Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:19

Китай хоче скерувати велику частину прісної води з Тибету до засушливих регіонів країни


Петро Кагуй Прага, 10 серпня 2006 (RadioSvoboda.Ua) – 10 головних водяних артерій, що беруть свої початки у горах Тибету, забезпечують прісною водою близько половини населення світу, а точніше майже 47 % мешканців Землі. І ось тепер Китай збирається здійснити грандіозний гідропроект – штучно скеровувати щороку близько 17 мільярдів кубометрів води з Тибету до Хуанхе (Жовтої ріки), котра останніми роками сильно обміліла, у тому числі через розвиток промисловості. Збудований водний канал мав би сягати близько 300 кілометрів.

Нині додаткова вода необхідна для подальшого соціально-економічного розвитку північно-західного Китаю, стверджують чиновники у Пекіні.

До реалізації цього проекту, вартість якого сягатиме понад 37 мільярдів американських доларів, можуть приступити вже у 2010 році.

Тибет, Лхаса
Можливі екологічні наслідки зміни нинішнього водяного балансу Тибету наразі не вивчені. Найбільші суперечки викликають три великі дамби, котрі збираються спорудити на ріці Янцзи. Екологи також нагадують, що Тибет вже зазнав великих екологічних збитків після окупації його Китаєм у 1949 році. Були вирубані великі масиви дерев, що спричинило сильну ерозію гірських схилів.

Оглядачі звертають увагу й на те, що влада у Пекіні і не запитує самих тибетців про їхнє ставлення до нинішнього великомасштабного гідропроекту. За словами тибетського експерта із природних ресурсів Університету Британської Колумбії у Канаді Таші Терінґа:

«Це є характерним для китайського уряду. Кругом, де є масштабні гідропроекти, місцевих мешканців, котрих це зачіпає, не питають».

А вже інший експерт із організації «Світове партнерство води», що базується у Стокгольмі Бйорн Ґутерстам наголосив:

«Це – загальна проблема – як змусити таку країну як Китай, враховувати західний підхід до проблеми через демократичні консультації. Це триватиме довго, але є певне політичне бажання, щоб залучити до дискусії зацікавлені сторони. Це – лише питання, як вони зможуть це зробити, як вони знайдуть механізми для цього? Тому що вони – не мають жодного досвіду у таких демократичних процесах».

Більшість оглядачів вважають, що у випадку реалізації грандіозного гідропроекту, самі тибетці не матимуть від нього жодної користі, а нова гідросистема ще більше посилить залежність Тибету, анексованого Китаєм у 1949 році.
XS
SM
MD
LG