Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:10

Посіч як символ.


Іван Костюк Івано-Франківськ, 8 серпня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Прикарпатське село Посіч стало однією з столиць Української повстанської армії. Як наслідок в 50-х роках минулого століття війська НКВД повністю його знищили. Лише зараз село, що стало символом нескореності галичан радянському режимові почало відроджуватись.

Посіч. Наріжний камінь монастиря Матері Божої „Знамення”, який в цьому році збудували в Посічі.
Наприкінці Другої світової війни стало очевидним, що такі села, як Посіч,що на Прикарпатті приречені. Посіч зовсім недалеко від обласного центру. Усього два десятки кілометрів. Однак ще донедавна його не було. Під’їжджаючи до Посічі, розумієш, у чому трагедія цього села. Чудове місце на пагорбі, з якого видно Івано-Франківськ, довколишні села та карпатські хребти, а позаду шумить Чорний ліс. Отож Посічі було призначено стати однією з партизанських столиць. Вона була воротами до повстанської держави, безкраїх лісів, що пролягли на сотні кілометрів.

У 1944-1945 роках Василь Андрусяк, більше відомий як полковник Різун-Грегіт, організував тут свою першу сотню, яка склала основу Української повстанської армії і була чи не основним його підрозділом. Полковник Різун відразу визначив село як один зі своїх опорних пунктів.

З Посіччю було пов’язане і його особисте життя. 11 травня 1945 року у церкві с. Посіч він узяв шлюб із Євгенією Гуцуляк. Це було продовженням дивовижної історії цієї славної родини. Посічани, звісно, активно допомагали українським партизанам. Наслідком стало те, що 1946-1947 рр. село було повністю виселене військами НКВД до Сибіру та частково в Одеську область. Очевидці трагедії села Іван Курій та Микола Бриндзей так розповідають про виселення:

„Під штиками, обскочили ціле село і кожну хату. 15 хвилин давали зібрати щось у торбу і на цьому кінець. То
Новозбудований монастир на місці знищеної церкви.
© RadioSvoboda.Ua
страшне було!”, „Село розтягали, хати руйнували”, „ Жодної хати тут не було, не залишилось, жодної хати як село переселили”.

Причиною знищення села стало також те, що 7 квітня 1945 року курінь УПА „Скажені підкарпатці” в Посічі повністю знищив спецвідділ НКВД. Як наслідок – було вбито 60 енкаведистів, захоплено багато зброї та військової амуніції. Упівці втратили лише двох вояків убитими, а двоє було легкопораненими. Цей бій внесено до ста найбільш успішних операцій УПА проти радянських військ.

1950 року с. Посіч було повністю ліквідоване за нескореність та постійну протидію радянському режимові.

У 90-х роках минулого століття Посіч почала відроджуватись. Сюди відновили дорогу, провели електропостачання. Колишнім посічанам та їхнім нащадкам повертають землю. Тут можна побачити і скромні, збудовані зі старих матеріалів хатки, а є і пишні новобудови. Однак більшість земель, на яких колись були вулиці та садиби, стоять пусткою та порослі чагарниками.

Самі посічани кажуть, що в селі вже близько 80-ти дворів. Люди поволі обживають це село, в якому, наче у дзеркалі, відображена історія Галичини.
XS
SM
MD
LG