Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:45

Дорослі проблеми дитячої книжки.


Ірина Біла Книжкове життя в новій Україні навряд чи можна назвати бурхливим, а буття дитячих книжок і поготів. Що сьогодні читають українські дітлахи? Чи не втратили вони інтерес до друкованого слова? На що орієнтуються сучасні видавці і наскільки є доступною українська книжка?

Аудіозапис програми:

Київ, 8 червня 2006 року.


Ірина Біла: Вітаю вас, шановні радіослухачі!

«Книги — кораблі думок, що подорожують на хвилях часу і несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління,» - казав англійський філософ Френсіс Бекон.

Книжкове життя в новій Україні навряд чи можна назвати бурхливим, а буття дитячих книжок і поготів. Хоча фахівці різних галузей знань: психологи, педагоги, соціологи, криміналісти довели, що дитина, котра не читає, не лише перепона для успішної реалізації особистості, але й великий ризик для суспільства. Ризик поповнення людей з нездатністю співпереживання, неспроможних засвоювати елементарну інформацію, людей зі зниженою здатністю до адаптації.

Що ж сьогодні читають українські дітлахи? Чи не втратили вони інтерес до книжки? Чи знають школярі дорогу до бібліотек? Зрештою, чи є доступною сьогодні українська книжка?

Про це, а також про дорослі проблеми дитячої книжки і піде мова в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала І.Біла.

Книжка є тим містком, яким дитина входить у світ. Чи є цей місток міцним та надійним, чи не трухлявіють його підпори, зрештою, чи багато дітей послуговуються ним рушаючи в доросліше життя?

Відповіді на ці питання шукала журналістка і письменниця Надія Степула.

Надія Степула: У теплі сонячні дні, коли в світі щороку відзначають Міжнародний день дитячої книги, активізуються й українські книговидавці.

Проте на світових теренах їхні успіхи поки що малопомітні. До “Особливого почесного списку Г.Х.Андерсена” українська книжка “Тореадори з Васюківки” була занесена ще у 1979 р.

Вибір дитячої книжки в Україні сьогодні все ж існує. І вибір великий, порівняно з тим, що був ще 10-15 років тому. Окрім творів давніх авторів, апробованих багатьма поколіннями (Наталя Забіла, Грицько Бойко, Всеволод Нестайко і майже всі класики літератури), друкуються автори нові: Леся Мовчун, Леся Воронина, Анатолій Григору і багато інших видають сучасні твори, доступні теперішнім дітям.

Проте свого “Гаррі Поттера” чи подібного улюбленця дітей читаючих в Україні так і з’явилося. Тим часом багато що із творів, популярних ще недавно, застаріли. В тому сенсі, що застаріла навіть сама система цінностей, пропонованих дітям, застаріла й лексика.

Мало того, те, що пропонувалося вчорашнім жовтенятам і піонерам, нині є не тільки застарілим у часі, а й невмотивованим і навіть ворожим за своїм змістом. Бо всерйоз запропонувати своєму чаду книжечку про “подвиг” Павлика Морозова або щось подібне навряд чи хто з батьків наважиться. Навіть якщо в дитячій бібліотечці такі твори ще й не списані. Що, між іншим, є темою цікавою, але окремою.

Розквіт українських дитячих видань, очевидно, попереду. Сьогодні багато проблем економічних і фінансових. Але то все проблеми зростання і становлення. Їх рано чи пізно буде подолано.

Ірина Біла: Головне, аби ці проблеми зростання і становлення не змогли зашкодити з’яві вітчизняних дитячих героїв. На кшталт англійського “Гаррі Поттера". А таких, як зауважила Надія Степула, українська дитяча література наразі не має.

З’ясувати ж, чому? Взявся також журналіст і літератор Павло Вольвач.

Павло Вольвач: Покиньте телевізора, комп’ютера і шприц, читайте “Гаррі Потерра” і “Напівкровний принц”. Таким двовіршем припрошував Іван Малкович до нової шостої книжки “Гаррі Потерра”, виданій його видавництвом “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”.

Дотепно, але мимохідь виникає питання: “А самим слабо написати щось подібне?” Щоб за право видання історії про якогось Гриця Череззаборногозадирищенка змагалися якщо не весь світ, то хоча б для початку Європа.

Думки з цього приводу існують різні.

Скажімо, журналіст-культуролог Анатолій Лучка вважає, що вітчизняний “Поттер” вже є.

Анатолій Лучка: Навіть використавши це ім’я, в Харкові українським письменником була створена героїня Таня Поттер чи Гроттер. Якось так він її назвав.

Але, оскільки наш видавничий ринок дуже слабенький, тому ці спроби не мають виходу назовні. Можливо, європейські видавці не дуже й зацікавлені, щоб українського автора розкручувати.

Павло Вольвач: Наші доблесні письмаки можуть створити їм конкуренцію.

Анатолій Лучка: Так.

Павло Вольвач: Будемо чекати.

Анатолій Лучка: Звичайно, треба бути оптимістом.

Павло Вольвач: Молоде, зелене, а відтак оптимістичне.

У старших, як, скажімо, у письменника Юрія Логвина, погляд значно стриманіший.

Юрій Логвин: Не тіште себе дурною надією, бо в тому стані, в якому за останній рік опинилася українська мова, українське видавництво і взагалі животіння чисто фізичне українського пишучого чоловіка... Ми є найманцями і батраками на власній території сьогодні.

Павло Вольвач: Похмурий діагноз від Юрія Логвина дещо пом’якшив публіцист Віталій Абліцов. Але зовсім трішки.

Віталій Абліцов: Недавня виставка в Українському Домі дитячої літератури. Я, наприклад, пішов і стільки книжок взяв для своєї внучки. Такий багатий вибір!

Павло Вольвач: А з тих книжок щось могло би бути цікавим, скажімо, іспанському читачеві?

Віталій Абліцов: Думаю, що так. Але для цього треба перекладати. А ми цим не займаємося.

Павло Вольвач: Можливо, іншими словами “Гаррі Поттера” вже давно створено, просто його не розрекламували, не переклали, не видали?

Віталій Абліцов: Я Вам теж питання задам: “А чим ми взагалі серйозно займаємося?” Я не знаю, щоб ми за 15 років щось серйозне зробили у цій державі, починаючи від парламенту і до забезпечення нормального життя так званого “маленького українця”.

Павло Вольвач: А в нашому випадку найменшого, бестселер про якого, будемо вірити, вже на підході.

Ірина Біла: Видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” допомогло українським дітям ближче пізнатися не лише з “Гаррі Поттером”. Загальний наклад книжок, виданих Іваном Малковичем вже давно перевалив за 2 мільйони. А почалося все тринадцять років тому зі звичайної “Абетки”.

Іван Малкович: Я хотів видати “Абетку” з картону склеєну, там було 16 склейок. Всі казали, що це неможливо в Україні зробити. Мені не подобається, коли люди кажуть: “Неможливо”. Я вирішив довести і собі, і їм, що це можливо.

Цю “Абетку” я зробив для свого сина. Вона починалася з ангела, а не з акули. Ірина Біла: Видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” отримало майже всі можливі нагороди серед книговидавців. І не лише в Україні. Видавати, не зважаючи на проблеми зростання і становлення, і покладатися лишень на себе - це один з постулатів успіху Івана Малковича.

Іван Малкович: Я певну кількість часу затратив на боротьбу з вітряками з державними, з законами, але я переконався, що все це намарне.

Я зрозумів, що я мушу всі ці зусилля спрямовувати проти течії, але випливати з своїми книжками і покладатися тільки на себе.

Ірина Біла: “Гарна дитяча книжка неможлива без талановитих художників,” - каже Іван Малкович. А тому для співпраці він обирає найкращих. І вимагає від них бездоганних ілюстрацій.

Докладніше про суворі вимоги Івана Малковича до художників моїй колезі Ірині Перешило розповідає Кость Лавро.

Ірина Перешило: Пане Костю, скажіть, будь ласка, як Ви придумуєте своїх персонажів?

Кость Лавро: Можливо, в мені цей хист до ілюстрації чи підхід якийсь розвив Іван Малкович. Він любить, щоб все було зроблено ідеально. Він своїм багаторічним насіданням, діставанням усіх художників, в тому числі і мене, виробив той стиль, який зараз в мене є.

Ірина Перешило: Ви можете сформулювати, які це були вимоги?

Кость Лавро: Наприклад, не той характер – переробляй! І мені доводилося переробити ілюстрацію. Це був такий перший період. А подалі воно саме мені відбилося, і зараз я практично нічого не переробляю. Кожен ескіз – це вже практично ілюстрація.

Ірина Перешило: Тобто, Ви знайшли характер кожному персонажеві, які Ви зображуєте. А які це характери? Чим Ваш вовк чи Ваш пан Коцький відрізняється від цих же персонажів, але змальованих іншими художниками?

Кость Лавро: Характер описаний в тому самому “Пані Коцькому”. Це такий ледачий кіт. Й сам характер приходить.

Я коли малюю, то я сам собі роблю обличчя таке перед дзеркалом і передаю все на папір. Якось від обличчя йде через руку і в ілюстрації.

Все, як описано в літературі, так я і видаю. Але багато художників цього чомусь не можуть зробити. Щось десь є якийсь вплив космічного, енергетичного.

Ірина Біла: Для багатьох малюків, котрі ще не засвоїли абеткову грамоту, головним критерієм вибору книги є саме малюнки.

Як от для 5-річної Люби, з якою зустрілася на першому дитячому книжковому ярмарку Леся Штогрин.

Звучить вірш:

Леся Штогрин: Цього віршика Люба вивчила завдяки наполегливості бабусі Тетяни та кольоровим ілюстраціям книжечки для дітей, бо саме малюнки найбільше цікавлять маленьку Любу. А от читати це вже під настрій. Тому бабуся, Тетяна Петрівна, намагається купувати якнайбільше яскравих цікаво написаних книжок із барвистими малюнками.

Тетяна Петрівна: Купляємо українські народні казки. Взагалі у нас такі книжки є для дитини. По 10 гривень брали, є по 15, по 5-6.

Леся Штогрин: Для свого трирічного онучка Дениски купує книжки і Зоя Василівна.

Зоя Василівна: Він вже давно полюбляє книжки українські, тому що кожного дня йому читає матуся, бабуся, татусь. Він дуже любить.

Леся Штогрин: “Благо вибирати українські книжки з кожним роком стає все важче,” – говорить пані Зоя.

Зоя Василівна: Дуже чудове видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Мені подобається “Преса України”. Аби тільки бажання було і гроші. Я багато дуже витрачаю на книжки. Я не шкодую. Я останнє віддаю.

Леся Штогрин: Нічого не шкодує для своїх дітей і Оксана. “Я намагаюся купувати усі книжки, які подобаються моїм дітям,” – говорить жінка.

Пані Оксана: Так, ми дуже багато читаємо. Читали російську літературу, а зараз намагаємося читати українську. Раніше багато виходило російських, то ми їх і купляли, а зараз дивлюся, що можна купувати вже свої книжки. Гарні, красиві і дуже цікаві. І переклади дуже гарні.

Леся Штогрин: Але як справжня і мудра мама пані Оксана думає не лише про книжки, а й про сімейний бюджет, тому з бажанням закупити оптом кілька книжкових полиць доводиться боротися.

Пані Оксана: Поки що одну. Хочеться походити і подивитися, що ще можна купити. Ось ця книжечка 17 гривень коштує. Взяла поки що одну, бо все ж таки 17 гривень.

Дорогі книжки. Це дороге задоволення.

Леся Штогрин: Зрештою, кожен обирає сам те, за що платити: за палітурку, малюнки, ім’я автора чи бренд видавництва. Але гарно написану, хай навіть не кольорову і тоненьку українську книжку можна купити і за 3 гривні, аби бажання було.

Ірина Біла: А для тих, хто фінансово не спроможний постійно оновлювати книжкову полицю варто поцікавитися адресою найближчої дитячої бібліотеки.

У великих містах це зробити значно легше, тоді як на селі якщо і є подібний храм культури, то вибір дитячої літератури навряд чи задовольнить навіть невибагливого читача.

Киянці Насті повезло. Дитяча бібліотека поруч з її будинком, тому дорога до неї не займає багато часу.

Настя: Я ходжу достатньо часто, бо нам в школі задають багато читати книжок. Наприклад, нам зараз на літо задали літературу, яку ми будемо читати у 8 класі.

Щодо позакласної літератури, то я полюбляю більше пригодницькі книжки. Трошки пригод, трошки романтизму.

Ірина Біла: Подруга Насті, з якою вона прийшла в бібліотеку, Віка також надає перевагу романтичній класиці. Її найулюбленіші книжки, котрі не раз нею вже перечитані:

Віка: “Граф Монтекристо” Дюма, “Ромео і Джульєтта” Шекспіра.

Ірина Біла: Хоча, за словами бібліотекаря Валентини Іванівни, старшокласники дедалі рідше цікавляться позакласною літературою.

Валентина Іванівна: Зараз з’являється більше читачів дошкільного віку, аніж дітей, які ходять десь після 7-8 класів.

Ірина Біла: Валентина Іванівна зауважила, що смаки у дітей радикально не змінилися.

Валентина Іванівна: Читають Успенського, тому що зараз є переклади українською мовою. Якщо раніше більше читали російською, то нині більше читають українською. Люблять Барто читати, Чуковського.

Тобто, читають тих авторів, якими й раніше цікавилися, а от нових мало читають, тому що навіть батьки кажуть, що, мовляв, ми почитали з дитиною книжечку – дуже багато слів, які ми не хотіли б, щоб використовували наші діти в своїй мові.

Ірина Біла: Книжки українських авторів, які найбільше користуються попитом?

Валентина Іванівна: Більше Нестайко “Тореадори з Васюківки”.

Ірина Біла: “На жаль, - каже бібліотекар Валентина Іванівна, - створити повну і достовірну картину читання на сьогодні дуже складно”. Позаяк в незалежній Україні не було проведено жодного Державного всеукраїнського соціологічного дослідження щодо дитячих читацьких смаків і не ухвалено жодної загальнодержавної програми в галузі дитячого читання.

Сталося так, що дитина, котра читає просто «випала» зі сфери академічної науки. Цікаво, а як надовго?

Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.

Шануймося!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG