Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 21:19

Яким шляхом мала б піти і яким може піти Україна? Огляд преси.


Сергій Драчук Прага, 25 липня 2006 (RadioSvoboda.ua) – Попри останні політичні події в Україні західна преса приділяє нині значно менше уваги їхньому аналізові, ніж то було в часи «помаранчевої революції».

Саме цю тему дослідив американський оглядач Анатоль Лівен – його чи не єдину нині аналітичну статтю публікує британський щоденник «Файненшл Таймз». Дослідник якраз звертає увагу, що принаймні в американських засобах інформації Помаранчева революція була однією з головних тем і джерелом нескінченних емоційних коментарів. А коли стало ясно, що події 2004 року виявилися зовсім не революцією з погляду засадничих змін в Україні, то про останні події більшість засобів інформації у США ледь повідомляє, не кажучи вже про якісь коментарі.

На думку дослідника, така мовчанка свідчить про ідеологічне й геополітичне розчарування. Події в Україні, на думку автора, засвідчили, що американські й дещо меншою мірою європейські стратегії стосовно Середньої Європи й Балтії не можна просто перенести на країни післярадянського простору – у цих країнах суспільства, економіки, національне самовідчуття й схильності надто вже відмінні, а зв’язки з Росією тісніші.

При цьому Лівен уважає, що останні події врятували і Україну, і Європу, і США від великої небезпеки – а саме швидкого прийняття України до НАТО. На його думку, небезпека була потрійна: гарантована помста Росії, спротив великої більшості українців, а ще той факт, що членство в НАТО не було б підтримане членством у ЄС, яке остаточно пов’язало б Україну з Заходом. Тепер, пише автор, ця стратегія на передбачуване майбутнє мертва, і треба негайно розробляти альтернативу.

При цьому Захід і Росія, вважає він, мають домовитися не розпалювати в Україні регіональні відмінності, які є реальністю в цій країні. Росія мала б не втручатися в демократичний процес в Україні, а Захід – не втягувати Україну в антиросійський альянс, і жодна зі сторін не мала б нав’язувати Україні свій економічний вплив.

Якщо обидві сторони будуть розумні, результатом буде Україна вільна, незалежна, нейтральна, відкрита для міжнародних інвестицій і економічно пов’язана і з Росією, і з Заходом. І, за стандартами української історії, це була б для України чудова доля, стверджує американський дослідник Анатоль Лівен у щоденнику «Файненшл Таймз».

Тим часом російська преса ширше розглядає перспективи майбутнього України. Наприклад, автори статті в російському щоденнику «Коммерсант» уважають за цілком реальну можливість, що Партія регіонів таки відмовиться від кандидатури Віктора Януковича на прем’єр-міністра, якщо «Наша Україна» остаточно вирішить приєднатися до коаліції.

У такому разі, пишуть російські оглядачі, на прем’єра можуть висунути або Юрія Єханурова, або ж «регіонала» Євгена Кушнарьова. Зокрема, в статті звертають увагу, що Кушнарьов останнім часом робить гучні заяви, які мали б змінити упередження проти Партії регіонів у помаранчевому таборі – наприклад, про те, що державною мовою в Україні має бути тільки українська.

При цьому інші російські спостерігачі не списують і Януковича. Приміром, російська газета з назвою «Газета» наводить думку російського діяча Константіна Затуліна, директора Інституту країн СНД, – він уважає, що призначення Януковича на прем’єр-міністра є вже майже доконаним фактом. Але він не впевнений, що це позитивно вплине на російсько-українські відносини. Тут Затулін теж пригадав слова Кушнарьова про українську мову як єдину державну і назвав це «тривожним» для нього сигналом.

А інший російський аналітик, керівник фонду аналітичних програм «Експертиза» Марк Урнов в інтерв’ю «Газете» каже, що можлива відмова Януковича від передвиборчих обіцянок, як-от про державність російської мови в Україні, є закономірною. Росія має врешті чітко зрозуміти, що Україна вже не повернеться до її сфери впливу за будь-якого прем’єра, вважає цей російський політолог.
XS
SM
MD
LG