Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 17:17

Чи карати смертю вбивцю? (Християнство і смертна кара).


Віктор Єленський

Аудіозапис програми:

Київ, 1 серпеня 2006 року

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях радіо “Свобода” щотижнева програма “Свобода совісті” і я, її ведучий Віктор Єленський.

Щодня мільйони і мільйони людей різних релігійних традицій підносять свої молитви за збереження священного дару життя. Священне заціпеніння перед невимовною таїною цього дару примушує багатьох з них не лише молитися, але й діяти проти тих, хто бере на себе надлюдські повноваження і присвоює собі право це життя відбирати. Йдеться про рух проти смертної кари, який стає дедалі більш потужним, особливо серед християн.

Однак навіть серед християн одностайності, хай як і не дивно, з цього питання немає. Далеко не всі з них вважають можливим дарувати вбивцям загублені душі.

У найбільшій за числом християн країні світу Сполучених Штатах Америки понад половина опитуваних різними соціологічними службами стабільно висловлюються за збереження смертної кари. Зовсім нерідко за повернення до смертної кари висловлюється і населення України.

Респондент: Я за смертну кару, тому що якщо людина скоїла проти іншої людини злочин, якщо вона, не давши їй життя, забирає це життя, яке подарували їй батьки, то вона не має права жити.

Я проти того, що в новому Кримінальному кодексі відмінена ця стаття. Якщо буде така можливість сказати десь своє слово і десь пролобіювати такі от інтереси... Як людина я за смертну кару.

Респондент: Я вважаю, що потрібно. Але є певний процент невинних людей.

Респондент: Я за це. Якщо людина вбила 52 людини... Він не має права жодної людини вбити!

Респондент: Людина – це від природи, від Бога. А його будуть вбивати? Не по-людськи. Це порушення Божих заповідей. Це покарання від Бога буде дуже велике.

Респондент: Складне в мене ставлення до смертної кари. В принципі проти.

Респондент: Мабуть, правильно, якщо дуже тяжкі злочини, дітей вбивають.

Респондент: Проти, тому що, я вважаю, смертна кара в залежності від того, який злочин. Це, звичайно, злочин, за це повинна вона нести покарання, але не треба людини позбавляти життя.

Віктор Єленський: Аж до 18 століття впевненість у тому, що суспільство конче потребує смертної кари, аби не дати беззаконню перейти усякі межі, була всезагальною. І лише 1764 року чи не вперше пролунав одинокий голос, який виступав проти покарання смертю. Голос цей належав маркізові Чезаре ді Беккаріа, італійському філософові і доктору права.

Спираючись на глибоке і всебічне дослідження карного права, Беккаріа доводив, що за звичайних умов держава повинна утримуватися від тортур і вищої міри покарання. Адже впродовж століть смертна кара не зупинила хвилі вбивств, хоча мала на меті саме це.

Власне, Беккаріа сформулював більшість аргументів, що ними дотепер послуговуються противники смертної кари.

По-перше, як писав він, тривале або пожиттєве ув’язнення є не менш, якщо не більш ефективним у справі профілактики злочинів.

По-друге, виправдання можливості вбивства з боку держави сприяє зростанню злочинності більшою мірою, ніж тоді, коли держава наполягає на неприпустимості позбавлення людини життя.

І нарешті смерть є покаранням остаточним і незмінним. Якщо ув’язнений ще має шанс довести свою невинуватість, то вища міра покарання такої можливості, зрозуміло, не передбачає.

Аргументи Беккаріа ширилися Європою.

1808 року під впливом палкої промови Самюеля Роділлі англійський парламент скасовує смертну кару кишеньковим злодіям.

У тому ж році миролюбні квакери створюють в Америці першу організацію, з якої виріс могутній світовий рух за скасування вищої міри покарання. Цей рух знав ліпші і гірші часи, але все ж 1847 року американський штат Мічиган став першою у світі територією, вільною від смертної кари.

Християнські церкви, треба визнати, довгий час не були в авангарді руху проти смертної кари. Достатньо сказати, що Національна Рада християнських церков Сполучених Штатів Америки тільки в другій половині 1960-х років знайшла за можливе беззастережно виступити за її скасування.

1968 року вона оприлюднила аргументи проти смертної кари, які випливають з християнського віровчення. Це віра в цінність людського життя, яке є Божим даром, перевага прощення перед відплатою у ставленні до грішників, неможливість брати на себе відповідальність за рішення, яке ставить межу людському життю, сумнів стосовно того, що смертна кара служить профілактиці злочинів, переконання у тому, що інституалізація неповаги до людського життя призводить до бруталізації суспільства, віра в те, що християнським обов’язком є виправлення грішників, що стає неможливим у разі їхньої страти.

1968 року у Римі 20-річний студент Андреа Риккарді зібрав таких саме, як він ліцеїстів, щоби читати Євангеліє і виконувати його настанови. Молодь прагла наслідувати прикладам першої християнської громади, описаної у Діях Апостолів. Так починалася спільнота Сант Едігіо, яка діє зараз у 70 країнах світу на чотирьох континентах.

Одне з головних завдань спільноти - це встановлення у XXI сторіччі всесвітнього мораторію на смертну кару. “Для утвердження цінності людського життя в усіх частинах світу члени спільноти готові докладати надзусилля,” - говорить Генеральний секретар спільноти, професор Університету Рим ІІІ Адріано Рокуччі.

Андріано Рокуччі: Є кілька причин, які не дозволяють християнській совісті, віруючій людині змиритися зі смертною карою. По-перше, є Божа заповідь, яка є недвозначною: “Не вбий!”

Не забуваймо, що християни – це учні Того, Хто був засуджений до смертної кари; що Христос був засуджений до цієї кари несправедливо, і що Він взяв на Себе гіркоту і розпач усіх несправедливо засуджених до вищої міри покарання. Дар життя священний і тому християни завжди проти будь-якої спроби людини відібрати цей дар в іншої людини.

І ще одне. Християни вірять у силу прощення. І прощення завжди обертається для людини можливістю покаяння, можливістю зміни життя.

Смертна кара – це те, що волає: більше немає місця прощенню!

Наша громада з 1998 року здійснює міжнародну кампанію проти смертної кари. Ми виходимо з поклику нашої совісті. Але є і суто “земні” причини, які спонукають нас займатися цим.

Статистика ООН свідчить, що смертна кара не є стримуючим чинником. Вона не впливає в істотний спосіб на падіння рівня злочинності. Я вже не кажу про судові помилки.

Ми вже зібрали понад 5 мільйонів підписів за мораторій на здійснення смертної кари. Більше половини держав світу вже скасували смертну кару або запровадили мораторій на неї. Ми підтримуємо тих, хто виступає проти смертної кари у різних країнах світу, і ми підтримуємо зв’язки із засудженими до смертної кари: ми листуємося з більш, ніж тисячею засуджених, а там, де можна, надаємо їм юридичну підтримку.

Віктор Єленський: Так вважає професор Адріано Рокуччі, історик Церкви і один з лідерів спільноти Святого Едігіо, котра бореться проти кари смертю.

За окремими винятками українські церковні ієрархи не вважають питання смертної кари таким, що заслуговує на спеціальні звернення й роз’яснення з їхнього боку. Тому вірні історичних церков дуже часто впевнені, що смертна кара – це ефективне знаряддя убезпечення суспільства від поширення злочинності і скасування смертної кари Україною є і передчасною, і нерозумною поступкою Раді Європи.

Серед релігійних діячів України погляди на вищу міру покарання різняться і часом істотно. Наприклад, архієпископ Львівський і Галицький Української православної церкви Августин вказує на те, що ніде у Святому Письмі смертна кара не визначається як гріх.

Архієпископ Августин: Смертна кара у Старому Завіті визнавалася як один з видів покарання, а вказівок щодо її скасування немає ні у Святому Письмі Нового Завіту, ні в Переданні, тому до цього питання треба ставитися помірковано.

Церква вітає кроки держави, аби знайти альтернативу такому покаранню.

