Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 14:22

Письменник Богдан Жолдак про нинішнє обличчя Києва.


Віталій Пономарьов Київ, 21 червня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Варто людині прожити у Києві більше 45 років, і вона починає скаржитися на зміни у місті. Але чи справді Київ так зіпсувався за останні півстоліття?

Віталій Пономарьов: Пане Богдане, люди, які живуть у Києві 40 чи 50 років, часто останнім часом нарікають: мовляв, не той вже Київ. Чи це так?

Богдан Жолдак
Богдан Жолдак: Ну, він звичайно не той, та й всі міста – не ті. Але мені подобається цей Київ. Мені навіть оця нещасна площа Незалежності, яку спаскудили архітектори, – я, коли прийшов і побачив, що діти лазять по цих-от всяких архітектурних надлишках, мені все це дуже сподобалося – я зрозумів, що це як наш Диснейленд. Мені в дитинстві, коли я був дуже радикальним, дуже не подобався Хрещатик – оцей кам’яний торт. Тепер я закоханий в цю мавританську архітектуру і думаю: Боже, хоча я не в Мавританії, але можу насолоджуватися цією екзотикою. Мені це подобається. До речі, люди, які не були у Києві років двадцять, які поїхали на постійне проживання за кордон, вони шоковані од щастя. Тому що вони покинули такий брудний, страшний, комунальний Київ, а зараз вони бачать такі великі зміни. Віталій Пономарьов: На Вашу думку, де тепер перебуває чи, може, ховається дух міста – отой геній місця?

Богдан Жолдак: Я думаю, що на Подолі. Тому що Київ взагалі колись був Подолом – власне Київ це був Подол. На гору видерлась княжа варязька дружина, яка там собі палаців набудувала, і на Печерську, на Берестовому, а Подол – це є душа Києва. Дивовижно, але саме от на Подолі найдешевші товари, наприклад, харчі в крамницях, і найкращої якості. Чому? Це якась традиція. Колись Поділ – він годував весь Київ. На баржах підвозили різні там товари – кавуни і все, що хочеш. Зараз цього не роблять, і кавуни стали дорожчі. Але все одно всі товари якось традиційно на Подолі кращої якості.

Віталій Пономарьов: Зміни міста привели до змін того людського типа під назвою «киянин»?

Богдан Жолдак: Так, дуже змінилися кияни. Зараз всі сидять біля телевізорів, а раніше людям телевізор заміняло спілкування. Наприклад, на Хрещатику ви могли, ну, навіть з незнайомими людьми там десь... Тобто, всі спілкувалися. А зараз менше спілкуються або там якісь такі розмові нецікаві. Ну, скажімо, сідаєш десь там на лавочках, слухаєш людей – якісь такі ділові розмови, в основному, а раніше це все було про секс, про мистецтво, ну і про інші теми. Трошечки звузився киянин.

Віталій Пономарьов: Чому іноземці захоплюються саме київськими дівчатами та жінками?

Богдан Жолдак: Ну, бачите, я багато поїздив, деякі країни мене шокують – там взагалі відсутні гарні жінки, просто відсутні! Дивишся і думаєш – чи ти збожеволів, чи ти вже очима не бачиш? А Київ – ну, звичайно, якщо тут найтовстіший чорнозем, то тут і найгарніші дівчата, тому що вони їдять все-таки смачні якісь харчі. А, між іншим, Ви знаєте, що отут, де сидить зараз «Свобода», був найперший в Києві канкан. Тут був ресторан...

Віталій Пономарьов: ...з комплексними обідами...

Богдан Жолдак: ...да, за руб. двадцять сім з чотирьох страв – це навіть по тих цінах було двадцять центів, по неофіційному курсу. І тут зробили перший канкан, і тут почали набирать дівчат в школу канкана для роботи в Угорщині. Оце був початок оцього кошмару, який розвіз нашу генетику по всьому світу. Зараз дівчата потроху повертаються назад, але підростають ще гарніші. Зараз уже трошечки, знаєте, матері можуть купити медикаментів, можуть купить молока для дитини, чого раніше часто не бувало. І от ця молодь ще гарніша, ми ще не показали себе світові!

Віталій Пономарьов: Цей змінений Київ більше став постачати Вам сюжетів?

Богдан Жолдак: Звичайно. Якщо раніше все передавалося лише в чутках, але багато інформації було закрито, то тепер Ви одкрийте будь-яку газету, навіть найгіршу – і Ви побачите там 5 сюжетів, в кращих газетах – 10–15. Чому? Тому що все виповзає на поверхню – те, що раніше було на споді. І всі вважають, що життя стало гіршим. Воно не стало гіршим – воно стало, ну, скажімо, публічнішим. Це, мабуть, добре, що сюжети таким письменникам, як я, постачаються. Я зараз збираю їх в величезну книгу – це такі мікросюжети із життя Києва, які свого часу не увійшли до офіційних шпальт. Ну, і вони були всі перфектні, тому що тут діяли люди надзвичайно талановиті, які ніде не могли себе виявить інакше, як в якихось, ну, дурницях: щось таке упороть, скоїть. Життя цікавіше, страшніше, звичайно, але воно і веселіше, воно радісніше.
XS
SM
MD
LG