Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 20:31

Діти українських заробітчан - вдома і за кордоном.


Людмила Литовченко Київ, 28 червня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Багато українських заробітчан покидають домівку з надією заробити гроші, щоб мати можливість вивчити дітей, поставити їх на ноги. Дітей, як правило, залишають на дідуся чи бабусю, а деколи без догляду і хто знає, яким боком обертаються до них добрі наміри батьків. Останнім часом заробітчани в Європі, зокрема в Італії та Іспанії, дістали право легального побуту, що дає їм можливість об’єднати родину. Як звикають до нового життя за кордоном діти з України?

Того дня я мала провести телефоном інтерв’ю з головою асоціації українців регіону Мурсія, що на півдні Іспанії. Зателефонувала, а у відповідь почула дитячий голос: «мами нема вдома». За деякий час те саме я почула вдруге, а за третім разом ми розговорилися з майже 11-літнім Тарасиком, як давні знайомі:

Тарас: -Я - Тарас Пономаренко. Коли я приїхав до Іспанії, мені було 5 років. Я їхав з мамою, а тато перед нами приїхав. Півроку я з мамою і татом вчив іспанську мову, а коли починалася школа, то я пішов до школи.

РС: - І ти пішов до іспанської школи?

Тарас: - Так.

РС: - А як було в школі? Важко?

Тарас: - Спочатку так, а потім я знайшов багато друзів і стало легше. Перший день не хотів іти до школи. Мені було скучно, нікого не знав. Боявся всіх. на другий день вже не так було страшно, але перший день мені було страшно. Ще ні з ким не дружив.

РС: - Тарасику, а кого з учителів ти любиш найбільше?

Тарас: - Мою вчительку з другого класу Марію Дельсоль. Вона ніжна, добре розуміє дітей. До всіх дітей ставиться однаково.

РС: - Ти кажеш, що пішов відразу до другого класу. А чому не до першого?

Тарас: - Бо за віком мене відразу дали до другого класу, але я швидко піднявся до рівня іспанців.

РС: - А які предмети ви вчите в іспанській школі?

Тарас: - Математику, іспанську мову, англійську, французьку, історію також.

РС: - А хто тебе вчить української мови?

Тарас: - Я ходжу до української школи тут, в Іспанії, в суботу. Там вчаться всі мої друзі українські. Ми вчимо українську мову, українську літературу, історію України.

РС: - А що тобі найбільше подобається з того, що ви вчите?

Тарас: - Українська історія.

РС: - Ти розповідаєш своїм іспанським друзям про Україну, вони знають, що ти - українець?

Тарас: - Так, розповідаю і багато коли.

РС: - А ти знаєш, що зараз в Німеччині чемпіонат світу з футболу?

Тарас: - Так.

РС: - І за кого ти вболіваєш?

Тарас: - Дивлячись коли. Якщо Україна проти Іспанії грає, то за Україну, а коли Іспанія проти когось, або Україна проти когось, то за Іспанію, або за Україну.

РС: - А ким ти хочеш бути, як виростеш?

Тарас: - Адвокатом.

РС: - Тарасе, а як ти почуваєшся в Іспанії? Додому не хочеш повернутися?

Тарас: - Перший рік я казав мамі, що мені хочеться в Україну, скучав за Україною. Пізніше, коли минув рік, я звик тут, в Іспанії.

РС: - А за ці 5 років, що ти живеш в Іспанії, ти їздив на Україну?

Тарас: - Так. Я їздив того літа. В Україні я був місяць з половиною.

РС: - І ти хотів повернутися назад?

Тарас: - Так.

РС: - А якби ти мав вибір: жити з мамою і татом в Україні, чи в Іспанії. Що б ти вибрав?

Тарас: - Мабуть жити в Іспанії. Тут я маю більше друзів. Не знаю. Мабуть звик дуже до Іспанії. Я не буду повертатися в Україну.

Таке рішення зробив Тарас у віці неповних 11-ти років. Можливо з часом воно зміниться. А можливо колись збудеться його мрія і в Мурсії з’явиться іспанський адвокат Тарас Пономаренко, який захищатиме права своїх земляків-українців.
XS
SM
MD
LG