Доступність посилання

ТОП новини

Всесвітній самміт релігійних лідерів: винайдення шляхів взаєморозуміння чи імітація?


Віктор Єленський Аудіозапис програми:

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях радіо “Свобода” щотижнева програма “Свобода совісті” та я, її ведучий, Віктор Єленський.

Підраховано, що релігія відіграє більш або менш руйнівну роль у понад п’ятдесяти конфліктах сучасного світу.

Кілька років тому лідери трьох головних християнських гілок, а також буддисти, мусульмани, іудаїсти, представники багатьох інших релігій оприлюднили так званий Женевський духовний заклик, аби покласти край використанню релігії для виправдання війн та насильства.

Минулого тижня цей духовний заклик мав би підхопити Всесвітній саміт релігійних лідерів у Москві. Саміт замислювався як пролог до зустрічі Групи восьми у Петербурзі, як її, сказати б, релігійна частина.

Говорить доктор історичних наук, професор Російського державного гуманітарного університету Олександр Агаджанян.

Олександр Агаджанян: Це була така собі ініціатива, яка виходила від Руської православної церкви. Саміт мав відкривати зустріч вісімки.

Тут зв’язок очевидний. Сама ідея та її втілення знаходилися під контролем Відділу зовнішніх церковних відносин Московського патріархату. Відтак в підготовці, проведенні саміту, складі учасників впізнається достатньо знайома лінія. І вона полягає в наступному.

Перший елемент - це достатньо сильний акцент на плюралізмі релігійних традицій, в паралельному бутті цих традицій і невтручанні їх в справи одна одної.

Тому митрополит Кирило (Гундяєв), керуючий відділом Зовнішньоцерковних відносин підкреслював, що про жодні єдині релігійні позиції не йтиметься. Тобто, ніяких богословських сюжетів там не буде.

Друге - це так само сильний акцент на понятті “традиційні релігії”. Тобто, тільки вони можуть бути суб’єктом цього плюралізму. Тому серед учасників форуму не буде представників визнаних конфесій, так, як це визначено в Росії.

І третій елемент – релігія як активний чинник політичного процесу. Тому до порядку денного входять практично всі питання цієї рубрики, хоча дуже маловірогідно, що все можна обговорити за один день. Бо відкриття, закриття – по суті лишається один день.

Віктор Єленський: Організатори саміту обіцяли непересічну подію і дуже нестандартний підсумковий документ. Однак від самого початку зустріч виглядала більш політичним дійством, ніж зустріччю насправді релігійних діячів.

Політика, причому політика Російської Федерації, залишила свій глибокий відбиток і на підготовці до саміта, і на його перебігу, і на підборі гостей.

Дотепники навіть назвали форум зібранням "представників заступників релігійних лідерів". Наприклад, перший за честю у Православному світі Вселенський (Константинопольський) патріарх запрошення не отримав. Як і лідер сотень мільйонів буддистів Далай-лама. Його не запросили, щоби не дратувати Китай.

Організатори саміту оголосили: вони не впевнені, що МЗС Росії дасть Далай-ламі XIV візу. А китайські власті подякували росіянам за не запрошення лідера світового буддизму.

“Навряд чи це дозволяє розглядати московську зустріч як релігійну подію,” - вважає голова духовного управління буддистів України Дорже Жамбо.

Дорже Жамбо: Цей саміт тільки умовно можна назвати самітом релігійних діячів. Річ в тому, що замість Далай-лами чомусь була запрошена делегація на чолі з головою Державного управління у справах релігії Китаю.

Хоч цей саміт і був зображений у російських ЗМІ як неполітичний чи призваний об’єднати релігійні громади Росії, але вийшло зовсім навпаки.

Зараз читаю заяву голови буддистів Калмикії, який каже, що вони завжди були толерантні до російського православ’я, до російської державної влади, але такі дії з боку російської влади примушують їх виступати більш радикально, більш жорстко вимагати дозволу шанувати Далай-ламу на теренах Росії.

Це теж нанесло такий удар по іміджу Росії як незалежного гравця на міжнародній політичній арені. Це визвало значну напругу в буддійському середовищі Росії, де буддизм сповідує більш, ніж мільйон чоловік. Є такі повністю буддійські регіони, як Бурятія, Калмикія.

Віктор Єленський: Що ж до підсумкового документу, то попри обіцянки він виявився дуже стандартним

У посланні саміта його учасники висловлюють побажання, щоби “релігія надалі слугувала міцним підґрунтям миру й діалогу між цивілізаціями, а не використовувалася в якості джерела конфліктів”.

Митрополит Смоленський і Калінінградський Кирило проголошує правильні і зважені слова.

Митрополит Кирило: Жодним чином не використовувати релігію для того, щоби підтримувати, а тим більше надихати все те, що йде проти релігійних, моральних законів, у тому числі насильство, кров, тероризм, бомбардування, військові дії.

Вважаю, що якщо цей заклик буде прийнято, то він дозволить дійсно понизити градус конфліктів, у тому числі військових конфліктів.

Віктор Єленський: Важко не погодитися із цим. Ще важче знайти у цьому зерно оригінальності і нові підходи.

Іншими словами, зустріч мала великою мірою імітаційний і пропагандистський характер. Вона сильно нагадувала ті нескінчені мирні конференції, в яких за радянських часів обов’язково мали брати участь церкви.

Ієрархи на таких конференціях повинні були засуджувати розміщення американських ракет середньої дальності в Європі і жодним чином не дозволити засудити введення радянських військ до Афганістану; критикувати війну у В’єтнамі, але виправдовувати радянські танки на вулицях Будапешту чи Праги.

Саме такого кшталту конференції величезною мірою дискредитували спроби релігійних діячів вивести релігію за межі політичної боротьби і засвідчити світові те, що є сутнісним ядром кожної релігії.

Адже в кожній великій релігії міститься золоте етичне правило. Христос навчав учнів: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви”. І саме таке повчання ми знаходимо в ісламі, індуїзмі, буддизмі.

А єврейський мудрець Гилель на прохання язичника відкрити йому головне в Торі, стоячи на одній нозі, зауважив, що в цьому правилі і є вся її сутність, все інше додатки.

І для того, щоби релігійна мотивація зникла з конфліктів усіх рангів і будь-яких масштабів, потрібна така собі “дрібниця” – поширити це правило не тільки на одновірців, а на все людство, на кожну людську істоту, яка є Божим Творінням, неповторним і гідним спасіння. Тільки тоді релігійна проповідь може вважатися моральною і виправданою перед Богом.

Між тим, співпраця релігій у будь-якій справі – це зовсім не так просто і гладко, як інколи уявляється.

Насправді, якщо я переконаний у абсолютній, безмежній справедливості своєї релігії, як я можу спокійно і толерантно спостерігати, як блукає темрявою мій ближній? Якщо мені байдуже, що цей самий ближній не матиме життя вічного, що на нього чекають пекельні муки, то який я тоді християнин чи мусульманин?

Не випадково “Католицький словник” 60 років тому стверджував, що толерантність у питаннях віри тотожна байдужості, і що церква ніколи не вагатиметься у справі викриття помилок інших релігій.

Віра, як знаємо ми з Євангелія, - це впевненість у небаченому і втілення сподіваного. Той, хто її має, готовий змагатися за торжество віри та її утвердження до кінця.

Але з іншого боку, кожна не тільки віруюча, але й мисляча особа не може не зупинитися перед очевидним, але нездоланним питанням: невже лише ми спасенними будемо; невже мільярди китайців, індусів, словом всі “інші”, всі “не наші” загинуть? Це питання ятрило свідомість багатьох-багатьох мислителів і спроби відповідей на нього дуже приблизно можна звести до трьох підходів.

Перший – лише одна релігія містить універсальну істину і якщо положення інших входять з нею у протиріччя, їх треба беззастережно відкинути.

Згідно з другим підходом, засадничі принципи однієї релігії є істиною, але шляхи до спасіння можна віднайти і в інших релігіях.

І нарешті третій підхід категорично відкидає саму можливість того, що Бог відкрив себе лише в одній-єдиній релігії. Суперечки навколо цих моделей точаться дуже гострі, а аргументи сторін є часом дуже переконливими.

Але найбільш важливим видається те, що навіть серед прихильників релігійної виключності почали лунати вимоги розрізняти чужі вірування і носіїв цих вірувань. Адже навіть тоді, коли людина, припустимо, помиляється у своїй вірі, вона все одно є творінням Господнім, і Господь ніколи не санкціонує насильство проти свого Творіння.

Покійний папа Іван Павло ІІ та незапрошений на московський саміт Далай-лама XIV визнали несумісність основ віри кожного з них, а також те, що спроби зруйнувати віровизнаневі бар’єри між ними можуть призвести до руйнації глибинних засад як католицизму, так і буддизму.

Але ця констатація не заважала обом лідерам співробітничати в проектах, які мали планетарне значення і наполягати на безальтернативності релігійної толерантності для сучасного світу. Адже релігія більшості в одному його куточку обов’язково виявляється меншиною в іншому. А справжнє переконання людини спонукає її з повагою ставитися до справжнього переконання іншого.

Що ж до липневої зустрічі, то навряд чи їй вдалося зобов’язати релігійних лідерів зробити серйозний крок по шляху взаємоповаги. Той, хто гідний поваги, і хто на неї не заслуговує, визначали інтереси Російської держави.

Під час роботи саміту було обстріляно Тринікільську обитель, яка належить Церкві Божої Матері Державна; потім так звані “царебожники”, фундаменталістський рух всередині Російської православної церкви, атакували Міжконфесійну виставку “З вірою, надією та любов’ю у Третє тисячоліття” і майже одночасно було скоєно спробу підірвати мечеть в селі Яхрома під Москвою.

Росія виявилася не кращим місцем для проведення зустрічі релігійних діячів, навіть якщо ці діячі і були ретельно відібрані, а небажані елементи відфільтровані.

Ксенофобія, расизм, презирство до релігійних меншин, яку плекають цілком респектабельні батюшки, котрих своєю чергою підтримують державні чиновники – все вилізло назовні навіть під час роботи “історичного” форуму.

Яким він увійде в історію? От що думає з цього приводу відповідальний редактор московського релігієзнавчого видання «НГ-религии» Марк Смирнов.

Марк Смирнов: Багато йшлося про те, що саміт - це історичне явище… Наскільки це історичне явище? Це окреме питання. Хто згадає про цей саміт через 10, 15, 20 років? Навіть важко собі уявити. Так само, як зараз важко згадати комусь миротворчі конференції, котрі відбувалися десь у Загорську (нині це Сергіїв Посад) або в Москві за збереження священного дару життя, проти ядерних ракет тощо.

Ну, хто про це пам’ятає? Президент Путін, котрий був присутній на відкритті саміту, він якраз і згадав, що подібні форуми в Москві не вперше відбуваються. Ну от, видно, референти йому і підказали це.

А так, думаю, через 10-15 років і про цей форум мало хто згадає...

Віктор Єленський: В інтерв’ю радіо “Свобода” учасник саміту голова Ради муфтіїв Росії Равіль Гайнутдін наголосив, що світ не може жити лише за матеріальними законами. І що релігії можуть запропонувати людству і вищі моральні настанови і зразки справді людяного співжиття.

Равіль Гайнутдін: Можливо, мій сусіда має відмінні традиції, іншу релігію і ментальність. Ми маємо поважати права та інтереси інших. Це послання, яке ми направимо саміту Вісімки.

Віктор Єленський: Дійсно, якщо щось і має залишитися в історії від липневого саміту, то це зростаюче розуміння безальтернативності толерантності. Толерантність означає всього лише терплячість. Але інтелектуали різних часів складали справжні гімни на її прославу.

Після двох світових війн і появи глобального тероризму толерантність стала усвідомлюватися не тільки високочолими академіками, але й зовсім простими і дуже різними людьми як ключова складова глобальної етики. Етики виживання і захисту від деградації людства. Толерантність постає єдино можливою стратегією співіснування культур і цивілізацій.

Це була щотижнева програма “Свобода совісті” та я, її ведучий Віктор Єленський.

До наступного вівторка, шановні радіослухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG