Доступність посилання

ТОП новини

Найяскравіша зірка у конституційному сузір’ї. (Релігії і релігійні свободи у Сполучених Штатах Америки).


Віктор Єленський

Аудіозапис програми:

Київ, 4 липня 2006 року.

Віктор Єленський:Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях радіо “Свобода» щотижнева програма «Свобода совісті» та я, її ведучий Віктор Єленський.

Лунає “Бойовий гімн Республіки” Вільяма Штеффе

Віктор Єленський: Лунає “Бойовий гімн Республіки” Вільяма Штеффе і час згадати, що саме 4 липня відзначається День Незалежності Сполучених Штатів Америки. Країни, яку заснували пілігрими, що полинули до Нового Світу у пошуках релігійної свободи; держави, чиї лідери і досі говорять про її призначення у релігійних термінах; суспільства, 40 % членів якого принаймні раз на тиждень відвідують богослужіння.

Що є типовим виявом американської релігії? Може, грандіозні екрани між хмарочосами, звідки волає телеєвангеліст: “Повір в Ісуса і ти ніколи не програєш?” Чи водне хрещення десь в Техасі, проста проповідь сільського пастора, зоряно-смугасті прапорці на пікапах і постери “Боже, поблагослови Америку! Гордий бути американцем”? Чи єпископ, який вінчає рок-зірок на Медісон-сквеа під ревіння 20-тисячного натовпу? Чи американський долар з написом: “У Бога ми віримо”?

Релігійний ландшафт і американську тотожність первісно формували пуритани і англікани, після Великого Пробудження, могутнього релігійного руху другої третини 18 століття, до творення нації долучилися баптисти, пресвітеріани і методисти, а в 19 столітті до цього процесу приєднуються мормони і учні Христа.

Імміграція ірландців-католиків уперше створює конкуренцію протестантському пануванню, а хвилі євреїв переселенців з Німеччини та Східної Європи робить країну християнсько-іудейською.

У 20 столітті віровизнанева палітра країна стає навдивожу строкатою, в ній буяють чи не всі релігійні кольори світу.

Наразі Сполучені Штати є домом для 2 000 релігій. У країні діє 350 тисяч релігійних громад. 60% віруючих американців протестанти, кожний четвертий католик, від 1 до 2 % населення становлять мусульмани, іудеї, православні, мормони, 25 релігійних спільнот США мають понад мільйон членів.

Чому американці демонструють таку активну релігійну поведінку? Чому на відміну від Західної Європи тут так багато людей відвідують богослужіння, моляться і виховують своїх дітей у побожності?

Пояснює професор Бригем-Янгського університету Кол Дюрем.

Кол Дюрем: На мою думку, провідним чинником тут можна визнати спосіб, в який спрацювало відокремлення церкви і держави. Це означає, що поборювання або лобіювання державою якоїсь з релігійних спільнот у Сполучених Штатах є неможливим. Релігійні спільноти повинні розраховувати тільки на себе.

Впродовж понад двох століть нашої історії люди підтримували свої церкви добровільно, вони утримували їх фінансово, вони їх вважають своїми і далі віддано їх розвивають.

Нещодавно журнал “Newsweek” оприлюднив дослідження про добровільні пожертвування американців. Це щось близько 300 мільярдів доларів, які дають люди щорічно. З них 93 мільярди йдуть релігійним організаціям.

Принцип відокремлення, який на перший погляд може здаватися трішки недружнім, спряв самодостатності і величезній живучості релігійних утворень.

Віктор Єленський: Джеремі Ганн, який довгий час був головним радником спеціального посла з релігійної свободи Держдепартаменту США називає три причини, які надали релігії особливої ролі в житті американців.

Джеремі Ганн:

Перша - це історія Сполучених Штатів, створених людьми, котрі шукали релігійної свободи.

Друга – це те, що жодна релігія в США не є релігією більшості. Релігії конкурують між собою і це призводить до того, що вони є в кінцевому рахунку і більш толерантними одна до одної, і більш активними у прагненні і здобуття нових членів, і утримання старих.

І третя причина знаходиться на перехресті релігії і політики. Політики говорять про релігію, а релігійні люди цікавляться політикою. І це є додатковим мотиваційним чинником.

Віктор Єленський: Отці-пілігрими втікали до Америки від релігійних утисків. Але далеко не одразу релігійна свобода стала візитівкою північноамериканських колоній. Поселенці, які у Старому Світі зазнавали гонінь від державних церков, самі були схильні до встановлення головних релігій.

Коли білі люди зрозуміли, що рівність релігій і відокремлення церкви від держави – це єдина можливість нормального співіснування, виявилося, що чорношкірі раби теж мають релігійні переконання.

Плантатори вороже ставилися до прагнення рабів прийняти хрещення. Вони вважали, що час, згаяний на молитовних зібраннях, краще використовувати на плантаціях.

Між першим колоніальним хрещенням чорношкірого хлопця, який 1623 року отримав ім’я Антоній, і до заснування першої чорної баптистської церкви у Південній Кароліні пролягло півтора століття.

Церква для афроамериканців стала чимось набагато більшим, ніж церква. Вона була і першим чорним театром, і першою чорною політичною партією.

Переплавлені у колосальному казані, раби швидко втрачали специфічні риси вірувань своїх африканських племен, натомість приносячи у християнство неповторні спірічуелс, музику і нестямні молитви.

Страчений 1831 року ватажок чорного повстання Нат Тернер був баптистським проповідником, а великий Мартин Лютер Кінг-молодший пастором. І першим чорношкірим сенатором став 1870 року священик Африканської методистської церкви Хайрем Ревелс.

Конституція Сполучених Штатів не містить статті про свободу совісті, тут не має і закону про відокремлення церкви від держави і школи від церкви.

Те, що є, – це 16 слів Першої поправки до Конституції 1791 року. Вона проголошує: “Конгрес не має право ухвалювати жодних законів про релігію або обмежувати її вільне сповідання”.

Французький філософ 18 століття Алексіс Токвілль, який подорожував Америкою, із здивуванням виснував: дух релігії і свободи, які протистояли у сучасній йому Європі, в Новому Світі дивним чином поєднуються.

І, додамо, дух судових засідань – право на свободу совісті американці відстоюють у судах давно і послідовно. Кампанію почали свідки Єгови, яким перешкоджали поширювати на вулицях Нью-Хавена літературу з гострою критикою Католицької церкви.

Свідки дійсно порушили установлення штату Коннектикут про громадський порядок та спосіб збору пожертв. Але Верховний Суд 1940 року ухвалив, що обидва ці установлення антиконституційні настільки, наскільки вони обмежують свободу релігійної проповіді.

Незабаром свідки Єгови виграли ще одну справу – Мардок проти штату Пенсільванія, відстоявши право ходити від дому до дому з проповіддю в суцільно католицькому містечку.

Вони дійсно порушували Закон про недільний спокій і турбували мешканців своїми візитами. Але суд визнав, що свобода поширення релігії є вищою цінністю. І навіть якби не 99, а всі 120 відсотків мешканців висловилися проти цієї чи іншої місіонерської кампанії, то це нічого б не змінило.

Упродовж другої половини 20 століття релігійні меншини і окремі віруючі американці вибороли право не фотографуватися на ліцензію водія, не працювати по суботах, носити релігійний одяг навіть на військовій службі, а атеїсти не клястися Богом під час присяги.

Колись один з членів Верховного Суду США написав у висновку зі справи буквально таке: “Якщо у нашому Конституційному сузір’ї і є якась зірка, яскравіша за інші, то ця зірка промовляє до нас: “Жоден урядовець – найповажніший чи найдрібніший – не має права вказувати нам у що нам вірити, і що віри не варто”.

Українського професора-релігієзнавця Анатолія Колодного, який тричі був у Сполучених Штатах, найбільше вразила там відсутність міжрелігійних конфліктів за величезної множинності релігій.

Анатолій Колодний: Американці виходять із того, що кожна людина має право на свій шлях до Бога, а відтак має право на існування будь-яка релігія. Цим самим вони утверджують принцип громадянської релігії, згідно якої визнається віра в Бога. А от те, в яких формах ця віра має виявлятися, то законодавчо це не визначено.

Кожен має дотримуватися обрядів своєї релігії. Ніхто цьому не заважає, але водночас в Америці надто шанують себе, шанують свою державу, самобутнє своєї держави, її історію.

Мене вразило те, що буквально біля кожної інституції є прапор Америки. Це шана до держави. Окрім цього, шана до Президента. Якщо Президента обрали, то вже вся країна має його вшановувати.

Віктор Єленський: Дійсно, загальнодержавна риторика у Сполучених Штатах була і лишається витриманою у дусі американської громадянської релігії. Це релігія, де відданість релігійній традиції батьків і почуття належності до певної релігійної спільноти поєднується із загальноамериканськими святощами і впевненістю американців у своїй пророчій обраності для здійснення особливої місії.

Вони також уважають, що частина цієї місії – це підтримка релігійної свободи у різних куточках світу.

1998 року Конгрес США одностайно ухвалив Акт на захист релігійної свободи у світі. Акт зобов’язує Президента жорстко діяти відносно країн, де брутально порушуються релігійні свободи.

Навіть тоді, коли уряд не зацікавлений псувати відносини із кимсь зі своїх союзників, котрі не схильні поважати свободу совісті власних громадян, громадська думка, численні неурядові організації, а також церкви й релігійні спільноти, зрештою, примушують його це зробити. Навіть участь в антитерористичній коаліції не може бути в цьому випадку індульгенцією.

Тим, хто вважає це втручанням у внутрішні справи, американці відповідають: “Релігійна свобода є центральним принципом зовнішньої політики Сполучених Штатів, бо це наша глибинна цінність і наріжний камінь демократії. І допомагати урядам, які не визнають цієї свободи, ми не можемо і не хочемо”.

Свого часу Президента Ричарда Ніксона називали “верховним жерцем” громадянської релігії Сполучених Штатів. Звісно, президентство не сакральним інститутом, але Президент присутній так чи інакше у релігійному житті країни. Коли американські президенти говорять про свою країну, їхня лексика піднесено-релігійна.

Абрахам Лінкольн характеризував її як „останню добру новину для усього світу”. Джон Кеннеді стверджував, що „ми... є вартовими на мурах демократії”. Рональд Рейган порівнював Америку із сяючим містом на горі.

Нинішнього Президента обрала і переобрала на другий термін Америка багатодітних родин, які ніколи не сідають вечеряти, не поблагословивши їжу, які впевнені, що аборт – це вбивство, що гарні хлопці обов’язково виграють, і що ця країна має особливе призначення у світі, бо вона бастіон проти диявола, і що Бог завжди на їхньому боці.

Вони обрали Джорджа W. Буша, який народився у родині єпископалів, відвідував Пресвітеріанську школу, перенавернувся до Методистської церкви, коли пошлюбив методистську дівчину Лору, і по-справжньому прийняв Ісуса в серце, почувши свідчення суперпопулярного американського євангеліста Біллі Грема.

Америка обрала Президентом людину, який слідом за Томасом Джефферсоном назвав Ісуса Христа своїм улюбленим політичним філософом і на питання, чи радився він із батьком перед війною в Іраку, відповів, що він радився із небесним Отцем.

Європейці були вражені, коли дізналися, що майже три чверті зареєстрованих виборців Сполучених Штатів перед позаминулорічними виборами заявили: для них вкрай важливо, щоби Президент мав сильні релігійні переконання й міцну віру.

У Старому Світі дотепер дивуються, що не війна в Іраку, не медичне страхування і не нові робочі місця, а питання моралі і ціннісного вибору визначили результат виборів.

Чи може стати Президентом США атеїст? На таке запитання кореспондента радіо “Свобода” Джеремі Ганн відповідає однозначно:

Джеремі Ганн: У сучасному політичному ландшафті США це неможливо. Я навіть не знаю жодної значної політичної постаті, губернатора чи члена законодавчої гілки влади, який би сказав, що я атеїст чи не маю релігії. Це неможливо не лише для Президента, але й для цілої політичної системи.

З одного боку, це добре, але з іншого - не дуже, тому що не дозволяє людям часом сумлінним, моральним і добрим громадянам, які є невіруючими, уповні брати участь в політичному процесі.

Віктор Єленський: 34-ий Президент США Дуайт Ейзенхауер так сформулював свої вимоги до віце-президента країни: він повинен мати релігію, байдуже яку, але повинен мати.

Бойовий генерал Ейзенхауер, який завжди казав, що пройти шість років війни без віри неможливо, сформував спеціальну комісію. Вона мала відповісти на споконвічне питання багатьох націй планети Земля: Хто ми? Куди простуємо? Яким є наше призначення? Відповідь на це питання належить сформулювати кожному поколінню американців.

Ми живемо, як писав один з дослідників американської ідеї, у постійному компромісі із власною мрією, у впевненості щодо винятковості нашої місії і, одночасно, в усвідомленні неможливості досягти досконалості на цій землі.

Це була щотижнева програма “Свобода совісті”. ЇЇ вів я, ведучий Віктор Єленський.

До наступного вівторка, шановні радіослухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG