Доступність посилання

ТОП новини

Міжнародний досвід розв’язання парламентсько-урядових криз: можливі уроки для України.


           Слухайте:

Гості Вечірньої Свободи: директор міжнародних програм Центру імені Разумкова Валерій Чалий та президент Інституту державності і демократії Іван Лозовий.

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)

Кирило Булкін: Пошуки шляхів розв’язання парламентської кризи в Україні поки не принесли успіху: блокування Верховної Ради триває, компромісу між коаліцією та опозицією знайти не вдається.

Ведучий: Кирило Булкін
Можливо, вийти з цього глухого кута може допомогти міжнародний досвід? Спробуємо з’ясувати це з вами, шановні гості.

А на початку я хочу попросити вас дати певну дефініцію нинішньої української ситуації, щоб знати, яких аналогій, якого досвіду закордонної політики можна шукати.

Отже, в наявності кризи сумніватися не доводиться, але яка це криза: парламентська, парламентсько-урядова, політична, економічна чи, можливо, загальна, що охоплює всі ділянки суспільного життя?

Іван Лозовий: У нас відбувається нормальна політична боротьба, я вважаю. Це є необхідна частина цього етапу становлення української державності і взагалі України як держави.

Я тут нічого надзвичайного не бачу, але, безумовно, хочеться, щоб цей етап пройшов якомога швидше. Ми бачимо, що дії Партії регіонів виходять поза межі парламентської роботи і взагалі парламентаризму як такого.

Але Партія регіонів відчуває певну слабкість в нинішній владі, і вони як та сила, яка зайняла перше місце на минулих виборах, в березні цього року, хочуть, просто кажучи, більше влади. Вони таким чином борються за цю владу, забарикадувавшись у сесійний залі ВРУ і так далі.

Цьому повинне дати певну оцінку суспільство. Я думаю, що ця оцінка не дуже позитивна для них.

Пане Чалий, це нормальне становище чи все-таки криза?

Валерій Чалий: Мої оцінки будуть більш критичними, мабуть, в цій ситуації, тому що, мені здається, є ознаки політичної кризи.

Ми по суті стоїмо напередодні конституційної кризи. Але не в термінах наукових, політологічних, а, скоріше, по факту ситуації в країні. Тобто, якщо брати політологію, то вона й не передбачає деяких дій політичних сил в таких умовах, але якщо враховувати інколи безвідповідальність нашої політичної еліти і те, з чим я погоджуюся, що це ще молода еліта, вона ще тільки вчиться жити в умовах влада-опозиція за новою Конституцією, тобто де-факто ми маємо невідповідність того, що закріплено на папері, реального стану речей в Україні.

Як хочете це називайте, але за результатами – це однозначно кризове явище.

Такими є погляди наших гостей на нинішню кризу в українському політикумі.

Далі перейдемо до міжнародного досвіду.

Я хотів би поговорити про те, наскільки схожі чи несхожі ситуації трапляються у світі і як інші країни з них виходять.

Пане Лозовий, чи можете Ви прив’язати до цієї теми американський досвід або досвід якої-небудь іншої країни?


Іван Лозовий: Безумовно, були випадки і бувають випадки навіть в парламентах установлених демократій, де відбуваються бійки, різні заворушення. Але це, по-перше, виняткові явища, вони великого впливу не мають на політичні та інші процеси в цих суспільствах: чи то в Європі, чи в Америці, чи деінде.

Можна взагалі-то сказати, що досвід західних парламентів доводить, що опозиція повинна отримати більше прав. Тут більше формально, я би сказав, Партія регіонів має певні підстави ставити вимоги, наприклад, отримати певну частку парламентських комітетів. Таке правило закріплене за опозиціями, зокрема у Великій Британії, Німеччині, в інших країнах Європи.

В Америці, правда, немає такого права. В американському Конгресі партія, яка виграла вибори, бере всі головування у всіх комітетах їхнього Конгресу.

Тобто, системи є різними.

Я думаю, що це питання не є ключовим. Тобто, конкретні вимоги Партії регіонів не є вирішальними. Тут йдеться про голу боротьбу за владу. Те, що робиться, на жаль, не отримує належну оцінку.

Чому, наприклад, на Заході ми не бачимо блокування Бундестагу чи Палати лордів в Англії, де б забарикадували парламентарії, і парламент не працює? Дуже просто, тому що там суспільство однозначно різко осудило б такі дії. Вони нікому не подобаються.

У нас Партія регіонів, треба визнати, дуже своєрідна політична сила, яка опирається не стільки на політичні переконання своїх виборців, а більше, я сказав би, клановий контроль за своїм місцем походження, тобто східною Україною. Це явище є навіть трошки небезпечним для молодої української демократії.

Власне, це, мабуть, якісь взаємозалежні речі, оці походження і відповідні політичні орієнтації виборців?

Іван Лозовий: Абсолютно правильно. Я сказав би, що ці виборці, на мою думку, часто навіть не мають чіткої політичної орієнтації. Партія регіонів має класично ліберальне спрямування в економіці чи більш консервативне – цього сказати неможливо. Це є партія, яка... Тут я не можу не погоджуватися з лідером однієї із керуючих сил, яка говорить, що це є бізнес-структура, яка хоче бути при владі.

Валерій Чалий: Якщо говорити про оцінку ситуації, то я не виокремлював би Партію регіонів. Мені здається, що вона так само орієнтується на політичні переконання виборців, як і інші політичні сили, тобто мало орієнтується. Орієнтується скоріше на якісь електоральні преференції, якісь слогани, які вироблені під час політичних кампаній.

Дійсно, ідеології немає не тільки в Партії регіонів. Брак ідеології – це проблема всієї нашої партійної системи, вона тільки починає розбудовуватися. Тому найбільша проблема саме в початковій стадії розбудови механізмів реалізації демократичних перетворень.

Можна сказати про демократію, можна навіть захистити її під час Помаранчевої революції, але це не значить, що автоматично та сама фактично стара еліта може так швидко її впровадити в життя в Україні.

Тут міжнародний досвід, мені здається, нам мало допоможе.

Дійсно, міжнародний досвід (будемо орієнтуватися на європейський) показує нам, що такі кризи є, вони постійно присутні, особливо, коли є урядові кризи. Але ті механізми спираються вже не тільки на якісь закріплені закони, але й на загальнополітичну культуру, вони спираються на певний досвід співіснування, якщо ми говоримо про старі демократії. Тобто, ці механізми для них вже знайомі.

І особливі моменти (я хочу на цьому наголосити) - це залучення більш широке медіа, це залучення справді виборців, які можуть так чи інакше відреагувати на такі дії і потім просто не обрати цю силу.

Якщо наші виборці поки що орієнтуються на інші якісь принципи, орієнтири, то, звичайно, це для них не буде сигналом.

Я хочу нагадати, що в принципі можна говорити про відмінності, але такі самі ситуації були і раніше в Україні, і ми вже почали до них звикати. Треба виходити з цієї ситуації.

Я хочу зупинитися на досвіді німецькому. Якраз нещодавно там теж досить гостро стояло питання формування коаліції, але розв’язок був знайдений, країна не була паралізована навіть у процесі пошуку рішення.

Ось як про це в інтерв’ю радіо “Свобода” розповідає політолог Александер Рар.


Александер Рар: У Німеччині це питання вирішили менш, аніж за місяць. Християнські демократи, які перемогли на виборах, найсильніша партія, спочатку вели перемови з потенційними молодшими партнерами, зокрема із “зеленими”.

Однак вже після першого дня переговорів стало зрозуміло, що політичні та економічні позиції “зелених” та християнських демократів настільки різні, що коаліція неможлива. Для її створення потрібно було б йти на дуже глибокі компроміси, і країна була б некерованою.

Саме через це дві головні партії: партія Шредера, уже без нього, і партія Меркель, християнські демократи, сіли за стіл переговорів і за порівняно великий термін створили працездатний уряд, котрий бодай якось, а працює без якихось глибоких криз.

Зараз я хотів би звернути увагу на один аспект, який, можливо, суттєво утруднює проведення паралелей між Україною та іншими країнами. Йдеться про часто висловлювані сумніви в тому, що опозиція працює саме на українські інтереси.

Мені здається, що не було в європейських країнах випадків, коли, наприклад, партія, що в загальнонаціональному парламенті є опозиційною, а на якомусь місцевому рівні має більшість, заявляла, що тут ми правляча партія, тим ставлячи під сумнів територіальну єдність країни. Але саме так говорить Партія регіонів.

Чи я не правий і ви можете пригадати паралелі до цієї ситуації?


Валерій Чалий: Проблема в тому, що у нас конституційна реформа не доповнена адміністративно-територіальною реформою. Зараз дійсно йде дисбаланс, тобто незрозуміло те, хто відповідальний не тільки за політична гасла, там про мову, про НАТО, а хто відповідає за соціальні моменти.

Політичні сили дуже часто використовують в політичній боротьбі інтереси, знаєте, такі гасла, які схвально сприймаються громадянами, скажімо, на сході України. Але коли йде зима і коли тріскаються батареї, то всі чомусь звертають увагу на Президента і центральну владу. От коли вони візьмуть на себе відповідальність за все в регіоні, коли будуть відповідні механізми, тоді можна буде говорити.

Є досвід в світі. В принципі місцеві уряди беруть всю відповідальність на себе, але це інша політична система, до неї треба ще прийти.

Якщо говорити про єдність країни, то дійсно є приклади, коли певні утворення довгі десятиліття, століття виробляють якесь своє бачення незалежного існування чи залежного, шукають компроміси. Скажімо, навіть в Іспанії: Каталонія – Іспанія. Але це відбувається цивілізовано.

В принципі цей процес йде, але (слово незрозуміле) ніякого не відбувається. Наші політики інколи дуже швидко хочуть рухатися. Часто їх такі заяви мені здаються безвідповідальними.

Іван Лозовий: Я трошки більш тривожно ставлюся до цього питання, що Ви підняли, пане Булкін, йдеться про те, що частина, як сказав Олег Скрипка, десь третина людей, які проживають в Україні, є громадянами України, в певному розумінні є навіть українцями, не вбачають себе в цій державі як такій.

Якщо їм завтра сказати, що завтра ми будемо частиною ширшої російської конфедерації, то вони з цим можуть погодитися.

Це, давайте погодимося, є надзвичайний стан справ, який весь час у нас спотворює ситуацію, викликає конфлікти.

Нагадаємо тільки, що говорив Є.Кушнарьов в Харкові, що тут харківська влада. Що це означало? Я до сьогоднішнього дня не знаю. Крім, можливо, сепаратизму, крім заклику до порушення територіальної цілісності України.

Допоки люди не усвідомлять, що ми є всі українці, ми тут живемо, це є наша земля і ми за неї відповідаємо, і не закінчиться ця ностальгія, тяжіння до Росії чи бозна-куди ще... Це є також одне з основних джерел криз, які будуть постійно виникати.

Я дуже, жалію, що сьогоднішня виконавча влада на чолі з нашим Президентом, який повинен бути Гарантом Конституції, так мало, на мою думку, уваги і так мало дій приділяє саме цій проблемі.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG