Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:02

Три етики для українських учнів. (Як викладатиметься релігія в загальноосвітніх школах).


Віктор Єленський

Аудіозапис програми:

Київ, 13 червня 2006 року

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях радіо “Свобода” щотижнева передача “Свобода совісті” і я, її ведучий Віктор Єленський.

Тільки-но впали останні редути системи державного атеїзму і в церквах, і в суспільстві заговорили про необхідність впровадження у школах викладання релігії. Говорять і досі.

Цього року начебто від слів переходитимуть до справи – учням 5-6-х класів викладатимуть “Етику Віри” або “Християнську етику” або ж просто “Етику”. Втім, дискусії тривають...

Чому треба викладати релігію в школі? Тому, кажуть релігійні діячі, що релігія дає людині міцне моральне підґрунтя, а стан суспільної моралі в Україні ой як потребує піднесення. Тому, далі, що більшість населення під час опитувань громадської думки висловлюють свою підтримку релігійній освіті в загальноосвітніх школах. Опитувані, між тим, не просто батьки, а ще й платники податків. Відтак, мають право впливати на характер освіти в державі, яку вони фінансують.

“Посилання на конституційний принцип відокремлення церкви від держави не є доречним,” - кажуть прибічники впровадження релігійної освіти в Україні. Адже така освіта існує майже в усіх європейських країнах, у тому числі там, де церкву відокремлено від держави.

Один з розробників курсу християнської етики ігумен Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря) вважає, що суспільство дозріло до впровадження релігійної освіти в школі. І що на цьому шляху зроблено чимало.

Ігумен Євстратій (Зоря): Переважна більшість учасників процесу як з боку органів державної влади, так і з боку конфесій і батьки дійшли висновку, що потрібні такі уроки.

Комісія Міністерства освіти попередньо схвалила засади викладання предмету духовно-морального змісту. У школах вводиться предмет духовно-морального спрямування. У тих школах, де раніше викладалася християнська етика чи подібні курси, то вони так і далі будуть викладатися. Це приблизно чверть усіх шкіл України.

В тих, де не викладалося, цей предмет вводиться за рахунок тих годин, які передбачені для викладання у 5 – 6 класах предмету “Етика”. Цей предмет має викладатися за трьома паралельними програмами чи трьома паралельними курсами.

Один – це курс християнської етики. Але також має ознайомити дітей і з відмінними від християнської традиціями, з мусульманською чи юдейською релігійною і духовною традицією.

Інший паралельний курс – це курс етики, який викладатиметься на загально філософських або науково-філософських началах.

І третій курс – це мусульманської чи юдейської етики. Там, де є бажання батьків і дітей.

Віктор Єленський: Так вважає ігумен Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря), який бере активну участь у процесі запровадження релігійної освіти в школах.

Голова Православного педагогічного товариства священик Анатолій Затовський наголошує: наразі учні отримують однобічну інтерпретацію картини світу.

Анатолій Затовський: Я подарував своєму п‘ятирічному онуку книжку, альбом гарний “Моя країна Україна”. А він тоді прочитав її і каже: “Дідусь, усіх людей створив Бог, а українці народилися від мавпи”. Кажу: “Звідки ти взяв?” “А ти мені книжку подарував, гарний такий альбом, а там мавпи намальовані на першій сторінці і сказано, що такі на Україні жили істоти, від них пішли люди”.

Дітям (знання) треба давати, щоб вони бачили альтернативу: є думка творіння – є думка еволюції. Це однозначно потрібно!

Віктор Єленський: Між тим, «Християнську етику» в Україні вже викладають. Причому у трьох галицьких областях вже 9 років. Відповідні рішення були ухвалені місцевими радами. “Тут навіть чути не хочуть про якусь іншу етику,” - повідомляє наш львівський кореспондент Галина Терещук.

Галина Терещук: Перші спроби міністерства освіти запровадити у 5-6 класах предмет «Етика» уже викликали шквал негативних емоцій серед духовенства і освітян Львівщини. Оскільки, на думку представників комісії, відродження держави має ґрунтуватись на фундаменті саме християнських цінностей, а не на нівелюванні моральних вартостей серед дітей та молоді.

Отець Михайло Гарват вважає, що основна увага сьогодні має бути акцентована на співпраці освітян і батьків. Дітям потрібно дати можливість зростати духовно і школа не може тут бути відокремленою.

