Аня зі Львівської області приїхала до Італії разом із мамою 5 років тому. Перший раз у перший клас пішла вже тут. Навчанням в італійській школі задоволена, має багато друзів різних національностей, але каже, що мало часу на розваги. Після уроків біжить вчити нові рухи вальсу чи румби, бо захоплюється бальними танцями, а ще займається співом. Кожної неділі намагається приїхати на заняття до української недільної школи у Римі, бо живуть у містечку Вітербо поблизу столиці. В Італії добре, але ось мама ще рік-другий заробить трохи грошей в однієї тьоті, і ми повернемося додому, розповідає 11-річна дівчинка Аня: „Я файно вчуся, їй (мамі) теж файно тут, і мені добре, просто скучаємо. Мама хоче, щоб я і в Україну поїхала вчитися, бо я однак тут не буду аж до пенсії, я сама поїду”.
За спостереженнями психологів, українські діти шкільного віку легко звикають до італійського середовища і не дуже комплексують серед друзів-іноземців. Вони швидко вивчають нову мову, навіть часом між собою малі українці спілкуються лише італійською, чим батьки вже мало задоволені.
Стосовно якості італійської шкільної освіти, то ось що розповіла Радіо Свобода сестра Миколая, котра займається з дітьми у недільній школі: “Батьки відгукуються негативно. Кажуть, що наша школа дає набагато більше, ніж тут. Вони (вчителі-італійці) бачать: якщо дитина тягнеться, зацікавлена, тоді вони з нею співпрацюють, коли ж дитина не зацікавлена, вони її просто залишають”.
Важче звикати до закордонного життя старшим дітям, які приїхали до батьків вже у підлітковому віці. Одна річ була удома, коли мама висилала гроші, та зовсім інша реальність відкривається в Італії.
Говорить психолог Євгенія Баранова: “Дитина приїжджає - і тут починається так: або йти вчитися, або працювати. Якщо працювати, то треба зранку на годину і ввечері - то є важко. Вчитися так само непросто, бо треба дуже багато вчитися, починаючи з вивчення мови. Такі діти повертаються часто. Які залишаються, особливо хлопці, вони тут не вчаться, а йдуть працювати”.
Діти бачать, як батьки важко працюють, купують їм і модні джинси , і комп''ютер найновішої моделі. Водночас трапляються випадки, коли лякаючись іншомовного середовища, підлітки стають агресивними, замикаються в собі, ненавидять батьків і хочуть тільки одного: додому, додому, додому.
За спостереженнями психологів, українські діти шкільного віку легко звикають до італійського середовища і не дуже комплексують серед друзів-іноземців. Вони швидко вивчають нову мову, навіть часом між собою малі українці спілкуються лише італійською, чим батьки вже мало задоволені.
Стосовно якості італійської шкільної освіти, то ось що розповіла Радіо Свобода сестра Миколая, котра займається з дітьми у недільній школі: “Батьки відгукуються негативно. Кажуть, що наша школа дає набагато більше, ніж тут. Вони (вчителі-італійці) бачать: якщо дитина тягнеться, зацікавлена, тоді вони з нею співпрацюють, коли ж дитина не зацікавлена, вони її просто залишають”.
Важче звикати до закордонного життя старшим дітям, які приїхали до батьків вже у підлітковому віці. Одна річ була удома, коли мама висилала гроші, та зовсім інша реальність відкривається в Італії.
Говорить психолог Євгенія Баранова: “Дитина приїжджає - і тут починається так: або йти вчитися, або працювати. Якщо працювати, то треба зранку на годину і ввечері - то є важко. Вчитися так само непросто, бо треба дуже багато вчитися, починаючи з вивчення мови. Такі діти повертаються часто. Які залишаються, особливо хлопці, вони тут не вчаться, а йдуть працювати”.
Діти бачать, як батьки важко працюють, купують їм і модні джинси , і комп''ютер найновішої моделі. Водночас трапляються випадки, коли лякаючись іншомовного середовища, підлітки стають агресивними, замикаються в собі, ненавидять батьків і хочуть тільки одного: додому, додому, додому.