Скасувати чи не застосовувати смертну кару – це не Церква повинна вирішувати, а суспільство. Ми можемо тільки клопотати у випадку наявності смертної кари, щоби інколи пом’якшити це покарання, і Церква завжди клопотала, і “Житія святих” про це говорять. Але казати, що смертна кара – це гріх, це суперечить Святому Письму, немає підстав.

Нам залишається тільки впливати на суспільство, щоб люди не грішили не тому, що бояться смертної кари, а тому, що це порушення волі Божої.

Не можна категорично заперечувати, але вітати смертну кару як панацею теж ми не можемо.

Я вже як приватна особа, не як єпископ, можу сказати, що є випадки, коли треба тимчасово допускати як крайній захід, тому що інколи суспільство збурюється тим, що занадто м’яко обходяться у випадках, коли жорстоко, навмисне, цілеспрямовано, з відчуттям безкарності реалізується.

Є випадки, коли як ексклюзив це може бути.

Церква вітає наміри і зусилля держави, суспільства пом’якшувати це покарання. Ми маємо можливість працювати з тими людьми, які оступилися: можемо роботу місіонерську проводити, певні плоди покаяння.

Разом з тим треба враховувати і реакцію родичів, суспільства, тих, хто постраждав. Тобто, тут треба розділити питання церковних законів, моральності суспільства, коли воно дуже тісно сплітається, тоді, мабуть, і будуть вирішені проблеми адекватні і розумні.

Віктор Єленський: Така позиція не є винятковою. Чимало тих, хто читає і знає Святе Письмо, звертають нашу увагу: у Старому Заповіті, щонайменше п’ятнадцять різновидів злочину каралися смертю.

Ну, а Новий Заповіт? Богослови змагаються у витлумаченні окремих його епізодів і ті, хто вважає, що Євангеліє не містить прямої заборони смертної кари, теж мають переконливі аргументи.

Що ж живить українську духовну традицію, непримиренну до смертної кари? Послухаємо наразі архієпископа Харківського і Полтавського Української автокефальної православної церкви Ігоря (Ісіченка).

Ігор Ісіченко: У найдавнішому літописі “Повісті временних літ” є один такий епізод. До князя Володимира прийшли єпископи. І рече один єпископ Володимиру: (цитата з “Повісті временних літ”).

Чи можна розуміти ці слова, які закликали князя Володимира відмовитися від попередньої традиції Руси-України карати злочинців штрафами на користь смертної кари? Очевидно не йдеться про церковну традицію як таку. В Церкві діє благодать Святого Духа, яка допомагає їй перемогти гріх, піднестися до Євангельського розуміння світу, правди, цінності людського життя.

Те, що вбивство є гріхом, говорить Бог до Мойсея на Синайській горі: “Не убий!” Коли ми прирікає на смерть злочинця, то ми всі вбиваємо. Через посередництво суддів, катів, але причетні до цього ми всі.

І проблема суспільства у тому, щоб дати останню можливість людині для реабілітації, караючи, рятувати, давати останній шанс звільнитися від гріха.

Сьогоднішній час – це час пошуку гуманного подолання злочинності. Коли ми дозволяємо собі судити про життя і смерть, то ми беремо на себе дуже небезпечну місію - тоді постає проблема евтаназії, тоді постає проблема припинення життя неповносправних людей, те, що ми вже мали у нацистській Німеччині.

Церква 21 століття має бути одним із найбільш активних оборонців цінності людського життя, життя, яке навіть в останню мить має бути врятоване для вічного.

Віктор Єленський: Отже, архієпископ Ігор вважає: ніхто не може відібрати те, що дано самим Богом, і що розуміння цього вкорінене і в природу Церкви, і в українську духовну традицію.

Звісно, деякі українські релігійні діячі, особливо єпархіальні єпископи і парафіяльні священики часто, занадто часто стають свідками важких страждань своїх вірних – жертв насильства. Вони не бажають, аби їх звинувачували у відсутності солідарності з жертвами тяжких злочинів, яких не стає менше в країні.

Але йдеться, звісно, не про потурання злочинам, а про плекання поваги до людського життя, відсутність якої, тобто поваги, неодмінно обертається зростанням злочинності.

Це була щотижнева програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.

До наступного вівторка, шановні радіослухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG