Про це кореспондентові Радіо Свобода розповів телефоном зі Франції професор історії, голова Об’єднання французів українського походження Жак Шевченко.
Нормандія – це один з історичних реґіонів північної Франції, територія якого охоплює тепер кілька департаментів. З півночі Нормандію омиває Ла-Манш, а західніше – інший історичний реґіон, Бретань.
Книжка про українців Нормандії, за словами професора історії, голови Об’єднання французів українського походження Жака Шевченка, вже шоста у серії “Спадщина”, яку започаткували і видають викладачі середнього навчального закладу, колежу імени Поля Верлена з міста Евресі:
“Ініціатива видання цієї книжки належить викладачеві образотворчого мистецтва, який має українське коріння, і його звати Режіс Бодруґ, а також викладачеві історії, який має французьке коріння”.
Останнього звати Франсуа Лє Ґро. Обидва викладачі разом з учнями колежу імени Поля Верлена “під час вільних і дружніх розмов”, як зазначено в анотації, записали спогади українців та їхніх нащадків. Вони витягли зі своїх шухляд і сховків старі фотографії, давні документи, ікони, які українці пронесли з собою тисячі кілометрів, і речі, які їх прив’язують до втраченого краю. Крім спогадів книжка містить історичні розвідки й ілюстрована документальними фотографіями.
Українець за походженням, громадянин Франції Режіс Бодруґ народився у цій країні. Української не знає, але ідентифікує себе з цією нацією. Жак Шевченко каже, що до Нормандії українці потрапляли у різні періоди історії:
“Перші українці прибули після 1 Світової війни і революції в Російській імперії. Зокрема, батько П’єра Береґовуа, колишнього прем’єр-міністра Франції, який сьогодні вже не живе, приїхав у цю місцевість тому, що тут були дві речі: залізорудні шахти і потужне “Товариство металургії Нормандії” (SNM - Societe de Metallurgie de Normandie), яке наймало на роботу велику кількість людей у різні історичні моменти”.
Перші емігранти, розповідає Жак Шевченко, часто були солдатами російської імперської армії, в складі якої були українці. Відтак були економічні емігранти з міжвоєнної Польщі. Далі, після 2 Світової війни, настала черга переміщених осіб, зокрема, тих українців, яких німці вивезли з України в Німеччину, або військовополонених, які вирішили не повертатися в Радянський Союз і вибрали Францію.
До Франції українці приїжджали найчастіше або з польськими, або з російськими паспортами, або ж мали статус осіб без громадянства. З самого початку їм непросто було ідентифікувати себе з українцями, бо за їхньою спиною не було української держави, тож нерідко українці називали себе поляками, і це було характерним для всього північного сходу Франції, де в той час добували залізну руду.
Жак Шевченко:
“Одначе, незважаючи ні на що, українське життя було, і це можна побачити по діяльності численних українських асоціацій. Українці туди активно вступали, передплачували українські газети, наприклад, “Українське слово” чи з Німеччини “Шлях перемоги”.
Звичайно, каже Жак Шевченко, організовували українські свята. Попри все, було велике бажання бути українцем, навіть якщо його не демонстрували відкрито, зокрема, в середовищі французів, які в цьому зовсім не розбиралися.
Професор історії, голова Об’єднання французів українського походження Жак Шевченко наголосив, що з часу здобуття Україною незалежности спостерігається українське відродження серед молодих представників діаспори. Все більше нащадків українських емігрантів ідентифікують себе з Україною, і це не дивно, адже в так званій польській і російській еміграції було щонайменше чверть українців. Саме тому Жак Шевченко і ще кілька осіб з Об’єднання французів українського походження збирають спогади українців та їхніх нащадків по всій Франції.
Нормандія – це один з історичних реґіонів північної Франції, територія якого охоплює тепер кілька департаментів. З півночі Нормандію омиває Ла-Манш, а західніше – інший історичний реґіон, Бретань.
Книжка про українців Нормандії, за словами професора історії, голови Об’єднання французів українського походження Жака Шевченка, вже шоста у серії “Спадщина”, яку започаткували і видають викладачі середнього навчального закладу, колежу імени Поля Верлена з міста Евресі:
“Ініціатива видання цієї книжки належить викладачеві образотворчого мистецтва, який має українське коріння, і його звати Режіс Бодруґ, а також викладачеві історії, який має французьке коріння”.
Останнього звати Франсуа Лє Ґро. Обидва викладачі разом з учнями колежу імени Поля Верлена “під час вільних і дружніх розмов”, як зазначено в анотації, записали спогади українців та їхніх нащадків. Вони витягли зі своїх шухляд і сховків старі фотографії, давні документи, ікони, які українці пронесли з собою тисячі кілометрів, і речі, які їх прив’язують до втраченого краю. Крім спогадів книжка містить історичні розвідки й ілюстрована документальними фотографіями.
Українець за походженням, громадянин Франції Режіс Бодруґ народився у цій країні. Української не знає, але ідентифікує себе з цією нацією. Жак Шевченко каже, що до Нормандії українці потрапляли у різні періоди історії:
“Перші українці прибули після 1 Світової війни і революції в Російській імперії. Зокрема, батько П’єра Береґовуа, колишнього прем’єр-міністра Франції, який сьогодні вже не живе, приїхав у цю місцевість тому, що тут були дві речі: залізорудні шахти і потужне “Товариство металургії Нормандії” (SNM - Societe de Metallurgie de Normandie), яке наймало на роботу велику кількість людей у різні історичні моменти”.
Перші емігранти, розповідає Жак Шевченко, часто були солдатами російської імперської армії, в складі якої були українці. Відтак були економічні емігранти з міжвоєнної Польщі. Далі, після 2 Світової війни, настала черга переміщених осіб, зокрема, тих українців, яких німці вивезли з України в Німеччину, або військовополонених, які вирішили не повертатися в Радянський Союз і вибрали Францію.
До Франції українці приїжджали найчастіше або з польськими, або з російськими паспортами, або ж мали статус осіб без громадянства. З самого початку їм непросто було ідентифікувати себе з українцями, бо за їхньою спиною не було української держави, тож нерідко українці називали себе поляками, і це було характерним для всього північного сходу Франції, де в той час добували залізну руду.
Жак Шевченко:
“Одначе, незважаючи ні на що, українське життя було, і це можна побачити по діяльності численних українських асоціацій. Українці туди активно вступали, передплачували українські газети, наприклад, “Українське слово” чи з Німеччини “Шлях перемоги”.
Звичайно, каже Жак Шевченко, організовували українські свята. Попри все, було велике бажання бути українцем, навіть якщо його не демонстрували відкрито, зокрема, в середовищі французів, які в цьому зовсім не розбиралися.
Професор історії, голова Об’єднання французів українського походження Жак Шевченко наголосив, що з часу здобуття Україною незалежности спостерігається українське відродження серед молодих представників діаспори. Все більше нащадків українських емігрантів ідентифікують себе з Україною, і це не дивно, адже в так званій польській і російській еміграції було щонайменше чверть українців. Саме тому Жак Шевченко і ще кілька осіб з Об’єднання французів українського походження збирають спогади українців та їхніх нащадків по всій Франції.