Доступність посилання

ТОП новини

СПОВІДЬ – ВИПРОБУВАННЯ СОВІСТІ


Віктор Єленський Коли є свобода вибору – обирають свободу! На хвилях Радіо Свобода щотижнева програма “Свобода совісті” та я, її ведучий, Віктор Єленський. Confiteor Deo omnipotenti, et vobis, fratres, quia peccavi nimis cogitatione, verbo et opere et omissione: MEA CULPA, MEA CULPA, MEA MAXIMA CULPA.

Карбованою латиною звучить текст сповіді, схвалений Апостольською Столицею. І ми замислюємося над глибинами і сутністю цього таїнства – таїнства, яке випробовує совість, змінює людину і звільняє її від темряви і мороку гріха. Адже як писав закатований у гестапівській катівні німецький богослов Дитріх Бонгоффер, гріх прагне перебувати у невідомості. Він уникає світла. У мороку невимовності гріх отруює все існування людини. У сповіді світло Євангелія вривається у морок і відчужене серце. Гріх необхідно освітити світлом.

Ігумен Української православної церкви Київського патріархату Євстратій (Зоря) говорить про сповідь як вольовий акт людини, яка хоче піднестися над обставинами і самовиправданням, воліє перемогти суєтність і слабкість. Вона прислухається до поклику сумління і не хоче забувати про відблиск Божої іскри в своєму серці. Сповідь – це таїна:

Сповідь залишається таємницею. Це є тайна, яку священик має зберігати, бо інакше він сам тяжко грішить перед Богом. Люди дійсно приходять на сповідь, особливо багато під час Великого Посту. Багато людей, які щонайменше раз на рік приходять до сповіді. Бо це є обов’язок кожного християнина покаятися перед Богом у своїх гріхах, попросити за них прощення, сили для того, щоби їх не чинити в майбутньому.

Сповідь – це не зведення бухгалтерії своєрідної з Богом, щоби прийти і розказати Богу, які я гріхи зробив. Бо Бог і так знає, які людина скоїла гріхи. А це є вияв власного ставлення до цих гріхів, що людина не хоче більше їх чинити, хоче з ними боротися. Таке покаяння, таку сповідь приймає Господь, таку людину Він очищає від її гріхів.


Людина прагне сповіді, але не завжди розуміє її сутності. Священик Катерининської церкви в Києві отець Петро Зуєв свідчить, що дуже і дуже часто особі просто треба вилити душу, розповісти священикові те, що він не може довірити жодній іншій людині.

Думка така: якщо розповісти священикові про те, що ти подіяв – це є сповідь. За вченням церкви, сповідь – це покаяння, яке звершується перед Богом і закінчується звільненням, вивільненням людини від тієї пристрасті, у якій вона кається.

Сповідник не психолог і не психоаналітик, сповідь не психологічна бесіда, яка дає суто людське полегшення. Священик, який сповідує людину, є лише свідком надважкої, можливо абсолютно спустошуючої розмови людини з Богом. Лише свідком – бо людина сповідується Богові. От як розповідає про свій досвід сповідника один православний священик:

Ось як я виходжу на сповідь: беру з престолу Євангеліє, Хрест, внутрішнє здригаюся і прошу благословення в Божої Матері. Цілую ікону і виходжу до аналою. Треба дуже добре стати, не у фізичному сенсі, а в духовному, щоби все пропустити крізь себе, всотати, відчути себе тією людиною, яка перед тобою стоїть, щоби це був спільний зойк каяття, звернений до Бога. У жодному випадку не можна відокремлювати себе від того, хто стоїть перед тобою.

Священик нагадує людині, яка сповідається:

Ось, Христос невидимо стоїть, приймаючи твою сповідь, не соромся, і не бійся, і не приховай щось від мене. Кажи, все, що зробив без сумніву, одержиш прощення від Господа нашого Ісуса Христа, я ж тільки свідок.

Мільйони тих, хто йдуть до сповіді, не читали творів Отців Церкви, не знають постанов Трулльського Собору і не замислюються над богословськими тонкощами. Вони радше відчувають, ніж знають, що сповідь приміряє їх із Богом, із Церквою і, зрештою, із самим собою. Це народне християнство, невчене і невивчене, яке часом жахає інтелектуалів і яке іншим часом виявляється ближчим до витокового вчення Ісуса, ніж цілі стоси теологічних розвідок. Погляд на сповідь у такому народному християнстві кореспондентки Радіо Свобода Лесі Штогрин.

Вже дванадцять років поспіль кожної неділі вісімдесятитрирічна Надія Станіславівна прокидається о четвертій ранку і йде до церкви сповідатися:

Ну рано в церкву йду. Не снідаю. І сповідаюсь. Треба й частіше сповідатися. Треба сповідатися, коли там в тебе на душі якесь чи горе чи щось таке... коли якийсь не порядок на душі – то йти посповідатися буде тобі легше.

Відкривати душу перед Богом та простити прощення гріхів пані Надія завжди йде у білій хустині, яку вдягає тільки до храму та в світлому одязі. Але священика на сповіді вона не затримує - довго каятися ні в чому - каже бабуся. Хтось і півгодини сидить. А я ніколи півгодини не сиджу. Сказала там, що в мене на душі. А він у мене спитав чи грішна я чи не грішна? Ну я скажу там, що грішна – хай мені Бог простить. Чи я ні з ким не сварюся, як я живу і з ким я живу. Кажу ні - ні з ким я не сварюся, все терплю, кажу, сваритися - не сварюся, кажу . Отакево.

Проте таких як пані Надія парафіян у громаді настоятеля Андріївської церкви Михайла небагато. Це вже такі дійсно ревні парафіяни, які вирішили своє життя так контролювати щоб прославити Бога. А зазвичай, приходять люди, коли особливо важко, коли в сім’ї якісь проблеми чи на роботі проблеми і тоді хочуть порозмовляти із священиком. Я їм розказую, що сповідь це є покаяння. Що нема такого гріха, якого б Господь би не простив. Що Богу серце сокрушенне і смиренне. І до такого стану я стараюся привести їх, розказати їм, найперше навчити їх молитви, щоб вони зрозуміли, що гріх це найбільше зло.

Завданням кожної сповіді – говорить настоятель – є не тільки вказати людині ні її гріх, а й допомогти їй його подолати. Якраз мета сповіді в тому, що людина повинна той гріх який вона робить зрозуміти - перше - наскільки він є поганим той гріх, наскільки він є низьким, щоб тоді вирвати викинути його з корінням. От і той гріх постаратися загладити якоюсь християнською чеснотою. От наприклад: є люди, які жадні - ми їм назначаємо у церкві, щоб вони творили милостиню, тобто допомагали бідним людям, допомагали церкві. Наприклад, є люди які горді, ми кажемо, вони навпаки – повинні упокорити себе, смиренними бути.

Але основне – говорить отець Михайло – це щоб людина не тільки зрозуміла, що вона згрішила, а й зробила з цього певні висновки. Адже важливо не часто сповідатися, а не повторювати власних гріхів.

Потреба у сповіді вкорінена у саму людську сутність. Здійснюється ж вона по-різному у різних культурах. Десь сповідуються на колінах, десь – схилившись під священичою єпатрихілею. Соціологи стверджують: у Галичині люди приходять до сповіді значно частіше, ніж на Сході країни. Культура сповіді тут дуже розвинута і чимало галицьких католиків й православних сповідаються щомісяця. Що означає сповідь для галичан? На це питання шукала відповідь кореспондент Радіо Свобода Галина Терещук:

Людську вервицю, яка тягнеться до сповіді, можна побачити у кожному храмі на Львівщині напередодні Великодніх свят. Люди сумирно і терпляче стоять годинами аби здійснити таїнство сповіді. Для багатьох - це єдина сповідь у році, оскільки саме на Пасху прийнято сповідатись аби свято зустріти з чистою душею. Однак - це радше данина традиції і подібна сповідь на Великдень поспіхом, задля підтримання звички, для самої людини не є полегшенням, не стає глибинною таємницею Богоприсутності, зауважує священик греко-католицької церкви отець Орест Фредина. До цього священика йдуть до сповіді люди з різних околиць Львова. Сповідник переконаний, що чим частіше людина сповідається, тим більший досвід Богопізнання вона здобуває.

- Мені здається, якщо людина бодай цей мінімум, ланцюжок губить, то їй важко зрозуміти відкриття свого серця, Бога, який пізнається тільки чистотою серця. Я, як священик, можу говорити, що люди, які колись прийшли за традицією, що так , мовляв треба сповідатись, сталося так, що вони відкрили для себе новий світ. (50) Таку тенденцію, що люди зачащають до сповіді, попадають перед лицем Божим я відчуваю і можу стверджувати, що таких людей багато і мене, як священика, це тішить.

Сповідь наскільки серйозна річ для людини, що дехто боїться до неї йти, пояснюючи тим, що не мають ані свого сповідника, ані не чинять важкі гріхи.

-Я теж є чоловіком, який перед тим самим хрестом і присутністю священика сповідаюсь. Маю досвід як мені було важко щиро висповідатись і пережити душевні змагання. Я бачу, коли людині важко, я її розумію, але я і розумію, що очищення проходить через наші душевні страждання.

Власне під час сповіді людина повинна вміти засудити власні гріхи, а не оправдовуватись за скоєне, покаятись і перемінитись. Таємниця доброї сповіді у тому, коли людина себе засуджує, то Бог її оправдовує.

Що означає сповідь для Вас - поцікавилась у львів’ян.

- Я часто ходжу до сповіді. Витримую не більше місяця –півтори. Потрібно себе контролювати. Коли час прийшов, я мушу йти. Я не маю сталого сповідника, йду просто до священика і не має значення до кого. Я знаю, що розмовляю з Богом. Страх-те, що не впускає до Бога. - Я ходжу часто до церкви у себе вдома у Санкт-Петербурзі. 71Сповідь - це полегшення душі.

- Сповідь - це визнання гріхів перед Богом і священиком. А грішить людина на кожному кроці і думкою, і поглядом.

Якось одній жінці священик після сповіді призначив покуту за чоловіка, сусідку та свекруху. «Чому? - Обурилась жінка,- це ж я сповідалась». «Ні. Ви сповідались за них, а не за себе і свої гріхи».

Багато українців звертаються до сповіді у процесі винайдення і перевинайдення власних джерел, традиції пращурів і в пошуку того невимовного, що виокремлює їх від інших на цьому світі сущих і зв’язує зі своїми. Але дедалі більше тих, кого примушують вклякати перед священиком не зовнішні рушії, а глибоко внутрішній заклик сумління. Ігумен Євстратій каже, що зустрічає таких серед людей різного віку і суспільних верств:

Молоді йдуть, середнього віку люди, старшого віку і чоловіки, і жінки, і малі діти приходять на сповідь. Я стикаюся кожного року з тим, особливо у Великий Піст, що приходять люди, які кажуть: “Я вперше прийшла, чи прийшов до сповіді, допоможіть мені і поясніть”. Є такі люди, які вперше приходять і хочуть і бажають жити християнським життям і розуміють, що без сповіді, без покаяння такого життя християнського, духовного вести не можливо.

Дуже багато свідомих християн вважають, що коротка двох-п’ятихвилинна сповідь з довгою чергою вірних, які очікують на виконання свого “щорічного обов’язку” і прагнуть вилити все, що ятрить їхні душі – це профанація. Що Церкві треба чітко роз’яснити мирянам: сповідь – це для каяття перед Богом, а для духовної бесіди має бути інший час і, можливо, інші священики. Але де взяти стільки розумних, досвідчених і тактовних пастирів, які б не дозволили, щоби перша духовна бесіда в житті нових християн стала останньою? Які б пояснили людині ХХІ століття, що відпущення гріхів дається не автоматично, а тоді, коли людина щиро кається у своїх гріхах і робить все, щоби спокутувати їх?

Тайна слова, розпуки, благання і каяття, яке людина довіряє Богові, вважалася недоторканною в різних культурах і за різних режимів. Сумнозвісне установлення 1722 року імператора Петра І, котре зобов’язувало священика розкривати таємницю сповіді, якщо той сповідував людину із “злочинними помислами”, стало справжньою катастрофою для Православної церкви в Російській імперії. Священик, який мав бігти до властей і доповідати про антидержавні наміри, втрачав довіру парафіян, якщо ж він цього не робив – він наражався на покарання з боку влади. Нині і закон державний, і закон церковний стоїть на захисті таємниці сповіді. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” встановлює: “Ніхто не має права вимагати від священнослужителів відомостей, одержаних ними при сповіді віруючих”. Церковне право наполягає: збереження тайни сповіді не може бути порушеним і жодному випадку Католицька церква передбачає відлучення від Церкви священнослужителів, які порушать цю настанову.

Ця суворість ще і ще раз промовляє до кожного: сповідь – це не розмови, не вихваляння, і не само таврування. Сповідь – це гаряче каяття серця, це жага очищення, це відчуття святині, смерть для гріха і життя для святості.

Це була щотижнева програма Свобода совісті і я її ведучий Віктор Єленський. До наступного вівторка, шановні радіослухачі.

Говорить Радіо Свобода!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG