Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:13

Нова туристична атракція Словаччини – спуск у шахту.


Богдана Костюк Київ, 8 серпня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - Туристична атракція під назвою “спуск у шахту” набуває все більшої популярності у Центрально-Східній Європі. Соляні шахти Польщі та України, вугільні шахти Словаччини перетворились на місця туристичного паломництва, своєрідне короткочасне reality show на кшталт популярного “Останнього героя”. Кореспондентка Радіо “Свобода” Богдана Костюк під час мандрів Словаччиною поблукала надрами Землі на шахті у вугільному центрі країни – місті Прієвідза.

Перед спуском у шахту.
Сама думка про спуск на глибину триста метрів під землю прискорює биття серця і вкидає чималу дозу адреналіну у кров. А коли, разом з колегами – туристами, я отримала спецодяг і комплект індивідуального порятунку (маска з киснем, протигаз і шахтарський ліхтарик) – зрозуміла, що реаліті шоу під назвою “Спуск у шахту “Цігель” річ справді серйозна. Оскільки старі гірники, які на півтори години перетворились на наших поводирів лабіринтами підземелля, постійно повторювали: “Будьте уважними! Ідіть одне за одним! НЕ повертайте в інші коридори!”. І туристам було не до сміху і жартів.

---- звук потягу – вагонетки

Два з половиною кілометри наша група проїхала вагонетками. По тому метрів чотириста ішла підземним коридором, зі стелі, закріпленою бетонними перекриттями, крапала вода, (---звук!), а попереду на нас чекали дві видовжені підземні зали з технікою, яку використовують шахтарі для видобутку і вивезення з шахти вугілля. Яскраві враження від перебування у шахті має одна з українських туристок – Оксана Олексів:

“Насамперед, я якось дуже образно підійшла до самої пропозиції спуститися так глибоко: мені здавалося, що це більш романтично, аніж виявилось насправді. А насправді, у мене склалося відчуття такої оголеної реальності – такої, що на ній око не може зупинитись як на чомусь стабільному і на чомусь приємному.

Коли краплі води, коли котяться зі стелі, монотонно довбають саму породу, і твій мозок одночасно, від того якось стає моторошно. Я подумала: це ж екскурсія. І начебто екскурсія, підібрана під сучасну людину, яка може пройти тих кілька метрів. А що говорити про людей, які там працюють – про шахтарів?! У мене було таке шокуюче відчуття, особливо коли під вагою лампочки на касці голова починає хилитись і ти вже там її не можеш тримати, тримаєш ту лампочку у руці. Ти мусиш тримати три з половиною кілограми акумулятор, який висить на тобі. І за якийсь час це все починало сильно гнітити. Для мого тонкого відчуття світу це була занадто разюча реальність!”.


Шахта “Цігель” розробляється від 1950-тих років, діє досі, хоча запаси вугілля у ній зменшились, і незабаром на шахту чекає закриття. Тобто – перепрофілювання на підземний екскурсійно-туристичний центр, в якому працюватимуть вчорашні гірники. Подібне сталося з шахтами, які за доби Австро-Угорщини поповнювали золоті та срібні запаси імперії, у словацькому містечку Баньська Штявніца. 9-річний киянин Радомир Ковшер спускався у колишню золоту шахту, яка зупинилась п’ять років тому і відтоді перетворилася на туристичний центр. Про свої враження Радомир розповідає коротко:

“Шахта була не з кращих, але для того, щоб екскурсії проводити – дуже гарна! Способи добування золота нам показували. Треба робити такі пішоходні екскурсії як у шахту, в яку я ходив”.

Українським туристам підземні екскурсії до вподоби – виховують внутрішню дисципліну і дають змогу побачити на власні очі, якою важкою і небезпечною є шахтарська праця.
XS
SM
MD
LG