Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:40

Гість ранку: художник Анатолій Риженко з Прилук.


Богдана Костюк Київ, 28 червня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Прилуцький художник Анатолій Риженко – людина успішна: він має свої художні галереї у Прилуках і Дюссельдорфі, відомий європейським мистецьким колам. В останні кілька років, за словами пана Анатолія, він займається захистом прав дітей. Конкретніше – проводить майстер – класи живопису у Прилуцькій дитячій колонії.

PC: Конституція гарантує захист прав кожного громадянина України. Але є категорія людей особливих – це люди, які перебувають в ув’язненні. І серед іншого – це діти, які перебувають в ув’язненні. Розкажіть, будь ласка, як там ці діти живуть?

АР: Виходячи з того досвіду, який був у мене по праці з цими дітьми – по проведенню майстер-класів – то тяжкі умови у цих дітей. І саме головне, що шансів у них мало стати потім нормальними.

PC: А хто потрапляє до колонії?

АР: Потрапляють різні категорії. Якщо говорити правду, так як воно є, - то це і невинні діти. І діти, які сидять за вкрадений кілограм чи пару кіло чогось вкраденого на базарі, і все інше. Тобто, дуже багато випадкових. Дуже багато! І цей відсоток потім не повертається до нас: він виходить звідти вже скаліченим, спорченим. Тобто, душа там уже не годня. І у зв’язку з цим ми тоді вирішили проводить майстер-класи, ми вирішили, що тільки мистецтво і культура здатні витягти дітей з цієї ями. Ми – це я і мої колеги по мистецькому цеху. Ми сиділи нещодавно цілий вечір з моїм товаришем Юрком Покальчуком: у нас є зараз чудова програма, вона реальна, на три місяці складена. МИ будемо у цьому закладі майстер – класи проводити кожні 2 тижні.

PC: Ви з Ю. Покальчуком: Ви – художник. А Юрко – письменник. Тобто. Відповідно майстер-класи будуть з живопису і літератури...

АР: Це паралельно у нас. Спочатку це буде просто така мистецька акція. Розмова з дітьми, уведення дітей у якийсь мистецький полюс такий. Далі ми розбиваємося на конкретне: пан Юрко працює (він і зараз працює) – література. Діти пишуть чудові вірші. Я буду проводити мистецький арт-клас, тобто показувати елементарні техніки – і малювання, і що особливо мене більше хвилює, живопис. Діти особливо відчувають колір й особливо відчувають навколишній світ. Це зовсім інше почуття!

PC: Ви вже працювали з цими дітьми, правда?

АР: Так! Ну, не з цими – діти ж бо змінюються кожні рік – два. Але працював на базі цієї колонії та їхнього класу.

PC: І які враження? ОТ – Ви зайшли до дитячої колонії...

АР: Вони нас чудово приймають. Особливо мене і Юрка чудово приймають, ми у них просто як хрещені батьки. У тому плані, що людська розмова у нас з ними. По-перше. Ми намагаємося відволікти їх від того стану, де вони знаходяться, хочемо увести в інший стан – стан трохи мистецький. І коли у кінці цього класу діти виходять, то треба дивитися на ці обличчя – як їм не хочеться, щоб ми звідти виходили. І оце почуття не дає спокою – хочеться просто працювати з ними.

PC: Я Вам бажаю успіху і прошу розказати кілька слів про себе.

АР: Звичайна доля. Звичайна біографія звичайного українського чоловіка. Народився 1955 року у місті Прилуки Чернігівської області. Школа – навчальний заклад – армія. А далі – праця, праця, праця. Працював у Художньому фонді, працював у міській архітектурі (комісії). Зараз працюю на приватному підприємстві, яке створив. До речі, завдяки цьому у мене є можливість допомагати цим дітям.
XS
SM
MD
LG