Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:30

Українське державотворення ХХ століття: Універсали як конституційні акти.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 28 червня 2006 року.

Сергій Грабовський: І знову з вами ми – журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха: Добрий вечір, шановні слухачі.

Сергій Грабовський: Український конституціоналізм не починається 28 червня 1996 року, він має тривалу й цікаву історію, на деякі сторінки якої мало хто, крім нечисленних дослідників, звертає увагу.

“Народе Український! Народе селян, робітників, трудящого люду! Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української Землі.

Твої, народе, виборні люде заявили свою волю так:

Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на свої землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сойм).

Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори”.


Максим Стріха: Пролунав фрагмент з Першого Універсалу Центральної Ради.

Від постання Центральної Ради, яка спершу займала дві кімнатки на першому поверсі Педагогічного музею (нині Будинку вчителя) і до проголошення Першого Універсалу пройшло якихось 4 місяці і від представництва українських партій було подолано шлях до національного представництва, хоча і представництва наразі не держави, а автономної землі. Проте розвиток стрімко тривав і далі.

Сергій Грабовський: Слово “універсал” для позначення головних актів Центральної Ради було взяте невипадково. Це поняття мало вже за собою певну традицію використання в українській державотворчій думці.

Послухаймо розповідь нашого колеги Віталія Пономарьова.

Віталій Пономарьов: Слово «універсал» латинською мовою означає «загальний», «повсюдний», «різнобічний».

В Україні XV–XVIIІ століть «універсалами» називалися розпорядчі документи влади. Їх видавали королі та сейми Речі Посполитої, українські гетьмани, іноді полковники та особи з генеральної старшини.

Гетьманські військові універсали стосувалися організації сторожової служби, оголошення походу чи підготовки до відсічі ворогу.

У земельних універсалах йшлося про роздачу або розмежування маєтностей та про підтвердження землеволодіння.

Адміністративно-управлінські універсали оповіщали про прийом послів, укладення союзів, призначення на уряди, стягнення податків, надання особистих або групових привілеїв, заснування підприємств, будівництво млинів тощо.

Охоронними універсалами підтверджувалися права і вольності козацтва, а також права монастирів та храмів.

Найчастіше гетьман сам диктував універсал писарю, інколи його за дорученням гетьмана складав генеральний писар або військовий канцелярист.

Гетьманські універсали проголошувалися у церквах та на торгових майданах, розсилалися по полках, а в копіях і по сотнях.

Сергій Грабовський:

І знову перенесемося у 1917-й рік.

“Народе Український! Разом з братніми народами України, поставив нас берегти права, здобуті боротьбою, творити лад і будувати все життя на нашій землі.

І ми, Українська Центральна Рада, твоєю волею, в ім''я творення ладу в нашій країні, в ім''я рятування всеї Росії, оповіщаємо: Однині Україна стає Українською Народньою Республікою.

Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів”.


Максим Стріха: Проминуло несповна 5 місяців після проголошення Першого Універсалу і ось у Третьому Універсалі Україна вже стає Народною Республікою. Наразі у зв’язку з єдиною Росією.

Але дуже спрощено було б докладати до тодішнього державотворення вимоги і бачення часу сьогоднішнього. Адже Україна мусила, словами Дмитра Чижевського, “проходити прискорений розвиток”.

До речі, дуже цікаво, що сам Дмитро Чижевський як член Центральної Ради за проголошення незалежності України трошки згодом, в Четвертому Універсалі, не голосував. До усвідомлення цієї необхідності він прийшов згодом.

“Однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу.

Зо всіма сусідніми державами, як то: Россія, Польща, Австрія, Румунія, Туреччина та инші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки...

Що ж до так званих "большевиків" та инших напасників, що нищать та руйнують наш край, то приписуємо Правительству Української Народньої Республіки твердо й рішуче взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо: не жаліючи життя боронити добробут і свободу нашого народу.

Народня Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограду найманих насильників, які топчуть права Української Республіки”.


Сергій Грабовський: Це вже з четвертого й останнього Універсалу Центральної Ради, яким проголошувалася незалежність України.

Загальну оцінку цих універсалів дає історик права, професор Ігор Усенко.

Ігор Усенко: Дехто починає історію конституціоналізму з Конституції Пилипа Орлика, хоча вона не була конституцією в сучасному розумінні цього слова, а дехто бере ще глибше, починаючи з Березневих статей Хмельницького, інших гетьманських статей.

Щодо універсалів Української Центральної Ради, то це безумовно акти конституційного значення.

Я хотів би звернути увагу на Перший Універсал. Треба уявити собі Київ початку ХХ століття: русифіковане місто, в якому вважалося, що українці – це взагалі не нація, а це політична партія така, існують такі сепаратисти. І ось Перший Універсал, в якому досить категорично і впевнено заявляється про те, що віднині самі будемо творити своє життя. Це, безумовно, певна віха і точка, з якої можна рахувати відлік сучасного конституціоналізму.

Що стосується наступних універсалів, то кожен цікавий по-своєму.

Скажемо, Другий Універсал дехто розглядає як крок назад, бо там, виявляється, що ми не відділяємося від Росії. Але це мистецтво можливого, це спроба легальним шляхом здобути владу в краї.

Третій Універсал. Вперше проголошено створення Української держави - Української Народної Республіки. Хоча і з деякими застереженнями в дусі традиційної федералістсько-автономістської концепції.

Ну, і нарешті Четвертий Універсал, що Україна стає вільною і ні від кого незалежною. Власне, потім ці положення було зафіксовано в ст. 1 Конституції, яку прийняла Центральна Рада.

Ними можна пишатися, їх треба вивчати, можна і сперечатися навколо них, безумовно, але документи це вікопомні.

Максим Стріха: Звичайно, можна сперечатися з тим, чи були конституцією в сучасному розумінні “Бендерські пакти” Пилипа Орлика. Проте англійці не переймаються такими, схоластичними загалом, суперечками і вважають найдавнішою частиною своєї неписаної конституції “Велику хартію вольностей” короля Джона Безземельного, видану 1216 року, і так само мало схожу на сучасні конституційні акти.

Але найважливіше для нас інше. Деякі сучасні дослідники дорікають: начебто 1917-1918 років становлення української незалежності аж ніяк не було оформлене конституційними актами.

Універсали за своєю природою були конституційними актами, отже, українська незалежність набула тоді цілком доконаного правового оформлення.

Сергій Грабовський: На цьому видання універсалів як документів конституційного рівня не припиняється. Наступним за часом таким актом став Універсал Української Національної Ради Буковини від початку листопада 1918-го року.

Так само Універсалом Директорія Української Народної Республіки 22 січня 1919 року оповістила про об‘єднання Заходу і Сходу країни.

“3-го січня 1919 року в м. Станіславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник торжественно проголосила злуку Західньої Української Народньої Республіки з Надніпрянською Українською Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку...

Однині народ українській, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду”.


Максим Стріха: Був ще й Універсал Конгресу трудового народу, також від січня 1919 року. Він був ухвалений 28 числа за лічені дні до захоплення Києва більшовиками.

Йшлося в ньому про основи політичного й соціально-економічного ладу в Українській Народній Республіці. Тільки от втілити його не вдалося, бо ж влада Директорії стискалася, наче шагренева шкіра, і упродовж 1919 року обмежувалася, власне, кількома десятками повітів Поділля і Волині.

1920 року УНР зазнала остаточної поразки. Але і УСРР – це так само прямий результат проголошення УНР. Адже більшовики двічі - наприкінці 1917-го і 1919-му - проголошували себе “справжнім” урядом УНР, народним урядом на противагу буржуазному. І тільки потім перейшли до іншої, вже соціалістичної назви.

Так само і кордони України – від універсалу Директорії 1919 року на факт єдності Наддніпрянщини, Галичини, Волині, Закарпаття і Буковини мусили зважати всі. І практично в цих кордонах УРСР і була конституйована у складі Радянського Союзу. А це все означає, що у правовому полі універсалів 1917-1919 років ми живемо й понині.

Сергій Грабовський: Утім, універсали – це не лише доба Української революції.

Влітку 1944 року, коли утворюється Українська Головна Визвольна Рада як своєрідний передпарламент вільної (а поки що повстансько-підпільної) України, вона також видає свій універсал, в якому окреслює цілі та засади нового етапу визвольних змагань.

“Наша мета - Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях.

Наш шлях - революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу.

Вітаємо боротьбу інших поневолених народів. З ними бажаємо жити в добросусідстві, співпрацювати у спільній боротьбі при умові пошанування ними української визвольної боротьби".


Максим Стріха: Потому було багато інших конституційних актів. Були аж 4 конституції УСРР, а потім УРСР. Остання з них від 1978 року з численними замінами, наче латана Трохимова свитка, діяла аж до 28 червня 1996 року, коли після безпрецедентної за напругою конституційної ночі Україна нарешті отримала сучасну європейську, демократичну Конституцію, яка зі змінами, ухваленими 8 грудня 2004 року, діє й понині.

Були в історії України й інші важливі акти. Проте всі ці правові документи врешті-решт так само спираються на оті вікопомні слова Першого Універсалу: “Віднині самі будуватимемо свою долю...”

Сергій Грабовський: Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG