Перше поселення на території Києва виникло ще за доби пізнього палеоліту неподалік місця, де нині стоїть Кирилівська церква. Як місто Київ існував уже у середині Першого тисячоліття нашої ери. Скіфи називали його Сар, сармати – Куар, готи – Данпарстад, гуни – Хунігард, хозари – Самватас, булгари – Башту або Шамбатас. Від VII століття місто відоме під теперішньою назвою як центр очолюваного полянами союзу племен. Упродовж чотирьох століть Київ був столицею Київської Русі – однієї з найпотужніших держав середньовічної Європи.
У першій третині ХІІІ століття Київ перейшов під владу галицько-волинських князів, проте невдовзі був захоплений військом Золотої Орди. а від середини ХIV століття тут правили князі з литовської династії Ґедиміновичів. Місто було столицею удільного князівства, згодом – центром воєводства, яке входило до складу Великого князівства Литовського, пізніше – до складу Речі Посполитої. Після укладення Переяславської угоди у Києві перебувало московське військо, а за Андрусівським мирним договором 1667 року Річ Посполита передала місто Московському царству. У складі Російської імперії Київ був центром губернії.
Місто багато разів спустошували завойовники, зокрема, володомиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, монгольський хан Батий та кримський хан Менглі-Гірей. Проте найбільших руйнувань Київ зазнав у ХХ столітті. У двадцяті та тридцяті роки більшовики знищили тут близько сімдесяти храмів, а у вересні 41-го закладеною напередодні відступу Червоної армії вибухівкою був зруйнований весь центр міста.
Попри неодноразове розорення, Київ завжди залишався духовним центром України та всієї Східної Європи і недаремно зажив слави «міста Премудрості Божої» та «другого Єрусалима». Водночас місто було і культурною столицею, знаною як «українські Афіни».
Київ знову став столицею держави тільки у ХХ столітті: спочатку – з проголошенням незалежності Української Народної Республіки у січні 18-го року, а вдруге – після референдуму про незалежність України у грудні 91-го.
У першій третині ХІІІ століття Київ перейшов під владу галицько-волинських князів, проте невдовзі був захоплений військом Золотої Орди. а від середини ХIV століття тут правили князі з литовської династії Ґедиміновичів. Місто було столицею удільного князівства, згодом – центром воєводства, яке входило до складу Великого князівства Литовського, пізніше – до складу Речі Посполитої. Після укладення Переяславської угоди у Києві перебувало московське військо, а за Андрусівським мирним договором 1667 року Річ Посполита передала місто Московському царству. У складі Російської імперії Київ був центром губернії.
Місто багато разів спустошували завойовники, зокрема, володомиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, монгольський хан Батий та кримський хан Менглі-Гірей. Проте найбільших руйнувань Київ зазнав у ХХ столітті. У двадцяті та тридцяті роки більшовики знищили тут близько сімдесяти храмів, а у вересні 41-го закладеною напередодні відступу Червоної армії вибухівкою був зруйнований весь центр міста.
Попри неодноразове розорення, Київ завжди залишався духовним центром України та всієї Східної Європи і недаремно зажив слави «міста Премудрості Божої» та «другого Єрусалима». Водночас місто було і культурною столицею, знаною як «українські Афіни».
Київ знову став столицею держави тільки у ХХ столітті: спочатку – з проголошенням незалежності Української Народної Республіки у січні 18-го року, а вдруге – після референдуму про незалежність України у грудні 91-го.