Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 01:03

Нас має бути 52 мільйони. Але чи буде? Демографічні проблеми...


Ірина Біла Зменшення кількості українців – статистика, причини, наслідки, шляхи покращення...

Аудіозапис програми:

Київ, 13 липня 2006 року.

Ірина Біла:Вітаю радіослухачів радіо “Свобода”!

“Нас повинно бути 52 мільйони” – цей заклик нещодавно переслідував українців усюди: з екранів телевізорів, з придорожніх біг-бордів, з агітаційних листівок...

Були і вказані шляхи подолання демографічної кризи закликом “Кохайтеся!”. Аби більше заохотити українців, а точніше українок, до продовження роду, Віктор Ющенко, щойно обійнявши президентську посаду, видав указ про збільшення майже удесятеро одноразової допомоги при народженні дитини.

Чи покращили подібні старання новобраної влади демографічні показники в новій Україні? Чому українки не поспішають стати багатодітними матерями? Чи можна стримати старіння нації?

Про це і піде мова в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала Ірина Біла.

Українці продовжують старіти і вимирати. Сьогодні кількість населення України вже не дотягує і до 47 мільйонів. І ця цифра невпинно зменшується.

За прогнозами Інституту демографії і соціальних досліджень НАНУ, до 2050 року кількість українців може скоротитися до 35 мільйонів.

Зменшення народжуваності, скорочення кількості шлюбів і збільшення розлучень, зменшення тривалості життя, ріст смертності – усе це вочевидь не покращує демографічної ситуації в Україні. “Сумна тенденція до зменшення чисельності українців започаткуваласяь ще з середини 60-х років,” – переконана заступник директора Інституту демографії Елла Лібанова:

Елла Лібанова: Ще з середини 60-их років пересічна українська жінка не народжувала стільки дітей, скільки потрібно для того, щоб покоління батьків чисельно замістилося поколінням дітей. Тобто, кожне наступне покоління було чисельно меншим за попереднє. В результаті у нас вичерпався потенціал демографічного зростання.

Ірина Біла: Утім, демографічні проблеми переживають практично всі європейські країни. А розв’язують вони її просто – за рахунок мігрантів.

Україні навряд чи доречно вирішувати збільшення кількості населення у таких спосіб, бо тоді, як переконані демографи, в державі з’явиться багато інших проблем.

Що ж робити? Думка Елли Лібанової.

Елла Лібанова: Я думаю, що ми повинні зробити ставку переважно на підвищення тривалості життя населення, тобто на поліпшення стану здоров’я населення, на зниження смертності.

У нас сьогодні катастрофічна ситуація із смертністю чоловіків працездатного віку. Майже 40% 16-річних хлопчиків не доживають до 60 років. Це дійсно страшна цифра. Вищою вона є тільки в Росії. В усіх інших європейських країнах вона є значно нижчою.

Довідка: Середня тривалість життя українців становить 67 років: 62 роки у чоловіків і 73 у жінок.

Найдовше живуть японці, жителі Монако та Сан-Марино – 82 роки, а найкоротший вік у жителів Зімбабве – лише 36 років.

Ірина Біла:Але найгірше, коли молоді люди самі вкорочують собі вік. І не лише через нездоровий спосіб життя.

Як стверджує луганський кореспондент радіо “Свобода” Василь Соколенко, кількість самогубств разом з низьким рівнем життя разюче впливає на депопуляцію в області.

Василь Соколенко: Статистичні дані демографії Луганщини вражають. Так, починаючи з 1990 року, чисельність новонароджених зменшилася майже у двічі, а смертність збільшилася в 1,5 рази.

За останніх 15 років населення в області скоротилося майже на 0,5 мільйона людей. Головна причина, як вважають і фахівці, і прості люди, полягає у тому, що занадто низький рівень життя.

Ось що з цього приводу заявили перехожі на вулицях Луганська:

Респондент: Заробітна плата мала і багато виїхало закордон.

Респондент: Треба матеріальний стан покращити. Матеріальне становище і особисті проблеми.

Респондент: Така народжуваність, тому що економіка дуже низька, немає просто засобів, щоб виховувати дітей, а потім їх посилати вчитися.

Респондент: Низька народжуваність, тому що низький рівень життя. Можливо, якби були зарплати більше. Щоб дитину народити, то треба дати їй все. А якщо людина не може дати дитині все, то для чого її народжувати?

Василь Соколенко: Окрім цього на Луганщині часто спостерігається різке збільшення кількості вбивств і самовбивств. Якщо у 1990 році цей показник складав 3 300 осіб, то на сьогодні він зріс майже на 40% і складає близько 5 тисяч осіб, які гинуть щороку. А взагалі за рік на Луганщині вимирає в середньому населення одного сільськогосподарського району.

Ірина Біла: А ось чільник Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко переконаний, що демографічна ситуація в Україні вже почала вирівнюватися. І не в останню чергу, завдяки заохоченню до народжуваності з боку держави.

Юрій Павленко: Україна пережила дуже серйозний кризовий період 2004 року щодо кількості померлих і пікова точка це по зменшенні кількості тих, що народилися. Тобто, тільки наприкінці 2005 року з цієї ями, в яку попала Україна в 2004 році, вдалося вийти. В першу чергу йшов підйом по кількості тих, хто народився.

Ірина Біла: Міністр переконаний, що відносна активізація народжуваності сталася і завдяки суттєвому збільшенню одноразової допомоги.

Чи дійсно десятикратне збільшення виплат породіллям вплинуло на рішення українок до продовження роду? З’ясувати це в одному із столичних пологових будинків вирішила Наталка Коваленко.

Наталка Коваленко: Марія Василівна працює на прохідній вже багато років. Без її відома ніхто не заходить до відділення. Говорить, що вагітних жінок останнім часом стало більше.

Марія Василівна: Помінялося. То зменшувалася народжуваність, а тепер збільшується.

Наталка Коваленко: Катерина на другу дитину зважувалося останніх 10 років.

Катерина: Після того, як став Ющенко і пообіцяв 8 тисяч допомоги, то люди понадіялися, що легше буде. Щоб зовсім, то ні. Трошки маленька надія, що хоча б на перші випадки є.

Наталка Коваленко: Серед знайомих Юлі бажаючих народити дитину не побільшало.

Юля: Сенсу заводити дитину немає, бо ви самі знаєте, які у нас ціни. Повинна бути стала робота, стабільна висока зарплата.

Наталка Коваленко: А як же державна підтримка?

Юля: Вплинула, звичайно, на народжуваність, але й збільшилася кількість дітей, яких покинули.

Наталка Коваленко: Як прокоментувала мені одна з мам, жінки почали більше народжувати тому, що хочуть цього і зовсім не сподіваються на державну підтримку або ж на чергове оздоровлення нації.

Ірина Біла: Вісім з половиною тисяч – це сума, звісно ж, не маленька. І краще, аніж ті кількадесят гривень, що виплачувалися ще до указу Віктора Ющенка.

Але чи надовго її вистачить? Цінами на дитячі товари цікавилася Леся Штогрин.

Леся Штогрин: Маленькій Оленці сьогодні виповнюється рівно місяць. Поки маля дивиться солодкі сни у новенькому візочку, то молоді батьки Таня та Віталій, прогулюючись рядами дитячого базару, бідкаються, де знайти б ще пару тисяч гривень? Адже від зібраних на народження донечки 6 тисяч гривень вже нічого не залишилося.

Таня: На “Папмперси” тільки.

Віталій: Люлька, все, що на перший час.

Леся Штогрин: Єва Іванівна стала бабусею 3 місяці тому. Перші 3,5 тисячі державної допомоги її донька вже отримала. От тільки вистачило їх не надовго.

Єва Іванівна: Возик 750 гривень. Харчувати три дні коштує 50 гривень.

Леся Штогрин: І якщо зайти у перший ліпший дитячий магазин, стає зрозумілим, що всі ці нарікання далеко небезпідставні. Адже, виявляється, що речей маленькому чуду потрібно дуже багато. І коштують вони відповідно.

Одна упаковка “Памперсів” для новонароджених коштує 70 гривень. Цього вистачає на 2 тижні. На пелюшки ви витратите ще гривень 300. Це, звичайно, якщо погодитеся купувати не найкращої якості, бо чим якісніша річ, тим вища їх ціна. І тут даровані державою 8 тисяч гривень – це сума, звичайно, істотна, але не рятівна.

Ірина Біла: “Через демографічну кризу в Україні можуть закрити майже 80 шкіл,” - кажуть у Міністерстві освіти і науки.

Лише цього року випускників українських шкіл було на 37 тисяч менше, ніж торік. І на 12 тисяч менше першокласників сядуть вперше за шкільну парту.

Утім, не все так вже й погано в нашому домі, аж допоки в ньому живуть матері-героїні. Найбільше їх в Рівненській області. Як наслідок, упродовж останніх трьох місяців кількість охочих вчитися в Рівненській обласній школі збільшилася удвічі: зі 150 до 300 осіб.

Утім, життям-буттям багатодітних родин рівненська кореспондентка радіо “Свобода” Валентина Одарченко все ж вирішила поцікавитися у татуся.

Валентина Одарченко: Сергій Михайлус – інженер по ремонту оргтехніки, його дружина Олена за фахом – вчителька музики.

Михайлусі одружилися під час навчання у Рівненському педінституті 18 років тому. Коли діти, як грибочки, один за одним почали з’являтися у міській квартирі, Сергій поїхав на заробітки, щоб назбирати коштів на заміський будиночок, у якому нині й живуть тато, мама, чотири доньки і три сина, від сімнадцяти до шести.

Сергій Михайлус: Так не було задумано наперед. Я ріс один в мами, а от у дружини була багатодітна сім’я, п’ятеро дітей. Вона собі це уявляла.

А зараз я дивлюсь, що вони досить дружні, один одного підтримують, хоча, звичайно, і сваряться, але по великому рахунку, я думаю, вони один одного будуть у житті підтримувати.

Старша Наталя. Софійка, Петро, Валя, Ілля, Веніамін і Аня.

Валентина Одарченко: У своєму рішенні мати багато дітей ви покладалися на державу, що вона вас забезпечить, чи більше на власні руки і власну працю?

Сергій Михайлус: На державу не сильно розраховую, хоча те, що виплачується, то для нас суттєво дуже. Але така система… Все залежить від чиновників. Пристроїв якусь веранду, то можна сказати, що ти дуже добре живеш. Інспектор, який приходить, може подати дані про тебе, що, наприклад, в тебе новий холодильник чи ще щось, і це може стати причиною, що з тебе знімуть допомогу.

Знову ж таки, якщо людина не працює, сидить удома і займається дітьми, то їй також не призначається допомога автоматично.

Валентина Одарченко: Для того, щоб прогодувати таку сім’ю, мабуть, потрібне велике господарство?

Сергій Михайлус: Городина своя, яблука, вишні. Садок садимо. Одразу завели «дитячу корову», козу, а далі постійно тримали корову.

Валентина Одарченко: Як дружині доводиться?

Сергій Михайлус: Справляється, але це велике навантаження, впливає на здоров’я, це перевантаження і немає ніяких відпусток…

Я розраховую, якщо старші будуть працювати, то вони підтримуватимуть менших. А на державу якось я не розраховую сильно.

Валентина Одарченко: Чи стимулювало народжуваність на Рівненщині підвищення соціальної допомоги – це ще питання. Адже замість необхідних для області 200 мільйонів гривень на допомогу по народженню дітей на нинішній рік затверджено тільки 120 мільйонів.

Одна із молодих мам із села Сновидовичі Рокитнівського району, котра узимку народила вдома четверте маля, на запитання журналістів, навіщо стільки, відповіла: “А куди ж їх дівати?”

У цій відповіді – свята наївність поліщуків, котрі, можливо, не знають сучасних засобів контрацепції, однак не наважуються на вбивство в утробі. І чим далі від цивілізаційних благ, тим яскравіше проявляється їхнє підсвідоме бажання не загубити свій рід на землі.

Ірина Біла: Чернівецька друга після Рівненської область, де наразі народжуваність одна з найбільших в Україні. Особливо вирізняється дитячим багатоголоссям село Іжівці, з якого щойно повернулася моя буковинська колега Оксана Зима.

Оксана Зима: Раніше в буковинському прикордонному селі Іжівці, як розповідає секретар сільської ради Ніна Іллівна Лук’ян, в рік народжувалося сотня немовля, в той час, як помирало близько 40 людей.

За минулорічними показниками народжуваність втричі перевищила смертність. В Іжівцях народилося 105 дітей.

Цього року долати демографічну кризу їм дещо складніше – народжуваність не така висока.

“Але в нас теж-таки переважає смертність у цьому селі. Я вже протягом 23 років працюю у сільській раді і народжуваність у селі завжди була високою,” - каже Ніна Лук’ян.

Традиція народжувати багато дітей, за словами Ніни Іллівни, бере початок у протестантській вірі, до якої навернені третя частина села. Згідно із поглядами багатодітних вірян, вони народжують стільки, скільки дає їм Бог, тому вони не вдаються до контрацепції і останню вважають гріховною.

У селі реально працюють лише школа, дитячий садок і амбулаторія. Тому ми запитали, на що живуть і як годуються багатодітні сім’ї, крім того, що отримують 8 тисяч допомоги на кожну дитину від держави? Наша героїня Ніна Лук’ян розповіла, що тільки за рахунок заробітків в інших державах, зокрема в Росії.

Якщо через заробітки багато сімей на Буковині розпадаються, то тут у Іжівцях розлучення дуже рідкісне явище. На 45 сімей, створених у рік, припадає лише одне розлучення.

“Тримають сім’ї разом не тільки велика кількість дітей,” – розповідає секретар сільської ради Ніна Лук’ян.

Ніна Лук’ян: Віра. У нас віра не дозволяє розлучень. Як би вони погано не жили, то все одно не розлучаються.

Оксана Зима: Останнім часом, щоправда, населення 5-тисячного села зменшується. Багатодітні сім’ї почали масово виїжджати на постійне місце проживання до Канади та Америки. І це, як виявилося, також пов’язане із вірою селян. В Канаді та Америці ще раніше поселилися їхні родичі, а християнські общини допомагають новим емігрантам влаштовуватися на чужій землі.

Ірина Біла: Еміграція українців також прискорює депопуляцію в країні. Найприкріше, що багато заробітчан вже й не збираються повертатися в Україну. Причини вже були озвучені: низький півень життя, безробіття, економічна непевність...

Хоча це не вельми лякає іммігрантів з інших країн.

"Зараз Україні навала чужоземців не загрожує,” – зазначають демографи. Але років через 20 проблема міграції стане для країни головним болем. Ми повільно вимираємо, а вони прийдуть. І хто до кого буде асимілюватися? Наразі ще під питанням.

Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.

Шануймося!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG