Вчора Латвія відзначала скорботну річницю – 65 років трагічної дати, коли понад 15 тисяч мешканців країни, незважаючи на вік та стать, були вислані до Сибіру. Загалом з балтійських країн були депортовано близько 30 тисяч осіб. Депортували не тільки латишів, а й євреїв, росіян, балтійських німців. Півгодини на збори – і люди назавжди прощалися зі своїм минулим життям, з домівкою, друзями, родичами. На залізницю заздалегідь підігнали ешелони – арештованих привозили і одразу завантажували у вагони. Жінок та чоловіків – у різні, багатьом з них так і не вдалось зустрітися, оскільки родини насильно роз’єднували. Про те, що глав сімей відправляють до таборів, а дружин та дітей на поселення, ніхто на той час не знав. Більшість переселенців загинули від голоду та хвороб.
В Ризі на залізничній станції Торнякалс, звідки 65 років тому ешелони відвозили людей у невідоме їм та страшне майбутнє, зустрілися репресовані. Вони ділилися згадками про ті часи. Ейгарсу Зариньшу було лише 6 років, коли він опинився разом з мамою у вагоні з репресованими.
Ейгарс Зариньш: „ На станції були розташовані вагони для скоту, які зовні були закриті на великі засуви. Поряд зі мною сидів малий Елманс із мамою. Протягом усієї дороги він говорив: „Мамо, поїдемо краще додому. Там можна поїсти”. Усі були голодні”.
Президент країни Вайра Віке-Фрейберга, вшановуючи пам’ять загиблих латвійців від сталінських репресій, наголосила на важливості роз’яснення історії Латвії, в той же час вона говорила й про розуміння Латвією історії інших народів.
В.Віке-Фрейберга: „ Ми готові цікавитися історією та ставитися з розумінням до інших народів, які пережили подібні пригноблення”.
Щоб вшанувати пам’ять загиблих від сталінських репресій, група європарламентарів з Латвії, Литви та Естонії передали Європарламенту меморіальну дошку, сподіваючись, що її помістять на почесному місті. Однак очікуваного відгуку вони не дочекалися. Урочистий захід відвідали лише три західноєвропейські депутати, а представники соціалістів у Європарламенті висловились проти плану встановлення пам’ятної дошки на стіні Європарламенту, посилаючись на те, що тоді всі скривджені захочуть поставити свої дошки на будинку парламенту. Проте балтійці не втрачають надії, що у майбутньому депутати Європарламенту з більшим розумінням поставляться до історії їхніх держав.
В Ризі на залізничній станції Торнякалс, звідки 65 років тому ешелони відвозили людей у невідоме їм та страшне майбутнє, зустрілися репресовані. Вони ділилися згадками про ті часи. Ейгарсу Зариньшу було лише 6 років, коли він опинився разом з мамою у вагоні з репресованими.
Ейгарс Зариньш: „ На станції були розташовані вагони для скоту, які зовні були закриті на великі засуви. Поряд зі мною сидів малий Елманс із мамою. Протягом усієї дороги він говорив: „Мамо, поїдемо краще додому. Там можна поїсти”. Усі були голодні”.
Президент країни Вайра Віке-Фрейберга, вшановуючи пам’ять загиблих латвійців від сталінських репресій, наголосила на важливості роз’яснення історії Латвії, в той же час вона говорила й про розуміння Латвією історії інших народів.
В.Віке-Фрейберга: „ Ми готові цікавитися історією та ставитися з розумінням до інших народів, які пережили подібні пригноблення”.
Щоб вшанувати пам’ять загиблих від сталінських репресій, група європарламентарів з Латвії, Литви та Естонії передали Європарламенту меморіальну дошку, сподіваючись, що її помістять на почесному місті. Однак очікуваного відгуку вони не дочекалися. Урочистий захід відвідали лише три західноєвропейські депутати, а представники соціалістів у Європарламенті висловились проти плану встановлення пам’ятної дошки на стіні Європарламенту, посилаючись на те, що тоді всі скривджені захочуть поставити свої дошки на будинку парламенту. Проте балтійці не втрачають надії, що у майбутньому депутати Європарламенту з більшим розумінням поставляться до історії їхніх держав.