Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 10:31

Гість ранку: білоруський історик Андрій Котлярчук.


Віталій Пономарьов Київ, 28 червня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Поки чимало наших громадян вагаються у визначенні своєї політичної та культурної приналежності, закордонні науковці досліджують залишки колишнього культурного різноманіття України. Днями зі Стокгольма до України приїхав білоруський історик Андрій Котлярчук, який вивчає історію шведської громади села Старошведського неподалік Херсона.

РС: Пане Андрію, скажіть, будь-ласка, як Ви опинилися у Стокгольмі?

Андрій Котлярчук: До Стокгольма я приїхав по проекту, щоб писати книгу «Шведи в історії і культурі Білорусі», бо раніше таких досліджень не було скандинавських, і тому Шведський інститут оплатив мою річну працю. Я почав писати, написав, видав, а потім уже залишився в університеті працювати – в іншому університеті, бо приїхав в Упсалу, а потім уже залишився працювати у Стокгольмі.

РС: А за яким проектом Ви приїхали зараз до України?

Андрій Котлярчук: До України я приїхав продовжувати вивчати село Старошведське Херсонської області, бо це унікальна колонія. В усій колишній Російській імперії була лише одна шведська колонія поза межами Фінляндії та Естонії – це Херсонська губернія, це село Старошведське (зараз це Зміївка), де досі живуть шведи. Від 1781 року вони живуть, і мета великого нашого проекту – дослідити історію цього села і на підставі джерел українських архіві та російських архівів написати історію села.

РС: Ці шведи за часів радянської влади постраждали?

Андрій Котлярчук: Так, і дуже сильно. Спочатку їм пощастило – 1929 року все село, всі тисяча осіб, велике село виїхало до Швеції, але потім під впливом комуністичної пропаганди 300 осіб повернулися до радянської України. І вони потрапили під голодомор 32-го – 33-го, вони потрапили під репресії 37-го – 38-го років, коли практично вбили всіх батьків у шведських родинах у цьому селі – за те, що вони шведи, за те, що вони були у Швеції, за те, що вони повернулися до України.

РС: Було загалом 900 селян, а повернулися тільки 300?

Андрій Котлярчук: Близько трьохсот – 264 особи.

РС: І скільки зараз там?

Андрій Котлярчук: Ну, зараз, знов же, офіційні відомості за останнім переписом України близько трьохсот осіб показали свою національність як шведську.

РС: І це нащадки отих шведів?

Андрій Котлярчук: Це всі нащадки тих шведів.

РС: Але вони вже майже не володіють шведською мовою.

Андрій Котлярчук: Старі люди – 19 осіб – це ті, що розмовляють шведською мовою, до того ж на двох варіантах: на діалекті – цьому архаїчному діалекті, там ХVI–XVII століття, – і на стандартній такій, більш-менш сучасній шведській мові, 19 осіб старих людей.

РС: Це асиміляція відбувається?

Андрій Котлярчук: Вона фактично відбулася, і ми дуже щасливі, що проект іде зараз. Бо, шкода звичайно, казати, це трагічно, але через 5, може 10, років уже ми б не зустріли нікого, хто б міг нам шведською відповісти.

РС: Чи є якесь зацікавлення до цього проекту з боку української держави чи українських науковців?

Андрій Котлярчук: Щодо українських науковців я точно не знаю, ну, те, що я знаю, що Державний архів Херсонської області нам допомагає в проекті – нема ніяких проблем. Так само ми працювали в Одесі, де був центр цих колоністів. Так само нам дуже-дуже допомагав Державний архів Одеської області. Українське посольство у Швеції дуже добре сприйняло цю новину і консультативно допомагало нам різними порадами.

РС: Чи можна сподіватися на те, що Ваша книга з цієї теми буде перекладена українською мовою?

Андрій Котлярчук: Побачимо, бо це загалом великий проект, це дев’ятеро дослідників, я конкретно пишу про часи сталінського терору. Але я планую спочатку видати книгу по-шведськи, а потім, можливо, за допомоги Шведського інституту, для України – по-українськи. Чому ні, якщо допоможуть з перекладом.
XS
SM
MD
LG