Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:22

Брати Мечникови.


Сергій Грабовський

Слухати:

Київ, 12 липня 2006 року.

Сергій Грабовський: І знову з вами сьогодні ми – журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха: Доброго вам вечора, шановні слухачі!

Сергій Грабовський: Історія світової науки неповна без урахування внеску українських учених – про це ми вже неодноразово говорили у нашому радіожурналі і продовжуватимемо говорити.

Максим Стріха: Межа XVIII і XIX століть була в Україні часом вмирання давньої схоластичної вченості, вченості Києво-Могилянської академії, яка цілком добре виглядала на загальноєвропейському тлі десь при початку XVII століття, але вже за півтора століття зробилася таки старожитною.

Ситуація докорінно змінилася з відкриттям університетів.

Спершу Харківського, посталого з волі місцевого шляхетства, організованого Василем Каразіним в 1805 році. За 29 років Київського. Ще за 31 рік Новоросійського університету в Одесі.

Саме тут почали працювати вчені, які збагатили не лишень українські фольклорні дослідження, не лишень українську гуманітаристику, а й ті, які яскраво засвітили себе на ниві природничо-наукових знань.

Інша річ – це питання про самоідентифікацію тих учених у фактично безнаціональній державі, де всі – підданці імператора.

Відомо, що визначний український математик Остроградський, щоправда, прожив своє наукове, так би мовити, життя у Петербурзі, листувався з Шевченком і не написав за все своє життя жодної наукової розвідки російською мовою.

Відомо, що магістр Головко, який захистив у Харківському університеті в 1847 році дисертацію про метеорити, в 1850 застрелився по тому, як невдало намагався вбити жандармського полковника, що прийшов його заарештовувати знов-таки у зв’язку із засланим Шевченком.

Але це радше винятки. Більшість учених виявляли свою національну самоідентифікацію, сказати б, спокійніше, менш акцентовано. Але це аж ніяк не значить, що вони її не виявляли зовсім. Адже свобода наукового пошуку нерозривна зі свободою духовною і політичною.

Сергій Грабовський: Про двох із таких науковців, які працювали у дуже різних галузях людського знання, але високо цінували свободу й любили Україну, розповідає наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: Брати Мечникови походили зі старовинного молдовського аристократичного роду, а їхній предок Юрій Степанович 1711 року переїхав до України і тут отримав значні маєтності на Слобожанщині.

Старший з братів Мечникових Лев народився 30 травня 1838 року у Санкт-Петербурзі. Він навчався у Харківському університеті, звідки був виключений за участь у студентському русі, потім у Петербурзькому університеті та в Академії мистецтв.

Двадцяти років Лев став перекладачем російської дипломатичної місії на Близькому Сході. Через 2 роки він вступив добровольцем до загону Джузеппе Гарібальді і в бою при Вольтурно був важко поранений.

Лев Мечников співпрацював з журналом Олександра Герцена «Колокол», згодом займався соціологією та географією, був професором університетів Токіо та Лозанни.

У своїй найвідомішій праці під назвою «Цивілізація і великі історичні ріки» він обґрунтовував визначну роль рік, морів та океанів у розвитку людства. Лев Мечников помер 30 червня 1888 року в місті Невшатель у Швейцарії.

Його молодший брат Ілля народився 15 травня 1845 року у родинному маєтку в селі Іванівці на сході Харківщини, а дитинство провів в сусідньому маєтку в селі Панасівці (нині Мечникове).

1864 року він завершив навчання на фізико-математичному факультеті Харківського університету. 3 роки перебував у науковому відрядженні в Німеччині та Італії, а після повернення захистив у Петербурзькому університеті маґістерську дисертацію.

Мечников став доцентом Новоросійського університету в Одесі і вже наступного року захистив у Петербурзі докторську дисертацію.

Упродовж дванадцяти років він працював професором зоології та порівняльної анатомії у Новоросійському університеті, однак був звідти звільнений за українофільство.

Мечников був одним із засновників ембріології та мікробіології, а за відкриття явища фагоцитозу 1908 року отримав Нобелівську премію.

Разом з колегами він заснував в Одесі першу в Російській імперії бактеріологічну станцію.

1888 року Мечников на запрошення Луї Пастера переїхав до Парижа і там при Інституті Пастера заснував мікробіологічну лабораторію.

1911 року він відвідав Київ і був обраний почесним доктором Університету святого Володимира.

Ілля Мечников помер у Парижі 15 липня 1916 року.

Максим Стріха: Знаменитішим із братів Мечникових, звичайно, був молодший Ілля, перший, народжений в Україні, сформований в Україні як науковець, пов’язаний з Україною своєю науковою працею, лауреат Нобелівської премії.

Але і старший брат Лев Мечников також заслуговує на увагу.

Сергій Грабовський: Так, бо Лев Мечников був одним із засновників такої цікавої науки, як загальна соціологія. Він не тільки звернув пильну увагу науковця на чинник води у розвитку людства, він ще й дослідив чинник людської солідарності в освоєнні природи.

Три епохи Мечникова, на які ділиться історія – річкова, морська та океанічна, - з одного боку, видаються у наші дні певним спрощенням, з іншого боку, досі цей чинник залишається здебільшого недооціненим.

А от, скажімо, Тур Геєрдал, по-своєму підхопив і розвинув ідеї про значення водного чинника в давній історії, довівши спільність багатьох цивілізацій того часу, спільність, яка ґрунтувалася на переході від річкової фази до морської й використання моря як сполучної тканини цивілізаційного розвитку вже у давні часи.

Так само варті уваги й ідеї Лева Мечникова про взаємодію природи та суспільства, у наш час сказали б, про дію екологічних чинників, про неможливість людини відірватися від природи.

А ще Мечников, попрацювавши у Японії, чи не першим спрогнозував майбутній науково-технічний розквіт цієї країни, звернувши увагу на просто-таки шалений потяг японського простолюду до знань, до книжкової науки, і описавши стрімкі процеси зростання освітнього рівня японців, за якими ця держава у другій половині ХІХ століття впевнено випереджала Європу та Америку.

Максим Стріха: Лев Мечников, можливо, і не перший, але перший дуже систематично обґрунтував доволі ясну, хоча, можливо, і не зовсім очевидну, спершу, тезу. Адже люди, які живуть на суходолі, насправді роз’єднані горами, непрохідними лісами, болотами. Дуже часто народи, майже сусіди, мало спілкувалися.

На той час, коли море, яке в свідомості суходільної людини скоріше постає як перешкода, виступало як велика сполучна ланка цивілізацій. І навіть відокремлені тисячами і тисячами кілометрів, давні люди, які навчилися плавати вздовж берегів, а потім і крізь моря, утворювали один культурний ареал.

Сергій Грабовський: А тепер про молодшого з братів Мечникових, про його наукові ідеї та значення його праць.

Знаний український учений, академік Сергій Комісаренко ініціював встановлення меморіального погруддя Іллі Мечникова біля входу до паризького Інституту Луї Пастера, де тривалий час працював Мечников.

Сергій Комісаренко розповідає про значення робіт Мечникова.

Сергій Комісаренко: І.І.Мечников, наш співвітчизник, отримав Нобелівську премію разом із Паулем Ерліхом за відкриття в галузі імунології.

Цікаво те, що це були суперники, які нібито заперечували відкриття один одного, тому що Пауль Ерліх наполягав на тому, що імунітет – це здебільшого антитіла, це гуморальний імунітет, а Мечников якраз відстоював теорію того, що в імунітеті центральними є клітини, які беруть участь в імунній відповіді. Виявилося, що цими клітинами є лімфоцити.

Але, зрештою, вони отримали Нобелівську премію разом, тому що імунна система складається з клітин, але одночасно вона складається з тих молекул, які секретують цими клітинами, в першу чергу антитілами, які відіграють центральну роль в реакції на чужорідні агенти.

Так от, значення робіт Мечникова ніяким чином не зменшується за ці роки. Навпаки, ми знаємо про важливість імунної системи, яка відіграє дуже важливу роль в захисті організму, вона відіграє дуже важливу роль в захисті організму як природжено, так і надбано, тобто природжений імунітет і надбаний імунітет. Чому? Тому що імунна система пристосовується відповідати проти тих агентів, які вона зустрічає під час свого життя, життя свого організму.

Значення його відкриття ніяким чином не зменшувалося. Навпаки, воно підтверджується все більше і більше. Зрештою, сучасна імунологія, яка стала однією із найбільш таких розвинених молекулярних дисциплін, базується саме на відкритті Мечникова про роль клітин в імунітеті.

Сергій Грабовський: Й інша оцінка з боку фахівця. Генієм науки і гуманізму називає Іллю Мечникова мікробіолог Світлана Снісаренко.

Світлана Снісаренко: Наука є якраз рушієм людського прогресу. Це його така найперша, найголовніша риса як науковця.

Він розробив форми боротьби із інфекційними захворюваннями. З багатьма.

Його ім’я і традиції бережуть цілий ряд інститутів, які було створено за його безпосередньої участі і пізніше.

Він стояв біля джерел сучасного розуміння еволюції. Це він вперше розробив теорію про ортобіоз.

Ортобіоз - це дослідження і пояснення щасливого життєвого циклу, яке закінчується спокійною природною смертю. Це те, про що зараз ми говоримо, що людина може жити 150 і більше років, якщо вона буде правильно поводитися і правильно поводитися не тільки зі своїм здоров’ям, із оточуючим середовищем.

Його досягнення в профілактиці, в інфекційних захворюваннях, його дослідження імунітету - оці його перші дослідження, за які він одержав Нобелівську премію.

Ним же було продовжено дослідження таких гострих інфекційних захворювань як чума, холера.

На базі його вчення про антитіла створена наука про вакцини і сироватки як засіб профілактики лікування інфекційних захворювань.

Сергій Грабовський: До цього можна додати, що визначні українські науковці Микола Гамалія та Данило Заболотний були учнями Іллі Мечникова.

Максим Стріха: А коли врахувати, що Данило Заболотний наприкінці 20-их був останнім президентом, ще непоставленої цілком під контроль більшовицької влади, Всеукраїнської академії наук, то спадкоємність пряма від Іллі Мечникова аж до днів сьогоднішніх цілком очевидна.

Як відомо, Мечников працював в Інституті Пастера на запрошення визначного французького мікробіолога і, отже, якоюсь мірою перейняв частину його слави. Але не менше зробив і сам, про що говорили наші експерти.

Лишив потужний слід у науці і його брат Лев Мечников. Біда наша тільки в тому, що мало пов’язуємо ми їх із сучасною Україною. Адже й досі тривають суперечки: чому в Україні немає жодного Нобелівського лауреата? Та були вони, ці Нобелівські лауреати, було їх майже десяток. Інша річ, що реалізувалися вони вповні поза межами України, виходячи з колоніального статусу цієї ж таки України. Але те, що вони були народжені і виховані цією землею, то безперечно. І першим у їхньому ряді стоїть Ілля Мечников.

Коли ми говоримо про відкриття Тура Геєрдала, то дуже рідко згадуємо про те, що фактично експедиції Геєрдала були експериментальною перевіркою гіпотези, яку ще в позаминулому столітті блискуче сформулював інший видатний вчений, народжений в Україні, Лев Мечников.

А пам’ятати і про Іллю Мечникова, і про Лева Мечникова, і про інших визначних людей, які своїм інтелектом збагачували не лишень загальнолюдську скарбницю знань, а й України (дарма, що про них й досі пишуть у виданнях: визначний російський біолог чи математик), пам’ятати про цих людей ми повинні.

Сергій Грабовський: Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Наступної середи ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Залишайтеся з нами!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG