Доступність посилання

ТОП новини

День Матері.


Надія Степула

Аудіозапис програми:

(Скорочена версія. Повну версію слухайте в аудіо записі.)

Київ, 12 травня 2006 року.

Надія Степула: “Материнство – єдине божество, яке не знає невіруючих,” - казав Е.Легуве.

День Матері в Україні має давню історію, хоч і святкується офіційно всього кілька років. Медовий смак і полиновий присмак цього свята – тема нового випуску “Вимірів життя”.

Вітаю вас, дорогі слухачі, на хвилі “Свободи”!

З вами автор і ведуча Надія Степула.

Звучить фрагмент пісні А.Горчинського “Росте черешня в мами на городі”

День матері святкували древні греки і римляни. У Великобританії свято відоме з 15 століття як “Мамина неділя”.

Сто років тому юна американка Анна Джервіс, переживши втрату матері, попросила конгресменів і президента США вшановувати матерів щороку навесні, коли буяє цвіт...

І свято настало. Символом його є квіти на грудях дітей: рожеві - на знак пошани до живої матері, білі - печаль за померлою.

Ідею святкувати День Матері впроваджено в багатьох країнах світу. В Україні свято вперше відзначили у 1929 році стараннями Союзу українок Галичини.

Після 1939 року свята не існувало. Повернулося воно до українців у 1995 році, а державним стало з 1999-го. За цей час з’явилися традиції: кожної другої неділі травня лунають вітальні слова матерям, у храмах відбуваються Богослужіння.

Цього року на святкові заходи тільки в столиці виділено 100 тисяч гривень. Відбудуться урочисті концерти, соціальна акція “Рука милосердя”, нагородження знаками пошани жіночого активу тощо.

Українські діти не знають американського звичаю пришпилювати на грудях рожеві чи білі квіти, як знак любові до живих мам і печалі за померлими. Та, якби і знали, двох квіток було б замало. Ще одна, невідомо якого кольору, мала б символізувати маму, яка покинула дитину: відмовилась у пологовому будинку, кинула на вокзалі, у під’їзді, на вулиці, навіть викинула на смітник... Таких в Україні стає все більше.

Офіційні дані про кількість покинутих матерями дітей розбіжні. Статистика не встигає за життям. Але тенденція зростання в усіх регіонах України зафіксована. Кількість сягає 50 тисяч.

Міжнародна організація “Кожній дитині”, яка досліджує це явище в пострадянських країнах, називає щодо України інші цифри – 80-100 тисяч.

За цифрами конкретні долі. Всі ці діти виростуть при достатньому для розвитку мінімумі державного тепла, мов курчата в інкубаторі. Недарма в народі будинки дітей чомусь називають “інкубаторами”...

Що відчувають маленькі душі, вражені вірусом самоти, коли в День Матері їхні ровесники вітають своїх мам?

Часто працівники пологових будинків стають хресними матерями покинутим немовлятам. Про драму кожної такої дитини у лікарнях можуть розповісти окрему історію.

Діти стають вихованцями сиротинців, не знають материнської любові, але знають, що слово “мама” передбачає любов.

У львівському сиритинці побувала Галина Терещук.

Галина Терещук: Вихованці сиротинців, яким по 1,5-6 рочків, дуже люблять гостей. Діти не приховують своєї радості і залюбки спілкуються із людьми, які завітали до їхнього тимчасового дому. Вони знають, що прийшла чужа людина, кожен щось намагається розповісти, а коли прощаються, починають плакати.

Кожну жінку, яка буває в інтернаті, покинуті діти сприймають, як свою маму, ту людину, яка прийшла їх забрати, пригорнути і поцілувати. Діти, які взагалі не знають материнської любові і турботи, підсвідомо у кожній жінці бачать свій захист.

Дівчинка: Мене Софійка звати. Мені п’ять. В мене ще хресний є.

Галина Терещук: А скажи мені, чи маму любиш?

Дівчинка: Пані Слава нас забирає додому. Бавимося з Ліндою і Мурчиком. Він мене боїться, бо він мене ще не знає.

Галина Терещук: Є тисячі маленьких сиріт, які не мають кому сказати оте дивовижне слово “мама”, але є й мільйони жінок, які мріють почути оце слово з дитячих уст. Як і дитячий сміх.

