміґрацію до США та Канади виїхали 144 особи. 1936 року до села переїхало 24 польські родини. Наприкінці 1930-х років у Павлокомі було 1370 мешканців, 1190 українців, 170 поляків та 10 євреїв. У селі діяли двокласна школа, Братство Тверезості, Товариство «Апостольської Молитви», кооператив «Сян» з молочарнею та крамницею, читальня «Просвіти» з бібліотекою та аматорський театральний гурток.

Напередодні Другої світової війни 24 вихідці з Павлокоми перебували у Війську Польському. Під час війни 16 мешканців села були заарештовані НКВД, 9 – нацистами, 193 – вивезені на примусові роботи до Німеччини. 7 селян з Павлокоми служили у дивізії «Галичина», 14 – у Червоній армії, 42 – в Українській Повстанській Армії.

Вранці у суботу 3 березня 1945 року Павлокому оточили кілька сотень вояків підрозділу Армії Крайової на чолі із поручиком Юзефом Бісом («Вацлавом»). Українців села зібрали до церкви, звідти вивели на цвинтар і там розстріляли. Того дня загинуло 366 осіб, у тому числі священик о. Володимир Лемець, врятувалися лише 36 жінок та малолітніх дітей.

Від 1946 року місце поховання розстріляних доглядав мешканець Павлокоми Діонізій Радонь. 1965 року римо-католики Павлокоми зруйнували церкву Покрови Пресвятої Богородиці, пізніше з її цегли був збудований Народний дім. 30 квітня 1995 року на трьох братських могилах була вперше відправлена панахида, згодом вони були огороджені і на них встановлені металеві хрести. У листопаді 2005 року там був збудований пам’ятник загиблим.