Найбільше ву провінції музеїв меморіальних – тисячі письменницьких біографій прочитуються тут найскрупульозніше, іноді всупереч офіційним підручникам, саме тут ще гойдаються їх колиски – як у селищі міського типу Сосниці на Чернігівщині, де музей-садиба О.Довженка, тут ще ростуть дерева, які пам’ятали живих людей – Довженкова груша, Тичинівські сосни, сковородинські каштани і навіть бузок у Чорнушках, на обійстю, підростає з тих же кущів, що цвіли триста літ тому.
Для чогось музеї необхідні людям.- Бережуть пам”ять колишніх часів, життя предків, дарують насолоду пізнання таємниці поступу людського буття – ось такі були перші рала та борони, а ось подоба трактора на постаменті...
Є серед сільських музеїв і такі, що відбивають скарби, збережені в Україні національними меншинами - для себе і для всіх, як музей ромів або музей Пушкіна, створений директором центру російської культури в селі Пушкіно на Закарпатті. Тут є навіть одна з трьох збережених у світі посмертних масок російського класика. Створюють музеї люди, тому й такі розмаїті та оригінальні часом ці творіння.
Ось Людмила Дейнеко створила кімнату Леніна у приватному будинку на Сумщині, а неподалік Полтави інша пані знесла у свій город всі, які могла погруддя Леніна – спочатку з парткому, звідки його викинули – прийшов такий час, потім знаходила навіть на звалищах, а якось їй уже принесли – знайдене десь погруддя Сталіна, бо ж пішов розголос про її зацікавлення. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, ніде він не існу. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, ніде він не існу. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, ніде він не існу. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, в офіційних реєстрах він ніде не існує, але сюди навіть діти з місцевих шкіл іноді приходять - поглянути...
А на Вінничині художник П(рокіп) Колісник зробив “євроремонт” у хаті та створив музей – у селі де, народився, хоч сам давно живе і працює в іншій країні (Словаччині). Тут є і парта, за якою він сам сидів у школі, є й картинна галерея, подаровані митцем роботи і багато іншого.
Їхати навмання – до нових відкриттів- та хіба може бути щось цікавіше? Дороги в Україні - єдині такі у світі. Вздовж них ростуть липи і горіхи, черешні – як на Західній Україні, бузки – як на Полтавщині, стоять вікові ліси – на Київщині та Чернігівщині, тихі заводі та стрімкі ручаї, живописні поля і луги, неповторні міста і села, де – люди, люди, - багато цікавих людей – усе це робить життя не просто цікавим, а – неповторним...І Якщо в музеях Парижа, Мадрида, Толєдо, Нью-Йорка чи Токіо та інших міст і містечок світу можна ходити годинами, днями, то на відвідання всіх існуючих в Україні музеїв потрібні роки і дестяиліття. Просто ще мало хто про це здогадується...
Для чогось музеї необхідні людям.- Бережуть пам”ять колишніх часів, життя предків, дарують насолоду пізнання таємниці поступу людського буття – ось такі були перші рала та борони, а ось подоба трактора на постаменті...
Є серед сільських музеїв і такі, що відбивають скарби, збережені в Україні національними меншинами - для себе і для всіх, як музей ромів або музей Пушкіна, створений директором центру російської культури в селі Пушкіно на Закарпатті. Тут є навіть одна з трьох збережених у світі посмертних масок російського класика. Створюють музеї люди, тому й такі розмаїті та оригінальні часом ці творіння.
Ось Людмила Дейнеко створила кімнату Леніна у приватному будинку на Сумщині, а неподалік Полтави інша пані знесла у свій город всі, які могла погруддя Леніна – спочатку з парткому, звідки його викинули – прийшов такий час, потім знаходила навіть на звалищах, а якось їй уже принесли – знайдене десь погруддя Сталіна, бо ж пішов розголос про її зацікавлення. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, ніде він не існу. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, ніде він не існу. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, ніде він не існу. Коли експонати не влізалися у кімнаті, довелося пристосувати для цього інше приміщення, так виник нібито музей – ніби не музей, в офіційних реєстрах він ніде не існує, але сюди навіть діти з місцевих шкіл іноді приходять - поглянути...
А на Вінничині художник П(рокіп) Колісник зробив “євроремонт” у хаті та створив музей – у селі де, народився, хоч сам давно живе і працює в іншій країні (Словаччині). Тут є і парта, за якою він сам сидів у школі, є й картинна галерея, подаровані митцем роботи і багато іншого.
Їхати навмання – до нових відкриттів- та хіба може бути щось цікавіше? Дороги в Україні - єдині такі у світі. Вздовж них ростуть липи і горіхи, черешні – як на Західній Україні, бузки – як на Полтавщині, стоять вікові ліси – на Київщині та Чернігівщині, тихі заводі та стрімкі ручаї, живописні поля і луги, неповторні міста і села, де – люди, люди, - багато цікавих людей – усе це робить життя не просто цікавим, а – неповторним...І Якщо в музеях Парижа, Мадрида, Толєдо, Нью-Йорка чи Токіо та інших міст і містечок світу можна ходити годинами, днями, то на відвідання всіх існуючих в Україні музеїв потрібні роки і дестяиліття. Просто ще мало хто про це здогадується...