Втім, є ті тисячі жінок, які відмовляються від цього дитячого сміху і не відчувають ані потреби, ані відповідальністю бути матір’ю.

Кожна з таких жінок знайде виправдання свого вчинку, причини назвуть і психологи. Однак Марія Чернік, директор дитячого будинку №1 м.Львова, за десятилітній досвід праці вважає, що гуманності до таких жінок не має бути і їх потрібно позбавляти материнських прав, аби дітей могли всиновлювати інші родини, які хочуть мати дітей і ними опікуватись.

Марія Чернік: Наприклад, в нас є дівчинка Марта. Мама її віддала. Дитина вже два роки є в нас. Цій дитині вже п’ять рочків. Вона не приходить до дитини. Ми пишемо листи, а вони нам повертають і кажуть, що тут така не проживає. Ніби дитина має маму і в той же час дитина сирота. В той же час дитина не може піти навіть в прийомну сім’ю, бо вона не має статусу.

Колись була ст. 102: протягом 6 місяців вони не приходять... Ми ніколи не робили, що 6 місяців немає, бо, знаєте, може бути всяке. Пам’ятаю, у нас одну дівчинку всиновили, а мама прийшла за два роки після всиновлення. ЇЇ питаємо: “А де ви були досі?” “Я хворіла грипом”. Я запитую: “Ви два роки хворіли грипом?” То ж смішне, правда? Вона десь згадала і її більше не було. Вона навіть не запитала, в яку родину ту дитину віддали.

Галина Терещук: У будинку дитини є дівчинка Божена. Мама по документах, вкотре потрапила у в’язницю. Тато теж. З попереднього ув’язнення писали солодкі і теплі листи. Пані Марія навіть трішки обнадіялась, що раптом ця жінка виправилась... Однак усе, що потрібно було такій матері, - це лист із сиротинця, аби швидше вийти на волю. Божену хочуть удочерити, але через суд її горе-маму не позбавляють материнських прав...

Марія Чернік: І дитинка стає частиною тієї родини. Знаєте, в нас зараз люди беруть всиновляють дівчинку. Знаєте, ця жінка розцвіла. Вона каже, що на 10 років помолодшала, бо дитину буде мати!

Хай беруть! Хай беруть чи закордон, чи у нас – дітям всюди є добре: чи в Америці, чи в тій Голландії, чи навіть цей Богданчик до Франції пішов... Знаєте, дитина щаслива, дитина все має, для дитини створені всі умови, батьки вкладають все в цю дитину.

Кажуть, що от вони як громадяни України губляться, то, може, трошки страшно сказано, але поки що вони, ті маленькі громадяни України, тут нікому непотрібні.

Галина Терещук: Не потрібні ці громадяни України ані своїй державі, ані тим жінкам, які покинули їх при народженні. Не потрібен нікому і дитячий сміх...

Надія Степула: У виданій Річардом Картером книзі “Опіка над дітьми: сім’я і держава” йдеться про те, що проблема покинутих дітей існує у всіх пострадянських країнах.

Анна Фойхтван, виконуючий директор міжнародної організації “Кожній дитині”, в передмові зазначає, що до 95 % покинутих дітей мають, принаймні, одного з батьків. Як правило, це мама.

Р.Картер і Анна Фойхтван зазначають, що до певних свят у закладах опіки над дітьми прийнято прикрашати будівлі, приймати гостей, дарувати дітям солодощі, іграшки. Та, на їх думку, самі заклади опіки – “симптом, а не причина”. І люди, котрі хочуть справді допомогти, “мають робити зовсім інше”.

Що саме робити? Розширювати мережу сімейних будинків, вдосконалювати систему національного та міжнародного усиновлення?

Серед причин, котрими матері, а часом і мати й батько пояснюють відмову від дитини, головною виступає бідність. Брак коштів на утримання саме цієї дитини, погані житлові умови, відсутність житла взагалі, неможливість прогодувати дитину.

Та, окрім причин матеріального характеру, є ще одна. Над нею міркує Олекса Починок.

Олекса Починок: Психіатр Харлоу у 50-роках створював різного роду сурогатних матерів з макак. Наприклад, таких, що годують, але не люблять. Або ж взагалі позбавляв нещасних мавпочок материнського контакту. І переконався психіатр у тому, що діти "холодних" матерів залишаються навіки психопатами.

Цей експеримент виявив, що потреба у фізичному контакті з матір’ю набагато важливіша, аніж задоволення голоду!

Але ж людина не мавпа. Хоча і відокремлює її від неї лише 2% генетичної інформації. Чи приречені позбавлені любові людські діти передати соціальне сирітство у спадок своїм нащадкам?

Головне, що відрізняє людину від тварини, - це здатність до віри і це те, що може розірвати пекельний сценарій.

“Причину соціального сирітства і низької народжуваності треба шукати у площині духовній,” – вважає священик Олег Мельничук.

Олег Мельничук: В першу чергу мій досвід вже п’ятирічної давності підказує наступне, що причиною раннього соціального сирітства і причиною тієї ситуації, що при живих батьках дитина сирота – це якраз є відсутність духовності, відсутність моралі.

Було в мене багато випадків, коли переконуючи маму, вона після того приносила величезне покаяння і жалкування про те, що в неї навіть була така думка залишити дитину.

Сьогодні ці діти виховуються не в сирітських будинках, а виховуються у сім’ях.

Олекса Починок: Радянська система, незважаючи на позірну боротьбу за цінність сім’ї, реально призводила до її руйнування. Адже виховання відбувалось більшою мірою у державних яслах та дитячих садках. Діти не одержували достатнього спілкування з матір’ю.

Сьогодні ж увесь цивілізований світ єдиним середовищем для виховання дітей визнає сім’ю.

Доктор богослов’я, священик Олег Мельничук п’ять років назад почав правити в унікальній у православному світі церкві, яку організував у Київському пологовому будинку №1 на Печерську, церкві на честь ікони Пресвятої Богородиці «Помічниці при пологах».

Пастирська діяльність його дала фантастичні результати. Матері, після спілкування з ним, не відмовлялися від своїх дітей. На рахунку отця Олега десяти порятованих людських душ. Жінок від трагічного вибору часто зупиняла навіть просто його присутність.

На рахунку отця Олега десятки врятованих людських душ. Жінок від трагічного вибору часто зупиняла навіть просто його присутність.

Олег Мельничук: Я підходжу до неї, а вона каже, що я хотіла відмовлятися до цієї хвилини, а коли я вас побачила, побачила священика, то мені відразу ж згадався Бог, я пригадала моральні якості і себе почала картати: що ж я роблю, хіба я гірше собаки? Ці слова і її сльози на довго мені запам’яталися.

Олекса Починок: Саме це призвело до появи благодійної організації «Мама і немовля», яка і намагається поширити досвід по всій Україні, створюючи центри захисту матері і дитини. Поєднуючи при цьому медичну, юридичну, інформаційну, соціальну допомогу із православною духовністю.

Олег Мельничук: Наша всеукраїнська благодійна організація “Мама і немовля” якраз робить акцент на те, що процес виховання дитини починається не з моменту, коли вона переступить поріг школи, а починається з моменту її запліднення. Все починається якраз з періоду вагітності. Це надзвичайно важливий період, тому що тоді закладаються орієнтири і починається процес виховання.

Олекса Починок: Якби цей проект вдалося б реалізувати, то важко навіть оцінити його духовно-зцілюющий вплив на суспільство.

Надія Степула: Риторичних і гірких питань, які постають у світлий День Матері, безліч. Відповіді на них слід шукати, напевно, і державі, і суспільству. Зменшення питомої ваги цих запитань у нашому спільному бутті залежить від кожної людини, котру народила свого часу Мати. Мама... Уособлення любові, добра, ласки, тепла, ніжності, основа основ усього сущого на землі.

Оксамитові чорнобривці, насіяні матерями у “світанкових садах” по всій Україні, цвітуть, як у давній пісні. Для кожної мами особливо. Бо в кожної свій День Матері...

(Звучить мелодія пісні “Чорнобривці насіяла мати” на слова М.Сингаївського, музика В.Верменича)

Виміри життя відзвучали, дорогі слухачі!

З вами були автор і ведуча Надія Степула та звукорежисер Сергій Балабанов.

Радійте життю і залишайтеся зі “Свободою”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG