Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 07:52

“ЧОРНА АРХЕОЛОГІЯ” – порятунок чи грабунок?


Ірина Біла Хто найбільше заробляє на “чорній археології”? Чи втрачає від подібного бізнесу наука? Як можна зупинити незаконні розкопки в Новій Україні?

Ірина Біла: Вітання усім, хто о цій порі з радіо “Свобода”!

Шукання скарбів і торгівля археологічними знахідками – це один з найприбутковіших бізнесів у світі. Україна не виняток. Втрати від вивезення закордон цінних археологічних знахідок обчислюються мільйонами.

Хто ж найбільше заробляє на “чорній археології”? Чи втрачає від подібних торгів наука? Як можна зупинити незаконні розкопки в новій Україні? Чи реально цей процес зробити якщо не керованим, то принаймні підконтрольним?

Про це йтиметься в сьогоднішній програмі “Нова Україна”, яку підготувала Ірина Біла.

Мрія, певно, кожної людини – це знайти скарб. Когось би задовольнив набір бляшанок кількадесят річної давнини, хтось мріє про сундук з грішми, а декому не дає спати слава легендарного археолога Шлімана, котрий відкрив Трою, або ж англійця Говарда Картера, якому вдалося відшукати гробницю Тутанхамона.

Надто зацікавлені в коштовних знахідках в новій Україні так звані “чорні археологи”. І навряд чи вони шукають скарби, щоб отримати належні їм законом 25% від вартості знайденого. Найчастіше їхні знахідки через кілька рук потрапляють до колекціонерів і в кращому разі лишаються в Україні.

І, звісно ж, “чорні археологи” не поспішають повідомляти про свої археологічні відкриття науковців, а відтак лишаються незафіксованими тисячі знахідок, багато з яких могли б краще відтворити минуле України.

Проблема “чорних археологів”, очевидно, така давня, як і сама археологія.

У США та Великобританії грабіжників археологічних скарбів називають “нічними яструбами”, в Італії й Іспанії “копачами могил”, а в Україні, як і в Росії, “чорними археологами”.

Хоча цей вислів багатьом справжнім археологам зовсім не до вподоби.

Тему “чорної археології” продовжує кореспондент радіо “Свобода” Тарас Марусик.

Тарас Марусик: Перші приватні колекції старожитностей в Україні почали формуватися зі здобуттям Україною незалежності і були зібрані, на думку фахівців, навдивовижу швидко - за 7-10 років. Такі темпи є унікальними у світовій практиці.

Археологи вважають неприпустимим оцінювати знахідки сумнівного походження. Це, зокрема, закладено в Кодексі діяльності Європейської асоціації археологів та в Кодексі професійної етики Міжнародної ради музеїв, відповідно до якого музеям заборонено одержувати об’єкти, коли є підстави вважати, що вони могли бути здобуті незаконним шляхом, або коли їхній власник відмовляється повідомити обставини знахідок.

Завідувач відділу археології кам’яної доби Інституту археології НАНУ, доктор історичних наук Леонід Залізняк вважає “чорну археологію” злочином.

Леонід Залізняк: Це пограбування і знищення історичної і археологічної спадщини. Колекціонери, які розказують, що вони, збираючи продукт “чорної археології”, скуповуючи те все на ринках, рятують для України, то це все розмови абсолютно несерйозні, тому що це речі, вирвані з археологічного контексту, тому що якби вони не скуповували ці речі, то люди не копали б і не несли б їм ці речі.

Тарас Марусик: Дещо не так, як професор Залізняк, дивиться на проблему колекціонерів народний депутат України Лесь Танюк, багатолітній голова Комітету з питань культури й духовності Верховної Ради України.

Лесь Танюк: Треба відрізняти сам факт розкопок “чорної археології” від того, що у людей в приватних колекціях накопичилося вже доволі багато різних предметів. У того ж Платонова була дуже велика колекція, і Платонов передав її державі.

Тарас Марусик: Доктор історичних наук Леонід Залізняк каже, що в “чорної археології” троє батьків: нестача археологів, наявність колекціонерів і правоохоронні органи України.

Найбільшою, з його погляду, причиною пограбування археологічних скарбів є, власне, кричуща нестача археологів, оскільки Україна належить до найбільш знаних в археологічному відношенні країн Європи.

Але, попри це, тут працюють всього 200 археологів. Для порівняння, у Великобританії чотири з половиною тисячі, а така країна, як Польща, яка і територіально, і за населенням менша за Україну і незрівнянно бідніша на археологічні пам’ятки, має дві тисячі археологів.

Леонід Залізняк: Природа не терпить порожнини. Як результат, місце “білої” наукової академічної археології займає “чорна”.

“Чорну археологію” називати так не можна. Покійний професор Приходнюк казав, що “чорну археологію” називати “археологією” – це все рівно, що Чикотило, відомого серійного вбивцю, називати “чорним хірургом”.

Ірина Біла: За неофіційними даними, лише в Криму викопали та продали на чорних ринках знахідок на загальну суму близько 60 мільйонів доларів. Незважаючи на те, що правоохоронці півострова щороку затримують десятки “чорних археологів”, цей бізнес продовжує процвітати.

З Криму Володимир Притула.

Володимир Притула: Відомий кримський фахівець, співробітник Республіканського краєзнавчого музею Віктор Надикта не любить терміну “чорні археологи”. Він каже, що це звичайні мародери, злодії. І археологія тут ні до чого.

Віктор Надикта: Іншого ставлення до цих людей, як до мародерів і негідників просто не може бути. Це грабіжники. Найзвичайнісінькі. Які не просто порушують законодавство, вони знищують свою культуру. І це небезпечно не тільки для Криму.

Володимир Притула: Втім, фахівці кажуть, що саме Крим чи не найбільше з усіх регіонів України страждає від мародерів.

У кримському главку СБУ повідомили, що лише торік правоохоронці затримали два десятки мародерів, викрили дві організовані злочинні групи, перекрили кілька каналів збуту антикваріату закордон.

Проте ця злочинна діяльність триває з не меншим розмахом і в її орбіту стягнуті сотні людей.

Віктор Надикта: Тривалий час до цього не було ніякого інтересу. Зараз спостерігається сплеск. Причина досить елементарна: з’явився інтерес до таких речей на антикварному ринку, крім того відкрився новий ринок збуту. Зараз кордони відкриті і багато археологічних знахідок перекачується на Захід.

Не було б попиту, не було б і пропозиції. За всім цим стоїть елементарний бізнес. Але бізнес закінчується тим, що просто знищуються пам’ятки.

Володимир Притула: У Республіканському комітеті з охорони пам’яток культури Криму, схоже, не дуже цим переймаються. Торік правоохоронці заарештували голову і заступника голови цього Рескому за службові зловживання. І досі це відомство без керівництва і без великого бажання працювати.

В усякому випадку, мені не вдалося знайти там відповідальну особу, яка б володіла ситуацією у питаннях протидії “чорним археологам”.

А Віктор Надикта каже, що шкоду, яку завдають мародери не можна виміряти у грошових одиницях.

Віктор Надикта: Мова йде про те, що знищуються археологічні об’єкти, які можуть дати якусь наукову інформацію. Речі після пограбування могильника чи поселення стають безпаспортними, неатрибутованими.

Вони можуть надійти до музею, але вони перетворюються у звичайні речі. Їх не можна прив’язати до конкретного об’єкту, до конкретного часу, до конкретної культури чи народу. Це вже прості речі, нехай навіть дорогоцінні: із золото, срібла, але це звичайні предмети старовини, вони втрачають свою наукову цінність. Ось найголовніша біда.

Ірина Біла: Але найстрашніше, коли професійні археологи, отримуючи мізерну зарплату, мимоволі набувають “чорних” відтінків. До того ж вони не отримують жодної винагороди навіть за знайдені шедеври давнини.

І це, як зауважив в розмові з моєю колегою Богданою Костюк історик та археолог Віктор Самарський, спонукає багатьох пошуковців залишати частку із знайденого і для себе.

Віктор Самарський: На цьому заробляють гроші, як правило, перекупники або серйозні колекціонери.

Звичайно, копають археологи, науковці. Людина, яка любить цю справу, все одно її тягне щось залишити собі. Я переконаний, що у багатьох археологів вдома знаходяться якісь речі з розкопок.

Враховуючи те, що ситуація економічна у нашої науки далеко не краща, то зрозуміло, що утриматися від такої зваби, щоб продати щось із розкопок, можуть такі люди, які мають певні фінансові можливості. А звичайний пересічний археолог, якому треба годувати сім’ю, якому треба самому якось жити, врешті-решт може збитися і продати ту саму річ.

Тим більше, що попит на предмети старовини у нас з кожним днем зростає. Взяти той самий київський антикварний ринок, де продається буквально все: від трипільських предметів до глечиків римської доби.

Богдана Костюк: Вікторе, а Вам доводилося стикатися з “чорними археологами”?

Віктор Самарський: Працюючи з колекцією “ПЛАТАР”, було що якісь речі приносили прямо на виставку, пропонували покійному нині Сергієві Платонову придбати. Нема гарантій, що то не були “чорні археологи”.

Безперечно, речі не були крадені, тому що перед тим, як щось придбати, запрошували фахівців – археологів з Інституту археології чи з якогось музею.

А стверджувати, що ця людина спеціально викопала річ, то цього не можна. Він сказав, мовляв, знайшов на городі або йому залишилось від дідуся чи бабусі. Перевіряти ми не можемо. Говорити людині, що я тобі не вірю, якщо річ справді варта і повинна бути у колекції, то чому б і ні? В іншому разі вона могла б бути продана десь закордон і вивезена. Ірина Біла: “Чорних археологів” або ж мародерів, копачів могил тощо цікавлять не лише скіфське золото, а речі значно буденніші.

Скажімо, можна непогано заробити і на речах, знайдених на місцях захоронення вояків Другої Світової війни. Лише амуніція німецького солдата принесе прибуток, щонайменше, сотню доларів.

А те, що під час цих пошуків оскверняються могили і плюндруються місця захоронень настільки, що вже годі буде з’ясувати те, чиї останки тут були, шукачів легкої наживи мало цікавить.

Докладніше діяльністю “чорних археологів” на Львівщині цікавилася Галина Терещук.

Галина Терещук: Любомир Горбач уже роками шукає місце спочинку свого діда, командира УПА, на прізвисько Зуб. Його пошуки наразі безрезультатні. Але за цей час чоловік знайшов десятки поховань на Львівщині часів Другої Світової війни. Це загиблі у боях солдати і закатовані НКВС мирні громадяни.

За увесь час пошуків жертв Другої Світової війни вдалось встановити лише кілька прізвищ людей. Нині розшукують їхніх рідних. Чимало могил розриті і вкрадені усі речі, які були при загиблих.

Так звані “чорні археологи” приходять у село і під виглядом науковців розпитують місцевих селян, чи були тут бої, де поховані солдати. Такі шукачі збирають побутові речі та деталі воєнної амуніції. Адже бійців ховали з усім, що було при ньому, а також він мав і картку з даними про нього.

Найбільшого плюндрування зазнали місця поховань на території так званого “Бродівського котла”. На Західній Україні це було єдине місце, де проходили великі бої з масовими людськими втратами. Тут воювали десятки тисяч вояків Вермахту, дивізії СС “Галичина”. У котлі залишилось усе військове спорядження, відзнаки, нагороди, навіть закопували архіви і штабні документи, зброю і техніку.

Чимало розкопаних в могилах предметів років війни можна придбати у Львові на Вернісажі. Втім, у продавців ніхто не цікавиться, де ж вони це взяли.

Любомир Горбач: В продаж йде все, починаючи від солдатського поясного паска. Переважно ціниться зображення нацистської символіки, фашистської, тому що ми знаємо, що, окрім підрозділів Вермахту, були звичайні солдати, які мали трошки менше озброєння, і їх амуніція не так представлена, як була представлена в елітних підрозділах, підрозділах СС. (Слово незрозуміле) звичайного солдата може коштувати від 50 у.о. і більше.

Галина Терещук: Згідно з українським законодавством, діяльність “чорних археологів” карається. Втім, нині на Львівщині за фактами плюндрування могил не порушена жодна кримінальна справа. Тому й “чорні археологи” можуть спокійно працювати. Якби була порушена бодай одна карна справа проти незаконної діяльності “чорних археологів”, то вони б боялись плюндрувати і грабувати могили.

Ірина Біла: Чому ж міліція не карає тих, хто займається незаконними розкопками?

За словами начальника відділу департаменту карного розшуку МВС України Володимира Гусака, не так легко довести їхню провину. Особливо тих, хто вже перепродає знахідки. Хоча відповідальність за незаконні дії в законі визначена чітко.

Володимир Гусак: Є 298 ст. Кримінального кодексу України, яка звучить так: “Знищення, руйнування або пошкодження пам’яток та об’єктів культурної спадщини, самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам’ятці”. Частина 3 цієї статті говорить: “Діяння, вчинення з метою пошуку рухомих предметів, що походять з предметів археологічної спадщини”. Якщо буде особа затримана на археологічні пам’ятці (це, звісно, в ідеалі), то вона буде підпадає під цю статтю.

Доводити, що цей предмет походить з розкопок, то це дуже важко.

Є відповідальні за придбання майна за відомо здобутого злочинним шляхом, але ж ті особи, які продають на ринку, кажуть: “Ми його купили через 10 рук і не знаємо, що воно розкопане”.

Ірина Біла: Як наслідок, винних немає, а “чорна археологія” продовжує квітнути. І замість музеїв археологічні відкриття поповнюють приватні колекції. В кращому разі українські.

Це була програма “Нова Україна” та її ведуча Ірина Біла.

Шануймося!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG