Наприкінці квітня 1648 року 11 тисяч запорожців на чолі з Богданом Хмельницьким та їхній союзник – шеститисячна татарська кіннота Тугай-бея, – вийшли із Січі. Назустріч їм рушила шеститисячна польська армія під командуванням двадцятирічного Стефана Потоцького, поділена на 2 частини. Одна з них просувалася суходолом, інша – 4 реєстрові козацькі полки на королівській службі, – на байдаках спускалася по Дніпру.
29 квітня у верхів’ях річки Жовті Води Потоцький зіткнувся з противником і став табором. Хмельницький залишив частину війська тримати облогу табору, а з іншою вирушив до Дніпра назустріч реєстровим полкам. Після переговорів з гетьманом реєстрові козаки приєдналися до повстанців і разом рушили на Жовті Води. 12 травня Хмельницький влаштував біля польського табору парад свого війська, і наступного дня решта реєстровців зі складу армії Потоцького перейшла на бік повстанців.
Потоцький почав переговори про капітуляцію, однак вони виявилися безрезультатними, і 14 травня Хмельницький наказав штурмувати табір. Поляки спробували прорватися з оточення, проте в ніч на 16 травня були розгромлені в урочищі Княжі Байраки у верхів’ях річки Кам’янки. Сам Потоцький отримав смертельне поранення.
Після битви переможці рушили на Корсунь і там на лівому березі Росі оточили табір іншого польського війська під командуванням батька Стефана Потоцького Миколая. Гетьман дізнався про намір Потоцького відступити на Богуслав і вислав до балки Горіхова Діброва козаків на чолі з Максимом Кривоносом, які перекопали ровами шлях і, загативши річку, затопили яр водою.
На світанку 26 травня польське військо під прикриттям рухомого табору з возів почало відступ. Козаки і татари пропустили його і на відстані супроводжували до Горіхової Діброви, а там відкрили вогонь, заганяючи супротивника до пастки Кривоноса. За кілька годин польська армія була розбита, а поранений Миколай Потоцький потрапив у козацький полон. Коли ж він запитав Хмельницького: «Чим же рицерству Орд татарських заплатиш?», – гетьман відповів: «Тобою», – і передав Потоцького Тугай-бею. Про наслідки битви у Горіховій Діброві одна англійська газета написала: «Польща в пилу та крові впала під ноги козаків».
29 квітня у верхів’ях річки Жовті Води Потоцький зіткнувся з противником і став табором. Хмельницький залишив частину війська тримати облогу табору, а з іншою вирушив до Дніпра назустріч реєстровим полкам. Після переговорів з гетьманом реєстрові козаки приєдналися до повстанців і разом рушили на Жовті Води. 12 травня Хмельницький влаштував біля польського табору парад свого війська, і наступного дня решта реєстровців зі складу армії Потоцького перейшла на бік повстанців.
Потоцький почав переговори про капітуляцію, однак вони виявилися безрезультатними, і 14 травня Хмельницький наказав штурмувати табір. Поляки спробували прорватися з оточення, проте в ніч на 16 травня були розгромлені в урочищі Княжі Байраки у верхів’ях річки Кам’янки. Сам Потоцький отримав смертельне поранення.
Після битви переможці рушили на Корсунь і там на лівому березі Росі оточили табір іншого польського війська під командуванням батька Стефана Потоцького Миколая. Гетьман дізнався про намір Потоцького відступити на Богуслав і вислав до балки Горіхова Діброва козаків на чолі з Максимом Кривоносом, які перекопали ровами шлях і, загативши річку, затопили яр водою.
На світанку 26 травня польське військо під прикриттям рухомого табору з возів почало відступ. Козаки і татари пропустили його і на відстані супроводжували до Горіхової Діброви, а там відкрили вогонь, заганяючи супротивника до пастки Кривоноса. За кілька годин польська армія була розбита, а поранений Миколай Потоцький потрапив у козацький полон. Коли ж він запитав Хмельницького: «Чим же рицерству Орд татарських заплатиш?», – гетьман відповів: «Тобою», – і передав Потоцького Тугай-бею. Про наслідки битви у Горіховій Діброві одна англійська газета написала: «Польща в пилу та крові впала під ноги козаків».