Михайло Гарват: Коли йдеться про питання християнської етики, то мова йде не про окремий предмет, а про цілу філософію нашої освіти, тобто на яких вартостях ми хочемо виховувати наших дітей.

Якщо говорити про освіту зокрема, то ми всі усвідомлюємо, що школа покликана не лише навчати, але й виховувати. Коли виховувати на аморфних вартостях - це означає не подати належних ідеалів, ані шкали вартості.

Для нашої держави, яка є тисячолітньо християнською найкращим ідеалом є сам Христос. Але це не означає, що за посередництвом християнської етики усі одразу мають стати християнами чи прийти до однієї церковної спільноти. Йдеться про те, що ми, маючи багатство християнської традиції, маємо це привідкрити дітям.

Галина Терещук: Якщо міністерство освіти не дослухається до діячів Церкви та педагогів, то у школах Львівщини рішення урядовців не виконуватимуть і надалі викладатимуть «Християнську етику», згідно із регіональною програмою.

Про це зазначають посадовці від освіти в області. Більшість мешканців Західного регіону України, люди віруючі, належать саме до Християнської церкви, а тому батьки бажають, аби їхні діти виховувались на християнських цінностях.

Віктор Єленський: І все ж уроків християнської етики в Україні відверто побоюються. Окрім духовенства православних і католицьких церков, звісно, які давно і наполегливо заявляють про свій намір прийти у кожну українську школу.

Побоюються ж розширення зони міжцерковних конфліктів, дискримінації представників релігійних меншин, побоюються некомпетентності й моральної невідповідності вчителів, низької якості підручників тощо. Усі ці побоювання не марні. Казенщина цілком здатна перетворити святу справу на її протилежність, знецінити високі ідеали і надовго, якщо не назавжди відштовхнути людину від церкви.

Один з найбільш авторитетних фахівців з обговорюваної наразі проблеми, автор книги “Релігійна освіта у світській школі” петербурзький педагог і релігієзнавець Федір Козирєв говорить і про набір страхів, і про реальність дуже гострих проблем.

Федір Козирєв: Якщо у демократичному суспільстві ми хочемо здійснювати конфесійну освіту в світській школі, то це можна, звичайно. Але умовою для цього має бути розділення учнів за конфесійною ознакою. Забезпечення можливості й права не відвідувати зовсім ці уроки. Але от саме це розділення, коли воно відбувається в школі, де впродовж десятиріч діти вчилися спільно, це призводить до знайомства з релігією як фактором розділення людей. Цього немає у школах Німеччини, школах Фінляндії, у країнах, де звично існує практика розділення дітей.

Віктор Єленський: Побоювання фахівців поділяють і батьки, які в цілому добре ставляться до самої ідеї релігійної освіти.

З Харківщини передає кореспондент радіо “Свобода” Вікторія Маренич.

Батько: А чому християнською? У нас що, вчаться лише християни? Є ж представники й інших релігій. Треба було просто назвати “Основа релігії”.

Вікторія Маренич: Почувши вістку про можливість для дітей вивчати нову шкільну дисципліну із основ релігієзнавства, батьки зраділи. Проте сама назва дисципліни відразу породила суперечки: мовляв, а чому християнської, а не, наприклад, релігійної моралі, адже на Харківщині мешкають представники більше 100 націй та народностей, 14 конфесій. Батьки почали сперечатися.

Мама: Я тільки вітаю введення такого предмету. Це підвищить загальну культуру дітей, навіть якщо хтось і іншої віри. Зараз, коли немає піонерської організації, дітьми ніхто не займається. Можливо, їх зацікавить цей предмет. Мені це подобається.

Вікторія Маренич: Священнослужителі УПЦ МП, найбільш чисельної на Харківщині, вважають, що такий курс мав би з’явитися в Україні ще на зорі незалежності, тоді б ми не втрачали покоління, яке росте без віри.

Мовить архімандрит Віталій.

Архімандрит Віталій: Це потрібно було робити раніше на хвилі змін в країні. Тоді нічого не робилося. Тому сьогодні це має бути.

Вікторія Маренич: У школах Харківщини ще з минулого року було введено курс “Етика”, а за бажанням батьків “Етика моралі” або “Основи християнської етики”.

Проте, за словами Світлани Волянської, чиновниці від освіти Харківської облдержадміністрації, такий курс міг би існувати не як основна дисципліна, а лише факультативно.

Світлана Вол’янську: У нас в Харківській області була тільки “Етика”, цього року ми ще інструкційних листів не отримували, тобто програм немає, підручників немає. У навчальному плані передбачена “Етика”. Ніяких ще змін нормативно немає.

Вікторія Маренич: Складається враження, що і самі викладачі, і батьки уникають можливих конфліктів на релігійному підґрунті.

Віктор Єленський: Відомі, однак, вже і випадки глуму над малюками, чиї батьки не належать до церков більшості, і спроби шкільних директорів на свій розсуд визначати, яка релігія є правильною, а яку сповідувати не слід. Відтак, церкви, які не належать до числа найбільших в Україні, мають певні застереження щодо того, як має викладатися релігія в школі.

Олена Яковенко працює у відділі освіти Церкви Адвентистів Сьомого Дня, протестантської церкви, яка має в Україні понад 60 тисяч дорослих членів. Ось як вона оцінює ситуацію:

Олена Яковенко: Дійсно дискусія ведеться, мало того, навіть не дискусія, а така боротьба. Чому боротьба? Дехто намагається зробити з загальноосвітньої школи ніби-то пропагандистський майданчик для якоїсь конфесії. І у цьому напрямку Церква Адвентистів Сьомого Дня проти. Але наша Церква за те, щоб на загальноосвітньому рівні давати дітям якісь основи моральних принципів, які прописані у Святому Письмі.

Така дискусія ведеться через те, що ми намагаємось порушити законодавчу базу. Позиція нашої Церкви (я є член комісії і це відомо усій комісії та Міністерству освіти) така: ми повинні рухатись виключно у межах правового поля. Тобто, це повинно бути на добровільній основі. Якщо це вимагає певної підготовки професійної, це вимагає якихось знань і, крім того, толерантного ставлення до інших конфесій.

Віктор Єленський: У європейських країнах існують принципи, на яких ґрунтується викладання релігії у загальноосвітніх школах. Передовсім це добровільність. Право вирішувати вивчати чи не вивчати релігію - це є фундаментальним принципом релігійної свободи. І це, між іншим, ставить на порядок денний питання про саму навіть форму заяви з проханням прийняти дитину на релігійне навчання.

У Португалії та Польщі Конституційні суди визначили, що їх конституції гарантують "право на мовчання" в питаннях, які стосуються релігії. Тобто, якщо формується група з вивчення, прийнятними є лише позитивні відгуки.

Молода людина чи, до певного віку, її батьки, яка не бажає відвідувати такі уроки, може про це просто не сповіщати. У деяких європейських країнах при цьому оцінки з релігії навіть не виставляються в атестати зрілості.

Другий принцип – це відсутність дискримінації. Уроки релігії не можуть ображати почуття представників будь-яких релігій, мають враховувати потреби дітей з релігійних меншин і пропонувати вільний і добре обґрунтований вибір в духовній сфері. У багатьох країнах при цьому підкреслюється, що школи виховують моральну людину, а не доброго католика чи протестанта.

Навчаючи однієї релігії, школа має піклуватися про створення подібних умов для визнавців інших релігій. Звісно, що принцип рівності має стосуватися й невіруючих.

У більшості країн для такої категорії учнів запроваджено альтернативні уроки етики або морального виховання. У Бельгії спеціально обумовлено, що ці уроки не повинні захищати жодну філософську систему або надихатися войовничим секуляризмом.

Хто навчатиме релігії? На це питання правові системи тих чи інших європейських країн відповідають по-різному, але для України важливим було б, видається, забезпечити для початку державну систему ліцензування і атестації таких вчителів. І, звісно, якість підручників. Виявляється, навіть про християнський моральний ідеал можна написати так нудно, зарозуміло, багатослівно і с таким несмаком, що урок християнської етики обернеться найгіршого штибу бурсою.

І останнє. Найбільш очевидною наразі є відповідь на питання: “З чого почати?” Почати варто з шкіл, які створюються церквами і ліцензуються державою. Вони мають обов’язків компонент: від математики до фізкультури, а також додаткові виклади. Словом, як у всьому світі, де існує незчисленна кількість католицьких, протестантських та інших конфесійних шкіл, що працюють у правовому полі відповідних країн.

Ви слухали програму “Свобода совісті”. З вами були її ведучий Віктор Єленський.

До наступного вівторка, шановні слухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG