Ідея домопогти собору , а саме зібрати гроші на новий одяг для священиків, з’явилася в українській громаді 2 роки тому, розповів Радіо Свобода Отець Юстин. На початку він сам не вірив, що вдасться назбирати достатньо коштів для необхідних 12 комплектів риз. Та вже за півроку мали 3,5 тисячі євро. До пожертв активно долучилися і миряни, і студенти , і священики.
Отець Юстин: „Пішло мислення не про те, що я приїхав сюди заробити і ніщо інше мене не цікавить. Люди усвідомили дуже ясно і чітко, що тут також життя минає, і треба жити повноцінним життям, хоча й на чужині”.
Отець згадує жіночку з Теропільщини, котра пожертвувала на спільну справу цілу зарплату, а хто не мав роботи і заробітку, каже він, то обіцяли молитися, щоб Господь Бог послав жертводавців.
Однією з таких жертводавців була Ольга Рентюк: “Я завжди знаю: що б ти не зробив - чи для церкви, чи для когось - то є потреба для душі. То так, якби ви чи хату прибрали, чи наїлися,- для мене то є велика духовна їжа”.
Українська греко-католицька церква в Італії вже багато років є центром об’єднання українців. Досі говорили переважно про тимчасове явище української еміграції на Апеннінському півострові, але саме зараз, наголошують священики, серед емігрантів виділяється група людей, які вирішили тут жити залишаючись українцями. Найголовніше, що їх об’єднує в Італії, - Церква та Україна. І факт зібрання коштів на пошиття нових риз Отець Юстин називає знаковим для української громади.
Греко-католицька церква Свята Софія у Римі
Отець Юстин: „Це є знаком, по-перше, що люди сконсолідувалися на чужині, вони вміють дбати про спільну мету. І для мене означає, що в Італії, якщо так далі піде об”єднавчий процес, буде велика діаспора, не менш сильніша, ніж в інших країнах”.
Вікова категорія українців-діаспорників приблизно 35-50 років. Ці люди піклуються вже не тільки про свої матеріальні статки, але й створюють в Італії українські школи, культурні осередки поза церквою, мають далекосяжні плани розвитку рідної культури.
Та це лише початки зародження діаспори, наголошує священик, адже за його спостереженнями, упродовж станніх 6 місяців триває новий приплив людей до Італії. І найбільше втрачає жіночого потенціалу Західна Україна.
Отець Юстин: „Пішло мислення не про те, що я приїхав сюди заробити і ніщо інше мене не цікавить. Люди усвідомили дуже ясно і чітко, що тут також життя минає, і треба жити повноцінним життям, хоча й на чужині”.
Отець згадує жіночку з Теропільщини, котра пожертвувала на спільну справу цілу зарплату, а хто не мав роботи і заробітку, каже він, то обіцяли молитися, щоб Господь Бог послав жертводавців.
Однією з таких жертводавців була Ольга Рентюк: “Я завжди знаю: що б ти не зробив - чи для церкви, чи для когось - то є потреба для душі. То так, якби ви чи хату прибрали, чи наїлися,- для мене то є велика духовна їжа”.
Українська греко-католицька церква в Італії вже багато років є центром об’єднання українців. Досі говорили переважно про тимчасове явище української еміграції на Апеннінському півострові, але саме зараз, наголошують священики, серед емігрантів виділяється група людей, які вирішили тут жити залишаючись українцями. Найголовніше, що їх об’єднує в Італії, - Церква та Україна. І факт зібрання коштів на пошиття нових риз Отець Юстин називає знаковим для української громади.
Греко-католицька церква Свята Софія у РиміВікова категорія українців-діаспорників приблизно 35-50 років. Ці люди піклуються вже не тільки про свої матеріальні статки, але й створюють в Італії українські школи, культурні осередки поза церквою, мають далекосяжні плани розвитку рідної культури.
Та це лише початки зародження діаспори, наголошує священик, адже за його спостереженнями, упродовж станніх 6 місяців триває новий приплив людей до Італії. І найбільше втрачає жіночого потенціалу Західна Україна.