БК: Пане Посол, десять років тому мені пощастило відзначити День незалежності Хорватії з моїми друзями у Загребі. Тоді люди, вітаючи одне одного, казали: “Ми вільні! Ми – європейці!”. Тоді хорватська влада розпочала низку важливих реформ у соціальній та економічній галузях. Як би Ви тепер оцінили ті реформи?
ММ: Запровадження механізмів і правил ринкової економіки було тоді і залишається дотепер пріоритетом влади Хорватії. Парламент та уряд підтримують ділові ініціативи бізнесменів, інвесторів, місцевих громад. Наприклад, уряд підтримав ідею мешканців Загреба відновити фестиваль оперного мистецтва, який започатковано 150 років тому Габсбургами – тодішньою імператорською родиною Австро – Угорщини. Завдяки відновленню фестивалю, австрійські меценати профінансували реставрацію знаменитої загребської Опери, хорватські туристичні фірми розробили спеціальний маршрут, у загребських ресторанах з’явилося “музичне” меню. А прибуток від відвідин прихильників опери надійшов держбюджету. Ну, а міська громада Загреба розпорядилася отриманими коштами по-своєму: побудували нове приміщення для музичного ліцею. Погодьтеся, це непогана реклама для країни, яка воліє стати членом ЄС.
БК: Судячи з наведеного Вами прикладу, місцеві громади мають також чималі права...
ММ: Республіка Хорватія ухвалила 2003-го року Закон про підприємництво, здійснення якого сприяє підтримці ініціатив на місцях, надає можливість малому і середньому бізнесу активно розвиватись. А це – у першу чергу бізнес родинний, або бізнес невеликої територіальної громади. Коли їжджу Україною – милуюся чудовими краєвидами невеличких міст і селищ: старовинна архітектура, давні храми, пам’ятки історії. І жодного ресторанчику чи пристойної кав’ярні, жодного нормального готелю! Питаю місцевих мешканців, чому так? А вони кажуть – ми не можемо собі дозволити сімейний бізнес, а влада коштів не має, бо гроші ідуть до центру. Мені здається, Хорватія може поділитися з українськими владоможцями своїм досвідом, який полягає у гармонізації стосунків – і фінансових, і соціальних – між центром і регіонами. Між Загребом і маленькими мальовничими містечками, в яких і створюється те, що ми називаємо образом Хорватії.
БК: Хорватію називають “туристичним раєм”, на узбережжя Адріатичного моря їде все більше українців. Що би Ви їм порадили?
ММ: Кожен з так званих “туристичних регіонів” Хорватії розвиває ті напрямки відпочинку та екскурсії, які дозволяють гостям ознайомитися з місцевими пам’ятками історії та культури, народними звичаями, особливостями кухні, традиціями виноробства. Як на мене, і тут Україна дуже подібна до Хорватії, з її кримськими санаторіями, карпатським “зеленим туризмом”, галицькими кав’ярнями, київськими і чернігівськими давньоруськими храмами. Просто ви не використовуєте те, що дали вам Бог, природа, історія. Хорватія ж навпаки – робить ставку на туризм, розкриває себе перед світом через свої історико-культурні об’єкти та якісну туристичну інфраструктуру.
ММ: Запровадження механізмів і правил ринкової економіки було тоді і залишається дотепер пріоритетом влади Хорватії. Парламент та уряд підтримують ділові ініціативи бізнесменів, інвесторів, місцевих громад. Наприклад, уряд підтримав ідею мешканців Загреба відновити фестиваль оперного мистецтва, який започатковано 150 років тому Габсбургами – тодішньою імператорською родиною Австро – Угорщини. Завдяки відновленню фестивалю, австрійські меценати профінансували реставрацію знаменитої загребської Опери, хорватські туристичні фірми розробили спеціальний маршрут, у загребських ресторанах з’явилося “музичне” меню. А прибуток від відвідин прихильників опери надійшов держбюджету. Ну, а міська громада Загреба розпорядилася отриманими коштами по-своєму: побудували нове приміщення для музичного ліцею. Погодьтеся, це непогана реклама для країни, яка воліє стати членом ЄС.
БК: Судячи з наведеного Вами прикладу, місцеві громади мають також чималі права...
ММ: Республіка Хорватія ухвалила 2003-го року Закон про підприємництво, здійснення якого сприяє підтримці ініціатив на місцях, надає можливість малому і середньому бізнесу активно розвиватись. А це – у першу чергу бізнес родинний, або бізнес невеликої територіальної громади. Коли їжджу Україною – милуюся чудовими краєвидами невеличких міст і селищ: старовинна архітектура, давні храми, пам’ятки історії. І жодного ресторанчику чи пристойної кав’ярні, жодного нормального готелю! Питаю місцевих мешканців, чому так? А вони кажуть – ми не можемо собі дозволити сімейний бізнес, а влада коштів не має, бо гроші ідуть до центру. Мені здається, Хорватія може поділитися з українськими владоможцями своїм досвідом, який полягає у гармонізації стосунків – і фінансових, і соціальних – між центром і регіонами. Між Загребом і маленькими мальовничими містечками, в яких і створюється те, що ми називаємо образом Хорватії.
ММ: Кожен з так званих “туристичних регіонів” Хорватії розвиває ті напрямки відпочинку та екскурсії, які дозволяють гостям ознайомитися з місцевими пам’ятками історії та культури, народними звичаями, особливостями кухні, традиціями виноробства. Як на мене, і тут Україна дуже подібна до Хорватії, з її кримськими санаторіями, карпатським “зеленим туризмом”, галицькими кав’ярнями, київськими і чернігівськими давньоруськими храмами. Просто ви не використовуєте те, що дали вам Бог, природа, історія. Хорватія ж навпаки – робить ставку на туризм, розкриває себе перед світом через свої історико-культурні об’єкти та якісну туристичну інфраструктуру.