З наближенням 15-ої річниці незалежності України, що найбільше болить і з чого найбільше радіють українці Угорщини – про це Ярослава Хартяні в інтерв''ю Радіо Свобода.
У чому, на Вашу думку, полягають головні здобутки незалежності України?
В першу чергу ми можемо визнати те, що Україну вже не ідентифікують з Росією. Знають, що таке український народ, що є така нація в центрі Європи, і що це нація з дуже великою культурою.
Про більші успіхи я не можу зараз говорити, тому що я не можу сказати, що за 15 років український народ має всі матеріальні блага, які повинна мати здорова європейська нація. Те, що ми багато ще не маємо і довго не будемо мати, – це не тільки залежить від народу, а й від його керівництва.
От, власне, чого не вдалося досягти і що варто зробити керівникам України?
Для мене найсумніше те, що на 15 річниці незалежності України у нас все ще стоїть питання про втрату, чи збереження незалежності. Це єдина країна, де може за 15 років таке говорити.
До Майдану ми мали відносну незалежність. Тепер ми зрозуміли. І тільки почали усвідомлювати, що насправді є незалежність, як отримали сьогоднішню ситуацію – це зневірений народ, це проблема української мови, це цинічний український парламент і проблема, яка для мене здається штучною - Сходу і Заходу України.
Я хочу сказати, що в нас, в української діаспори, ніколи не було проблеми Сходу і Заходу. Як це може бути проблемою в Україні? Вона штучно створювалася, щоб потім деякі політики могли її вирішувати. Але вони й вирішити її не можуть.
Якщо підсумовувати, знову ж таки, останні 15 років, то що головного змінилося за цей час у відносинах України та Угорщини?
Ми дуже раді, що Україна є сусідньою державою Угорщини. Це угорці усвідомлюють. Коли був Майдан помаранчевий, коли люди стояли, то як вони нас вітали, який ми народ.
Навіть й зараз, коли вони бачать нашу майже трагедію, що ми не змогли добитися об’єднання помаранчевих сил, вони кажуть, що Угорщина повинна допомагати Україні входити в європейські структури: в ЄС і одночасно в НАТО.
Звичайно, є поступ і в наданні більших прав національних меншин. Адже за цей час, наприклад, ми як українська меншина в Угорщині великий поступ зробили і в науці, і в шкільництві, і на культурній ниві, і одночасно угорці на Закарпаття мають повну мережу освіти, тобто від дитячого садка до інституту.
І в економіці я бачу поступ, адже багато угорських промисловців йдуть на український ринок, а в нас поради просять. Навіть хочуть знати, який менталітет в Україні. Тому в цьому я бачу поступ.
Ваш прогноз: яким буде місце України у Європі?
Європа поки що не готова нас прийняти в тому розумінні, яка зараз є Україна. Але я вірю, що через декілька років, а це може, 10, може, ще 15 років нам прийдеться чекати, Україна займе своє належне місце.
Ми є такою ж самою європейською нацією. Україна ж нікуди ж не йшла. Вона ж завжди була географічно в Європі і довгий час, я хочу повторити, що довгий час менталітет український – це був європейський. Тобто, нам немає чого соромитися, у нас тільки одна проблема – це політична ситуація в Україні, яка зараз, мені рахується, навіть трошки і безвихідна.
У чому, на Вашу думку, полягають головні здобутки незалежності України?
В першу чергу ми можемо визнати те, що Україну вже не ідентифікують з Росією. Знають, що таке український народ, що є така нація в центрі Європи, і що це нація з дуже великою культурою.
Про більші успіхи я не можу зараз говорити, тому що я не можу сказати, що за 15 років український народ має всі матеріальні блага, які повинна мати здорова європейська нація. Те, що ми багато ще не маємо і довго не будемо мати, – це не тільки залежить від народу, а й від його керівництва.
От, власне, чого не вдалося досягти і що варто зробити керівникам України?
Для мене найсумніше те, що на 15 річниці незалежності України у нас все ще стоїть питання про втрату, чи збереження незалежності. Це єдина країна, де може за 15 років таке говорити.
До Майдану ми мали відносну незалежність. Тепер ми зрозуміли. І тільки почали усвідомлювати, що насправді є незалежність, як отримали сьогоднішню ситуацію – це зневірений народ, це проблема української мови, це цинічний український парламент і проблема, яка для мене здається штучною - Сходу і Заходу України.
Я хочу сказати, що в нас, в української діаспори, ніколи не було проблеми Сходу і Заходу. Як це може бути проблемою в Україні? Вона штучно створювалася, щоб потім деякі політики могли її вирішувати. Але вони й вирішити її не можуть.
Якщо підсумовувати, знову ж таки, останні 15 років, то що головного змінилося за цей час у відносинах України та Угорщини?
Ми дуже раді, що Україна є сусідньою державою Угорщини. Це угорці усвідомлюють. Коли був Майдан помаранчевий, коли люди стояли, то як вони нас вітали, який ми народ.
Навіть й зараз, коли вони бачать нашу майже трагедію, що ми не змогли добитися об’єднання помаранчевих сил, вони кажуть, що Угорщина повинна допомагати Україні входити в європейські структури: в ЄС і одночасно в НАТО.
Звичайно, є поступ і в наданні більших прав національних меншин. Адже за цей час, наприклад, ми як українська меншина в Угорщині великий поступ зробили і в науці, і в шкільництві, і на культурній ниві, і одночасно угорці на Закарпаття мають повну мережу освіти, тобто від дитячого садка до інституту.
І в економіці я бачу поступ, адже багато угорських промисловців йдуть на український ринок, а в нас поради просять. Навіть хочуть знати, який менталітет в Україні. Тому в цьому я бачу поступ.
Ваш прогноз: яким буде місце України у Європі?
Європа поки що не готова нас прийняти в тому розумінні, яка зараз є Україна. Але я вірю, що через декілька років, а це може, 10, може, ще 15 років нам прийдеться чекати, Україна займе своє належне місце.
Ми є такою ж самою європейською нацією. Україна ж нікуди ж не йшла. Вона ж завжди була географічно в Європі і довгий час, я хочу повторити, що довгий час менталітет український – це був європейський. Тобто, нам немає чого соромитися, у нас тільки одна проблема – це політична ситуація в Україні, яка зараз, мені рахується, навіть трошки і безвихідна.