Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 00:47

Сільський туризм в Новій Україні - бути чи не бути?


Ірина Біла Чи зможе сільський туризм відродити село в НОВІЙ УКРАЇНІ? и спроможний він створити робочі місця для селян, відродити призабуті народні ремесла, забезпечити гідний відпочинок українцям та зарубіжним гостям і, бодай в перспективі, поповнювати державну кишеню?

Аудіозапис програми:

Київ, 22 червня 2006 року.

Закарпатська область
Ірина Біла: Вітаю слухачів радіо ”Свобода”!

Тема сьогоднішньої програми - це сільський зелений туризм. В ній я, автор та ведуча програми Ірина Біла, пропоную трохи помандрувати бодай в уяві українськими селами і замислитись над тим, чи зможе сільський туризм відродити село в НОВІЙ УКРАЇНІ, чи спроможний він створити робочі місця для селян, відродити призабуті народні ремесла, забезпечити гідний відпочинок українцям та зарубіжним гостям і, бодай в перспективі, поповнювати державну кишеню?

Розвиток сільського зеленого туризму має два рівнозначні аспекти. По-перше, це налагодження діалогу між українськими регіонами та виховання поваги до їхніх культур. По-друге, не менш важливим є й відновлення почасти втраченого зв’язку між українським селом та містом. У сучасному світі це запорука збереження духовності й чеснот. Ці слова належать Президентові України Віктору Ющенку.

Водночас для цієї запоруки збереження духовності у держави руки не доходять. Ось уже який рік.

Докладніше проблемами сільського туризму цікавилася моя колега Ірина Перешило.

Ірина Перешило: «Сілький туризм – це реальний порятунок для села в період тотальної індустріалізації,” – вважають в більшості західноєвропейських країн. Тому там активно діють спеціальні державні програми з підтримки екотуризму.

У Польщі, Німеччині, Чехії, Австрії сільські господарі, котрі вирішили працювати у цій сфері, отримують безвідсоткові кредити, мають значні податкові пільги.

Таке сприяння цілком зрозуміле і вмотивоване, бо зелений туризм вирішує силу-силенну проблем, які сьогодні нищать село: безробіття, втрату традицій, вимирання ремесел.

В Україні також є екотуризм, але навідміну від сусідньої Європи тут ця справа тримається і розвивається зусиллями громадських організацій.

“Держава стоїть осторонь, бо ніяк не може збагнути суті екотуризму,” – вважає голова Спілки сприяння сільському зеленому туризму України Володимир Васильєв.

Володимир Васильєв: Немає розуміння самої суті сільського туризму, розуміння того, що цей сільський туризм в позитивному плані може принести для окремо взятої родини, людини в конкретно взятому селі і взагалі для України в цілому сільської.

Ірина Перешило: Реконструкція житла для прийому гостей, коротке навчання основам екотуризму і вихід на ринок – ці перешкоди має долати український селянин, який вирішив стати “зеленим” господарем. Але найсутужніше – це знайти кошти для реконструкції.

В Європі для цього надаються безвідсоткові кредити. У проекті української програми сприяння зеленому туризму передбачено надання для реконструкції 3% кредиту на 20 років, що цілком зручно, але проект програми безпросвітно заліг у державних кабінетах.

З цього приводу Володимир Васильєв висловлюється алегоріями.

Володимир Васильєв: Кажу про потяг, який почав рухатися 10 років тому. В цьому потязі сидять туристи і господарі, споживачі послуг і надавані послуг. Інституції державні ще знаходяться на пероні

Як тільки ми починаємо з інституціями державними говорити, розтлумачувати все це, тільки вже є намагання в цей потяг пересісти, починають мінятися керівники міністерств, інших структур. І ми починаємо це знову робити.

Ірина Перешило: 2003 року у Польщі, за статистикою, було 10 тисяч “зелених” господарів, і державною програмою передбачалося збільшення екоосель упродовж наступних 5 років ще вп’ятеро.

В Україні ж сьогодні за відсутності державного сприяння таких садиб менше тисячі, зате стабільною залишається статистика щодо зникнення сіл.

Ірина Біла: Рівненщина, упродовж багатьох років посідає сумну першість з безробіття серед сільського населення поряд із Тернопіллям. Не зважаючи на те, що є благодатним краєм для розвитку зеленого туризму. Є тут і карстові озера з цілющою гліцериновою водою, і тисячолітній Дуб князя Володимира, збереглася автентична традиція – обряд водіння Куста …

А ще неймовірної краси місцина у Березнівському районі під назвою «Надслучанська Швейцарія», про яку більше знає рівнянка Валентина Одарченко.

Валентина Одарченко: Притока Прип’яті Случ петляє тут поміж лісами й пагорбами, на найвищому з яких височіють руїни Губківського замку, у якому збереглися і колодязь, і підземний хід до сусідньої Соснівки, з-під якого у шкільному музеї з’явилася середньовічна зброя.

Ті пагорби у народі називають Соколиними. Існує легенда, що князь посадив у замок свою доньку, щоб вона не могла зустрічатися з простим хлопцем. Але вночі юнак та дівчина ставали соколами і вилітали один до одного.

Та це далеко не одна легенда, яку можуть розповісти місцеві мешканці.

Подружжя Поліщуків стверджує, що не уявляють себе поза цими легендами, дивовижною природною та давньою історією.

“Щоліта пагорби відвідують сотні туристів,” - розповідає пані Марія.

Пані Марія: Все життя їдуть люди. Просто не займалися такою справою, як зелений туризм. А відпочиваючих було багато. Ціле Боже літо палатки стоять.

Валентина Одарченко: У Поліщуків колоритна сільська хата, оформлена власноруч тканими та вишиваними рушниками, а все ж вони вважають, що запрошувати гостей не мають умов.

Пані Марія: Є такі люди, які приїхали, походили, але вони хочуть хату, постіль, відпочити. Всім треба ж помитися. І як людей, коли будуть кілька днів жити, не мити? Хто ж хоче жити так? Треба умови належні для того. Треба обладнати кухню. Сажа падає, коли у баняках свиням варимо... Тож не робота!

Якщо людина хоче займатися нормально такою справою, то треба умови для такого, щоб люди приїхали і дійсно сказали: “О, тут можна відпочити!”

Валентина Одарченко: То чому ж ніхто із шестисот губківців не береться за облашування і осель, і свого мальовничого села?

Пані Марія: Немає у нас того достатку, щоб зробити. Якби була якась допомога, нехай навіть з відсотками віддачі, але ж коли б люди взяли кредити, то чому б не займалися? Займалися!

Але ж в селі люди живуть так, як і ми. Немає за що руки зачепити. Дай трішечки якусь допомогу, то знайдуться такі люди. Чого не знайдуться? Не треба ж, щоб всі займалися, бо ж всі не будуть таким займатися. А то ще й погано доїхати, бо така дорога. А якби асфальт, то чого б люди не їхали?

Валентина Одарченко: Живучи серед такої пишної природи, люди тут самі випромінюють добру енергію, котра передається кожному, хто буває в Губкові чи Соснівці.

Місцева влада поки що лише декларує наміри збудувати сюди добротний шлях. Він і справді може стати першим кроком до відкриття багатьма українцями “Надслучанської Швейцарії”.

Ірина Біла: А ось мешканцям такого, здавалося б, перспективного для зеленого туризму регіону, як Карпати, навряд чи вистачить одного кроку, аби звабити туриста. Особливо зарубіжного. Позаяк європейцям є з чого вибирати.

З деякими порівняннями львівська журналістка Галина Терещук.

Галина Терещук: Селище Славське відоме гірськолижникам. Взимку двері чи не кожного приватного будиночку відчинені для туристів. Влітку селяни активно щось добудовують і готують оселі до зимового сезону. Туристи - це їхній реальний заробіток у горах.

Втім, до рівня європейських курортів українському селищу ще далеко, як і, зрештою, до гірськолижних відпочинкових місць сусідньої Польщі.

Свідченням цьому є той факт, що дедалі більше людей воліють кататись на лещатах чи просто відпочивати влітку у польських горах.

Нерозвиненість інфраструктури, зокрема погані дороги, високі ціни за проживання (в середньому 50 гривень за добу), неналежний рівень обслуговування відлякують чимало туристів від “галицької Мекки”.

Якщо новозбудовані котеджі ще можуть посперечатись за першість, то рівень обслуговування туристів бажає бути кращим.

Селяни не розуміють, яким мав би бути нині сільський туризм, які є вимоги і попит на цей вид відпочинку. Тому найголовніше для них наразі заробити, докладаючи мінімум зусиль і праці.

Для прикладу, в Австрії сільський туризм дуже популярний серед заможних городян. Вони цілими родинами улітку відпочивають в Альпах. Чисте повітря, гарні затишні будиночки, облаштованість території, фрукти та овочі екологічні чисті з городу і саду господарів, а ще господиня сама готує їжу для своїх клієнтів: пече сільський хліб і булочки у печі. При цьому їй допомагають діти, які відпочивають з батьками.

“Зелений туризм має бути корисним як для здоров’я, так і пізнавальним для розвитку дитини,” - вважають австріяки. Тому окрім усіх належних умов для проживання, неодмінно на подвір’ї мають бути домашні тварини: собака і кіт, а ще коні для прогулянок і невелике фермерське господарство.

Міські діти залюбки крутяться біля господаря, тим часом менше надокучують своїм батькам.

На Львівщині такого рівня зелений туризм не вельми поширений. Якщо і є, то для людей середнього достатку він недоступний з огляду на високі ціни. Тому чимало львів’ян надають перевагу відпочивати далеко у горах, винаймаючи кімнату у господарів, які готують їм гуцульську їжу, де обмаль туристів, цілюще гірське повітря і вода бистрих гірських рік лікує їхню перевтому, де ще подекуди гуцулки заспівають своїх улюблених пісень.

Ірина Біла: У Криму зелений сільський туризм також має етнічне забарвлення. Зараз тут діє два десятки регіональних культурно-етнографічних центрів. Саме вони, як стверджує кримський кореспондент Володимир Притула, намагаються змінити стереотип, що відпочинок на півострові можливий лишень на узбережжі.

Володимир Притула: Національні кримськотатарські мелодії часто звучать у родовій садибі Ренарта Саранаєв. Старий кримськотатарський будинок у гірському селі Багата Ущелина (стара назва Коклуз), уже кілька років невеликий готель, яким керують Ренарт та його родичі.

Він розповідає, що коли кілька років тому розпочинав цю справу, то запропонував девіз: “Якщо ти стомився від цивілізації, то я запропоную тобі зелений листок!”

Ренарт Саранаєв: Наших гостей приваблює насамперед чистота, гірське повітря і вода, віддаленість від мегаполісів, можливість зануритися у побут кримськотатарського народу, спробувати справжню кримську кухню, послухати легенди і музику гірських кримських татар, просто поспостерігати за життям селян, подивитися, що це таке “маленьке гірське село”.

Ренарт каже, що зараз немає відбою від туристів не тільки з України. Невисоку ціну і відповідного рівня сервіс оцінили і закордонні гості.

Асоціація етнічного туризму “Махульдюр”, яку очолює Ренарт Саранаєв, об’єднує ще десяток таких садиб Бахчисарайського району та Севастопольської зони. Водночас, Асоціація співпрацює з кількома десятками селян з навколишніх сіл, які тримають коней, вирощують городину, тчуть килими, шиють національний одяг, виготовляють керамічний посуд і сувеніри з металу.

Володимир Притула: Ренарт вірить, що за таким сільським зеленим туризмом майбутнє якщо не всього Криму, то частини його регіонів.

Олег Смирнов, який стояв біля витоків іншої організації, Спілки сприяння сільському туризму Криму, погоджується з цим.

Олег Смирнов: Крим більшою мірою асоціюється з морським відпочинком. Тому було важко зламати цей стереотип. Але зараз сільський зелений туризм у Криму наповнюється етнічним змістом.

Володимир Притула: Зараз на півострові діє близько 20 культурно-етнографічних центрів.

Зокрема, у селі Пожарському Сімферопольського району існує український етнографічний центр "Явір", де відтворено традиційний побут українського села.

У сусідньому Кольчугіно - етнічний центр кримських німців "Кроненталь". Поруч, у Тепловці, туристи можуть придбати вироби кримськотатарських майстринь-золотошвейок у центрі народних ремесел "Орнек".

Заступник голови спілки Олена Куценко каже, що розвиток сільського зеленого туризму може врятувати від безробіття цілі села не приморської частини півострова. Але його розвитку перешкоджає чимало проблем. Це і відсутність єдиних стандартів, це і небажання банків видавати мікрокредити, але найголовніше – це відсутність законів.

Олена Куценко: У нас немає і не розроблена юридична база для нашої діяльності. І наші люди в основному перебувають у тіні.

Щоб працювати вільно, з піднятою головою, то для цього потрібно, щоб був закон, який би регламентував нашу діяльність.

Ірина Біла: Утім, вирішити проблеми із законодавством до снаги лишень Верховній Раді. Саме на неї покладає надію щодо покращення сільського туризму в Україні і Президент України Віктор Ющенко:

Віктор Ющенко: Мрія багатьох українських селян – це розпочати власну справу. Опитування свідчать, що кожен десятий хотів би займатися зеленим туризмом, який тільки починає розвиватися в Україні.

Прийшов час розробити відповідні державні програми і законопроекти, які допоможуть розвивати ці напрямки діяльності. Це завдання стоятиме на порядку денному нової Верховної Ради.

Ірина Біла: Але скидається на те, що наразі порядок денний Верховної Ради формується значно віддаленішими від зеленого туризму міркуваннями. На жаль.

Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.

Шануймося!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG