Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:48

Свобода совісті.


Віктор Єленський

Аудіозапис програми:

Київ, 6 червня 2006 року

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях радіо “Свобода” щотижнева програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.

Сто-сто п’ятдесят років тому передові інтелектуали були переконані: релігія не дотягне до кінця ХХ століття. Віра в Бога асоціювалася з відсталістю, забобонами, мирською обмеженістю.

На початку ХХІ століття ніхто з серйозних вчених не наважується робити подібні прогнози. Вони не знають, якою буде релігія наприкінці цього сторіччя, але знають, що вона буде.

Наведемо лише три максими з великої кількості прогнозів майбутнього релігії, котрі належать сучасним фахівцям.

"Слід чекати, що релігія існувала і буде існувати в усіх суспільствах в усі часи..."

“Люди потребують Бога, щоби реалізувати свій життєвий шлях. Бог не помре, людина не дасть йому померти".

“У нашому столітті людство або віритиме в Бога, або людства не буде взагалі”.

Сьогодні релігія, попри всі новації, це, особливо в Україні, традиційна парафія на чолі зі священиком. Священик очолює свою паству, він є центром громади, центром її богослужбового й громадського життя. Принаймні, так є зараз в Галичині.

Розповідає кореспондент радіо “Свобода” Галина Терещук.

Галина Терещук: Навчаюсь у духовній семінарії, Іван Колтун розумів наскільки відповідальною є праця священика, але наскільки вона є важкою, усвідомив уже працюючи настоятелем сільського храму у Страдчі, що поблизу Львова.

Ранок священика розпочинається о 5 - 6 годині спільною молитвою в родині, ранкове та вечірнє Богослужіння у храмі, сповіді, похорони, хрестини, весілля, а є ще щоденні клопоти, які вирішуються не лише в архиєпархії, але й у владних коридорах.

Священик має ще й приділити час на власну самоосвіту і написання проповіді.

Робочий день священика ненормований, він може завершитись пізно вночі.

Іван Колтун: Священик постійно в контакті з людьми і безперервній розмові з Богом. Молитва священика має бути в родині, спільна.

У мене дитина мала. Вона іноді відволікає, але попри це є спільна молитва зранку і ввечері.

Галина Терещук: 3 роки отець Іван працює сільським священиком у Страдчі, яке вважається конфесійно напруженим: не вельми добрі християнські стосунки панують між православними і греко-католиками.

Сюди щодня приїжджають паломники з різних регіонів України. Адже Страдч славиться своїми чудодійними печерами і тим, що на цвинтарі біля церкви поховані два блаженні: отець Микола Кондрат і мирянин Володимир Прийма, яких беатифікував у 2001 році Іван Павло ІІ.

У Страдч приїжджають люди аби знайти відповіді на складні життєві ситуації. Відтак щодня отець Іван Колтун працює з різними людьми.

Іван Колтун: Я за свої 3 роки священства отримав перші сиві волоски.

Люди чекають від священика. Вони приходять і хочуть не тільки, щоб ти їм відповів: “Отче Наш”, “Богородице Діво” помоліться і все буде добре”. Тобто, навіть коли ти це говориш, вони відчувають, чи священик щиро молиться, наскільки він щиро віддається Богові.

Інколи так буває, що їдеш після сповіді і думаєш, а може треба було людині інше порадити, в такий спосіб, чи достукався до душі.

Галина Терещук: Найчастіше сьогодні до отця Івана приходять люди аби знайти порятунок для себе чи когось із рідних. Це стосується і зловживання алкоголем і абортів, і розлучень, спивається молодь, яка покинута батьками, які гарують закордоном.

Проблем настільки багато у селі, як каже отець Іван, що знайти окремий рецепт для кожного доволі складно. Окрім Церкви у Страдчі людині ніде піти шукати порятунку.

Віктор Єленський: Часом видається, що релігійне життя залишиться таким назавжди, і плин століть не заторкне її структури.

Але якою буде релігія майбутнього? У пошуках відповіді на це питання соціологи щороку друкують трьома тисячами мов 10 мільйонів примірників анкет і розсилають їх у десятки тисяч релігійних спільнот. Результати свідчать: у майбутньому все можливо!

Футурологи, які обіцяли, що їхні діти стануть парафіянами екзотичних, небачених й нечуваних церков, присоромлені. Так і не з’явилися на світ вигадані ними релігії "планетарного мозку". Де Земля – це цілісна жива істота, котра має "кров’яну систему" (ріки і моря), "пульс" (зміна дня і ночі), "глобальний мозок" (людство) і де кожна особа є своєрідною "нервовою клітиною".

Звідси урок для наступного покоління футуристів: сьогоденні процеси зовсім не обов’язково визначатимуть майбутнє, а те, що, здається, полишає нас назавжди, здатне тріумфально повернутися.

Навіть дослідники, які вважають, що нинішні світові релігії у майбутньому припинять своє існування, не вважають, що це означатиме кінець культури, яка надихатиметься вищими переживаннями.

Говорить професор Іван Цехмистро.

Іван Цехмистро: Це не означає, що насправді культура буде бездуховною. Це означає, що прийде нове бачення культури і новий тип культури, духовності в ній перш за все. І ця духовність буде водночас і пострелігійною, а можна сказати, що постконфесійною.

Віктор Єленський: Існує кілька сценаріїв майбутнього релігії. Більшість з них спирається на демографічні показники. Тобто, вчені вираховують, як динамічно зростатимуть чи, навпаки, зменшуватимуться, народи, які сповідують ту чи іншу релігію.

За таким сценарієм питома вага християн у загальній масі жителів Землі не зменшуватиметься і до 2100 року складатиме, як і зараз, приблизно третину людства. А от питома вага мусульман збільшиться до чверті всіх землян.

Число дітей, які народжуються у християнських родинах, кількість людей, які приймають християнство у дорослому віці, перевищує число християн, які вмирають, переходять в інші релігії і полишають релігію взагалі. Перевищення це складає, за підрахунками експертів, приблизно 56 тисяч людей щодня.

Але при цьому християнство постійно зміщуватиметься на Південь, воно дедалі більшою мірою втрачатиме свою європейську виключність. Не Рим, Афіни, чи Брюссель, а Кіншаса, Ріо-де-Жанейро і Маніла стануть світовими центрами християнського світу.

Те, що і християнство, і іслам зростатимуть за рахунок африканських і азійських народів, непокоїть експертів. Вони прогнозують піднесення тут фанатизму, усвідомлення винятковості серед новонавернених християн і мусульман. А такі настрої - поживний ґрунт для зіткнень.

До кінця століття у двадцяти великих країнах світу співвідношення християн та мусульман буде приблизно однаковим; і відносно десяти з них, прогнозують, що таке співвідношення не буде мирним.

Вчені передбачають подальше зростання харизматичних християнських рухів, збільшення числа п’ятидесятників і євангелічних спільнот. Вони говорять про те, що Католицька церква остаточно втратить свою європоцентричність, і вже нинішнє покоління її вірних може побачити на престолі Святого Петра чорного або азійського папу. Чисельність народів, які традиційно сповідують православ’я, зменшуватиметься. У цьому прогнозисти одностайні. Але інтерес до православ’я зростає в багатьох західних суспільствах, зачудованих красою візантійської літургії і духовних практик.

Взагалі міжрелігійний взаємообмін може стати явищем. Вже зараз захоплення східними релігіями в Європі й Америці супроводжується серйозною зацікавленістю японців і сингапурців християнством.

А що ж буде з так званими новітніми релігіями, які когось нині дивують, а когось відверто лякають? Дослідження свідчать, що більшість з новоутворень не набагато переживають своїх засновників і знелюдніють вже у другому поколінні. Інші поступово стають респектабельними і вже не протистоять світові, а намагаються увійти із ним в діалог.

Очікується, що релігія в майбутньому буде більш багатоманітною. Старе так чи інакше, мирно або конфліктно співіснуватиме з новим. Адже Церква завжди оновлюється. І те, що зараз є традицією, свого часу було новацією. Суворі й прості доктрини фундаменталістів співіснуватимуть з всеосяжністю інтелектуальних релігій, віра в чудеса і прощі – з впевненістю у всевладді науки. Гостроактуальні проблеми релігійних спільнот, котрі сьогодні вщент спалюють енергію їхніх провідників, у кінцевому рахунку виявляться несуттєвими, а уявлення сучасної молоді зовсім не обов’язково визначатимуть майбутнє.

Стрімке і радикальне оновлення не вичерпуватиме уповні палітру змін. Можна собі уявити, що хтось прийматиме причастя у храмі, змодельованому лазерними променями і сповідатиметься за допомогою якихось постелектронних технологій. Але так само можна уявити відродження давніх аскетичних подвигів чи розквіт поклоніння чудотворним іконам.

На маргінесах християнського світу виникатимуть дивовижні утворення, в яких вигадливо поєднуватимуться елементи афро-латиноамериканських ритуалів і звичаїв з християнськими уявленнями. Адже християнство не обов’язково має бути зодягненим у європейську одіж – розп’яття чорного чи розкосого Ісуса у нігерійських чи сінгапурських храмах і зараз вже мало кого дивують.

Що ж стосується людей, які не сповідуватимуть жодної релігії, то, за даними одного авторитетного прогнозу, у 2200 році їх буде понад півтора мільярди. У загальній масі населення планети вони складатимуть близько 14 відсотків. Але те, що кожний сьомий із сущих на Землі не матиме визначених релігійних переконань, не означатиме, що ці люди будуть позбавлені релігійного почуття. Навіть більше, прогнозисти передбачають, що питома вага атеїстів, людей, які свідомо і послідовно відкидають Бога, до кінця цього століття зменшиться до 2-3 відсотків.

Віктор Єленський: Консолідація християн, однак навряд чи призведе до якоїсь форми адміністративної єдності. Це, найімовірніше, буде поєднання у визнанні відмінностей складових світової християнської спільності. У знятті табу на єднання християн біля спільної причаєної чащі, у відмові від прокльонів і анафем.

Майбутнє релігії великою мірою залежить від її здатності бути одночасно і традиційною, і спрямованою в майбутнє, вміння цінити й поважати спадщину, але й бути здатною перевищити її. Церква простуватиме до "відкритого християнства", "теологія страху" лишатиметься позаду. З "рівня влади" Церква перейде на "рівень любові".

Говорить архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор (Ісіченко):

Ігор Ісіченко: Для того, щоб говорити про майбутнє релігії, ми повинні насамперед відмовитися від механістичного розуміння прогресу і його абсолютизації. Віра у всемогутність науки, всесильність розуму – це одна із людських оман, яку з досягненням зрілості людство переживає.

Не буде вже державних релігій, не буде вже перевірки, хто сповідався, а хто ні. Це все відійшло в минуле. І, може, дякувати Богові за те, що віра все далі віддаляється від насильства, що віра стає наслідком вільного вибору людини. Саме це відкриває нове майбутнє для релігії.

Віктор Єленський: “Тоді, коли християн на Південь від Сахари буде більше, ніж в Європі, майбутнє релігії на Старому континенті залежатиме від солідарності християнських церков,” - вважає декан факультету Католицької теології Вестфальського університету в Мюнстері професор Томас Брьомер.

Томас Брьомер: Дуже важко передбачити, як виглядатиме релігія в Європі через 50 чи 60 років.

У Західній Європі зараз ситуація така, що традиційні форми релігії занепадають. Але це не значить, що люди лишилися без віри і без релігійних переконань. Просто вони висловлюють ці переконання в інший спосіб.

У Східній Європі релігійність знаходиться на підйомі. Але, знов таки, ця релігійність також набуває нових форм.

Я не бачу причин, чому традиційна церковна структура в майбутньому мала б змінитися. Вона існує майже 2000 років і існуватиме надалі. Однак відносини між громадою і священиком упродовж історії змінювалися і змінюватимуться. Демократичні процеси в суспільстві впливатимуть на Церкву, хоча Церква і не демократична, а ієрархічна установа. Голос мирян буде лунати голосніше, ніж зараз.

Далі. І Православна, і Католицька церква в Європі відчувають нові виклики, адже ситуація на Старому континенті стрімко змінюється. Проблема полягає в тому, як церкви реагуватимуть на ці виклики. Вони не матимуть успіху, якщо пропонуватимуть старі відповіді на нові запити. І передовсім це вимагає набагато більш тісної екуменічної співпраці між церквами.

Я впевний, що через 10, 20, 30 років церкви просто будуть примушеними співпрацювати більш тісно.

Словом, видається, що через 50-60 років європейське християнство буде вирізнятися значно більшим екуменізмом.

Віктор Єленський: “Без людей, якими Бог міг би опікуватися, Бог не може бути Богом. За самою своєю природою Бог повинен допомагати людям у розвитку їхніх творчих здатностей, ініціативи, вміння і включення в безперервне творіння або розвиток справедливого миру,” - так вважає американський соціолог Джон Вінтер.

Церква ХХІ століття, сподіваймося, матиме народний, набагато більш "мирянський", ніж дотепер характер. Вона не хоче бути закостенілою частиною суспільства і виявлятиме себе у сфері символів і цінностей, а не в структурах влади. ЇЇ духовенство реагуватиме на реальність з “сейсмічною чутливістю”, а бюрократія, зашкарублість, дух інтриг і те, що гірко, але влучно зветься “християнським тоталітаризмом”, назавжди полишать її огорожу.

Втім, прогнозуючи майбутнє релігії, треба бути чесним і попередити слухачів: передбачення того, що відбуватиметься з людським духом, найменш вдячні.

До наступного вівторка, дорогі слухачі!

Це була програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG