Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:14

Тарас Бульба-Боровець: творець “Поліської Січі”, УПА й УНРА.


Сергій Грабовський

Слухати:

Київ, 9 серпня 2006 року.

Сергій Грабовський: Вітаємо вас!

Перед мікрофоном журналіст радіо “Свобода” Сергій Грабовський і доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників Максим Стріха.

Максим Стріха: Доброго вечора вам, шановні слухачі!

Сергій Грабовський: Український вимір історії Другої Світової війни – до цього часу українські ж громадяни не можуть зійтися в його спільному розумінні та оцінці

“Багнисто-лісові терени Полісся німецькі армії не форсували, а обійшли. Тому, коли Київ та Смоленськ були в німецьких руках, в Пінську, Мозирі, Сарнах та Коростені сиділи по бункерах „Лінії Сталіна" цілі дивізії росіян. Частина з них, по відрізанні від своїх баз постачання та командування, розбіглась хто куди, а частина ярих російських комунарів рішила репрезентувати та боронити „радвладу" з честю до останнього патрона.

Хоч це були наші запеклі вороги, але вони примусили нас їх дуже високо цінити та шанувати, як не абиякого противника. Маючи в бункерах величезні запаси зброї, вогнеприпасів і т. п., вони згодом рішили не тільки оборонятися, але перейти до протинаступу.

Почалося „закріплювання радвлади" на місцях, де не було німецьких гарнізонів та карання „зрадників", тобто всіх українців.

Почали палити цілі села й міста. Цілі райони й області „бездержавного" Полісся вкриває загальна луна полум''я та ліс шибениць змасакрованих по-варварськи жертв нового московсько-большевицького терору.

Німців це не болить. Вони шаленим темпом пруть на Москву та Харків. Не на їх землі війна. Не їх шкоди та втрати. Не їх трагедія.

„Поліська Січ", завдяки відповідній пропаганді, виступає не як десятитисячна босонога Гвардія, але як „Велика Армія Тараса Бульби під командою генералів Армії УНР". Вона розбиває несподіваними наскоками большевиків. Захоплює їх опірні пункти в бункерах. Очищує ціле Полісся від „радвлади". Заводить на просторі Пінськ-Коростень зразковий лад і порядок. Допомагає населенню організувати свою власну адміністрацію. Відбудовується господарство і школи”.


Тарас Бульба-Боровець
Максим Стріха: Щойно пролунав фрагмент із спогадів Тараса Бульби-Боровця “Армія без держави”. Автор її – постать, про яку досі не знає більшість українських громадян. А тим часом з Бульбою-Боровцем пов’язаний важливий український сюжет Другої Світової війни.

Сергій Грабовський: Тарас Боровець (псевдоніми Тарас Бульба, Чуб, Ґонта) народився на Волині 1908 року. Працював каменярем. У роки польської окупації Західної України проводив пропагандистську роботу на Поліссі. Декілька разів був заарештований польськими спецслужбами. В 1934-35 роках був в’язнем концтабору Береза Картузька.

Про його дії під час Другої Світової війни розповідає наш колега Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: У червні 1940 року еміграційний уряд Української Народної Республіки відрядив Тараса Бульбу-Боровця на Полісся для організації там повстанського руху. Через рік, у перший тиждень німецько-радянської війни, на Поліссі під командуванням Боровця діяло 3 тисячі вояків.

У взаємодії з підрозділами Білоруської національної самооборони військо Боровця вело бої із загонами червоних партизан та з радянськими частинами, що залишилися на Поліссі і Волині після відступу Червоної армії. У серпні це військо, яке тоді контролювало територію між Олевськом і Сарнами, оголосило себе “Поліською Січчю”.

Проте вже 15 листопада Боровець на вимогу німецької влади розпорядився розформувати “Поліську Січ”, а невдовзі на її основі створив Українську Повстанську Армію.

Сергій Грабовський: І знову фрагмент зі спогадів Бульби-Боровця.

“В листопаді 1941 р. на очищене від російської диверсії Полісся приходить армія нового ката України — Коха. Ґестапо ліквідує нашу адміністрацію. Приходять банди „генераль- та гебітс-комісарів", „ляндвіртів" і т.п.

Команди „СД" та „СС" з місця починають поголовну „ліквідацію" жидів, „комуністів" та „націоналістів", тобто всіх активних українців... Починається нова реорганізація. Підготовка нових планів боротьби з новим ворогом.

Весною 1942 р. УПА починає сміливими несподіваними наскоками малих груп безоглядно громити „героїв" Коха не тільки на Поліссі. УПА не дає гестапівцям спати спокійно на заграбованих українських пуховиках в Пінську, Мозирі, Житомирі, Шепетівці, Вінниці, Проскурові та Києві одночасно.

Відділи виростають з-під землі та западаються в землю по кожній операції. Ґестапо шаленіє...

Ще зимою 1941 р. УПА заключила братерство зброї з славною білоруською національною партизанкою. Білоруси в''яжуться з Прибалтикою. Сам по собі монтується антиокупантський революційний блок поневолених націй.

Літом 1942 р. від Чорного моря аж до Балтики починають щоденно летіти в повітря цілі гітлерівські „комісаріяти", „ляндвіртамти", залізничні мости, цілі ешелони та автоколони.

Літом того ж 1942 р. силами УПА починає живо цікавитись Москва. Пропонує „братні" переговори, присилаючи літаком з Москви уповноважену спецделегацію в складі підполковника Лукіна та капітана Брежньова.

Під осінь того ж 1942 року попросив „води" й сам „непереможний" Берлін. Кох за посередництвом підполковника СС, доктора Пюца та рівенського гебітскомісара доктора Бера пропонує Головній Команді УПА „дружні" переговори.

Виграваючи Москву проти Берліна і навпаки, УПА як чинник вільної та абсолютно ні від кого незалежної української національно-державної політики переводить як з Москвою, так і з Берліном офіційно переговори. Від одних і других „лісова дипломатія" вимагає визнати негайно на ділі, а не на словах українську абсолютно суверенну державу. Всі переговори розбиваються об цю вимогу.


Сергій Грабовський: Що було далі? Свою розповідь продовжує Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов: У липні 43-го року частина підрозділів УПА була об’єднана із збройними загонами бандерівської гілки Організації Українських Націоналістів в єдине військо, яке теж назвали УПА.

Боровець не погодився приєднатися з рештою свого війська до керованої бандерівцями армії і, щоб уникнути плутанини, перейменував “УПА–“Поліську Січ” на “Українську Народно-Революційну Армію”.

У листопаді Тарас Бульба-Боровець розпочав переговори з представниками німецького командування про передачу його війську зброї для боротьби проти Радянської армії, що наступала на Полісся. Проте 26 листопада під час переговорів нацисти заарештували Боровця і відправили його до концтабору Заксенгаузен.

Під командуванням отамана Щербатюка-Зубатого “Поліська Січ” продовжувала бойові дії до 1945 року. Сергій Грабовський: Більш детально про стосунки бандерівців та бульбівців розповідає історик Владислав Гриневич.

Владислав Гриневич: У 1941 році Боровець домовився про співпрацю з мельниківцями. Останні не погоджувалися з політичною платформою керівництва “Січі”, вона займала пропетлюрівські погляди, пропетлюрівського уряду в екзилі. Але з тактичних міркувань особливо в галузі військового співробітництва, вони дійшли з отаманом певних домовленостей.

А от домовитися з бандерівцями так і не вдалося. По-перше, у бандерівців влітку 1941-го року після арештів не було такого дієвого керівництва, і амбітний Бульба не хотів підпорядковуватися молодим керівникам ОУН(б). Також не було контакту і через політичні протиріччя. ОУН (б) сповідала більш тоталітарну, більш вольову позицію, вона сповідала принцип диктатури партії, а Бульба відстоював більш демократичні принципи і знову ж таки через свої власні амбіції не хотів підпорядковуватися ОУН(б).

Більше того, бандерівці спочатку ставилися доволі негативно до партизанської боротьби: вони казали, що партизанська боротьба – це боротьба тисяч, а треба ставати на шлях народної революції, яка буде охоплювати мільйони. Німецька політика сама змусила змінити погляди ОУНівців і взагалі національно-визвольних сил на питання збройної боротьби.

З кінця 1942-го року почали створювати свої збройні загоди і бандерівці. Вони стали доволі потужними і зміцнилися в 1943 році.

Виникла потреба створення єдиного фронту боротьби проукраїнських національно-визвольних сил. Але його створити виявилося надзвичайно складно.

Спочатку між ОУН і Бульбою та бульбівським рухом спалахнула така пропагандистська війна: Бульбу називали самозваним отаманом, анархістом; бульбівці у відповідь у своїх листівках називали ОУН бандерівщиною, яка провокує німців на жорстокості проти населення.

Щоб відмежуватися від ОУН в період конфлікту з нею, Бульба назвав свої збройні формування УНРА – Українська Народна Революційна Армія.

Бульба створив керівний орган - політраду, до якої входили представники від різних політичних сил: УНДП, комуністи-самостійники, мельниківці, козаки Дону і Кубані, безпартійні тощо.

Поступово це протистояння переросло у відкритий збройний конфлікт, пік якого стався влітку, десь у серпні 1943-го року. Загони ОУН(б) напали в Сарненському районі село Борожниця на бульбівців. Бандерівці почали роззброювати підрозділи Бульби на Волині, Поліссі.

Найбільш масштабним нападом став напад на Людвигпольську особливу сотню Бульби, яку здійснило шість загонів ОУН. Було захоплено в полон трьох старшин і дружину Бульби Ганну Йосипівну Опочинську, а також вбито п‘ять командирів. Це сталося на Костопольщині.

Врешті-решт ОУН(б) змогли об’єднати і частину мельниківських і частину доволі силовими і такими жорстокими шляхами бульбівських частин та створити ту УПА, про яку ми говоримо вже з кінця 1943-го року, яка стала до бою проти Червоної армії і сталінського режиму.

Сергій Грабовський: До цього можна додати, що з 1948 року Бульба-Боровець жив у Канаді, де видавав журнал “Меч і Воля” й написав книгу спогадів “Армія без держави”. Помер він 1981 року.

Максим Стріха: Тарас Бульба-Боровець попри те, що помер своєю смертю і в поважному для українського політичного діяча ХХ століття 73-річному віці, є постаттю глибоко трагічною.

Він був палким українським патріотом, сказати б, патріотом стихійним, бо університети його полягали в роботі каменяра і відсидці в сумнозвісній польській Березі Картузькій. Він був так само стихійним демократом. Через те не міг терпіти надто вождистських, на його думку, бандерівців.

Саме Тарасові Бульбі-Боровцеві, очевидно, належить честь формування перших боєздатних загонів української партизанки часів Другої Світової, що вступили у відверту боротьбу з німецькими загарбниками.

А от чи має він підстави претендувати на роль єдиного фундатора УПА? Питання досі залишається відкритим. Адже спогади Бульби-Боровця надто суб’єктивні; це видно бодай з тих фрагментів, які пролунали щойно. Адже і білоруська національна партизанка була тоді надто кволою порівняно з радянською партизанкою в тій таки Білорусі, і говорити про цілий антиокупантський кордон від Прибалтики до Полісся теж можна було лишень з часткою великого наближення, видаючи бажане за дійсне.

Однак безперечно одне. Тарас Бульба-Боровець був таки справді причетний до формування феномену УПА, хоч і бачив він її, очевидно, дещо відмінною від того, якою вона стала пізніше. Хоч, з іншого боку, і його опоненти бандерівці саме, очевидно, від Бульби-Боровця запозичили багато що з тактики масового партизанського руху, змінивши свої погляди попередні на необхідність масового загальнонаціонального зриву.

А відтак Тарас Бульба-Боровець, принаймні, вартий окремого і шанованого місце в пантеоні борців за волю України.

Сергій Грабовський: Як і багато інших українських діячів, які поки що лишаються або напівзабутими, або забутими зовсім.

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський.

Наступного тижня ми рушимо далі у світ загадок і забутих сторінок української історії.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG