Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:03

Гість Юрій Покальчук про роль футболу у нашому житті.


Богдана Костюк Київ, 14 червня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Сьогодні в історії України розпочинається новий етап – наша збірна грає свій перший матч у фінальній стадії чемпіонату світу з футболу. Сьогодні ціла держава, забувши про політичні катаклізми і міжрегіональні розбіжності, спостерігатиме із завмиранням серця за матчем Україна – Іспанія. Наша кореспондентка Богдана Костюк упіймала відомого письменника і перекладача Юрія Покальчука на стадіоні, і розпитала про значення футболу у його житті, та у житті народів і країн:

БК: - Пане Покальчук, чим є футбол для України? Просто спорт чи щось більше?

ЮП: - Футбольний патріотизм українців під час матчів “Динамо” Київ – “Спартак” Москва дуже посилював загально національний патріотизм, тому що то були москалі, а це були наші. І наші російськомовні фани кричали “Бий москалів!”.

БК: - “Не спасет «Спартак» от гола Федерация футбола!”.

ЮП: - Ну так, і так далі. Тобто, і зараз, звичайно, он усі чекають, що там буде з іспанцями, а там далі вже з аравійцями – але то трохи простіше. Я думаю, що і з Тунісом легше, а от з іспанцями... ну. То будемо сподіватись!

БК: - Себто, ВИ вірите у сучасний український футбол...

ЮП: - Мені менше тепер почав цікавити футбол ніж раніше у зв‘язку з тим, що це усе почало продаватися. Я коли бачу у наших командах купованих за кордоном чи югославів, чи африканців, мені трошки сумно. І у той же час наші купуються за кордоном. Це якась неправильна позиція у футболі сьогоднішньому. Ну що мені з того, коли забиває гол якийсь легіонер. Такий собі іноземний легіон. Це псує відчуття національності у футболі, вболівання за команду!

БК: - Але ж і провідні аргентинські та бразильські футболісти грають за європейські клуби...

ЮП: - Ні, ця система існує. Але я Вам скажу таку штуку: справді, це є, але я кажу про моє особисте патріотичне відчуття до своєї команди найкращої і так далі.

БК: - Футбол, який народився в Англії, вийшов далеко поза межі цієї країни, його шанують у багатьох куточках світу. Але особливою популярністю він користується у Південній Америці. Юрію, будь ласка, розкажіть про свої враження про футбол у тому регіоні.

ЮП: - Найкращі – в Аргентині, де мені довелося бути по кілька місяців кілька разів. Під час матчу усі вулиці Буенос–Айреса на три чверті порожні. І у цей час крадуть злодії у машинах, що і сталося на одному футбольному матчі, куди ми з однією компанією пішли. МИ по тому вернулись – і магнітофону у машині не було. Але для Латинської Америки особливо важливо, я думаю і для багатьох колишніх колоніальних країн – куди і себе можемо віднести, хоч ми ніби Європа, але все-таки бувша колонія – це самоствердження!

БК: - Але ж Аргентина і так знана у світі... Аргентинське танго, пампаси...

ЮП: - Аргентинці про себе кажуть: “тут нічого більше нема. Далі тільки Вогненна Землі та Антарктида. Ми останні”. І оце відчуття останності породжувало в Аргентині це сумне аргентинське танго. Як ніби ностальгію за Європою у певному сенсі. І футбол – це така шалена потреба довести себе.

БК: - Посол Аргентини мені казав, що українці дуже подібні до його співвітчизників. То що, пане Покальчук, буде нині світове українство вболівати за своїх футболістів?

ЮП: - Ви знаєте, я думаю, що цілий український світ від Австралії і до Канади, чи у Бразилії, Парагваї і скрізь, де є українець - обов‘язково в Англії і Франції – всі будуть сидіти біля телевізорів, це абсолютно точно! Спорт у великій мірі є дуже об‘єднуючим патріотично. Це МИ!!!
XS
SM
MD
LG