Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 04:54

Тбілісі – столиця на краю Європи


Марія Щур Тбілісі-Прага, 15 серпня (RadioSvoboda.Ua) – Схід Європи такий же цікавий і багатовимірний, як і Захід. Східні міста, Белград, Київ, чи Тбілісі, зберегли свій європейський дух, що переплітається тут, як і на Заході, з місцевою традицією. Та вони досі залишаються поза туристичними маршрутами. Причини різні, але у жодному випадку це не брак історії, чи культури.

Тбілісі, одна з найсхідніших і найстарших столиць Європи, лежить на крутих пагорбах, що височіють над рікою Мткварі. Потреба в обороні і в гостинності одночасно вражає своїм переплетінням в архітектурі грузинської столиці. Високі вежі фортець і гірський аскетизм ошатних церков поруч із типовими для грузинської архітектури будинками з різьбленими дерев’яними балконами, які ніби кличуть гостей до багатого застілля.

На лівому березі ріки, неподалік однієї з найстарших церков Тбілісі, стоїть пам’ятник засновнику міста - легендарному грузинському царю Вахтанґу Ґорґасалі. Кажуть, його у п’ятому столітті привабили до цих місць теплі сірчані джерела, що виходять на поверхню якраз напроти його пам’ятника на другому березі ріки. Там нині міські лазні, які вихваляв ще французький письменник Александр Дюма і його російський тезка Александр Пушкін.

Символи нової доби
Місто, що було в центрі хліборобного та виноробного краю, та на перепутті торгового шляху з Греції і Риму на Схід швидко зростало і багатіло, що не могло не дратувати сусідів. Приблизно в той же самий час, що і до Києва, і з тим самим результатом, сюди навідалися монголи. Після них перси, далі турки і вже потім майже на 200 років тут облаштувалися росіяни.

Пам’ять про гостей прошених і ні, закарбувалася у камені. Поруч з грузинськими церквами стоять вірменські, російські. Тут же, в старому місті – мечеть і синагога. Нині ці квартали перетворюються на туристичну атракцію із сувенірними крамничками і ресторанами.

Кінець 20 століття не був прихильним до грузинів взагалі, і до тбілісців зокрема. Хоча сліди війни початку 90х вже стерлися з лиця центру міста, достатньо трохи від’їхати від нього, щоб побачити, як живуть біженці з Абхазії прямо в буднику центрального вокзалу. На окраїнах міста будинки без вихідних дверей. Як мені пояснили, їх також зняли біженці, для перегородок. Центральне опалення у багатьох будинках також лише у спогадах, а щоб проїхати на ліфті у власному домі, потрібно кинути копієчку – інакше ліфт не поїде. Лише вода, здається є постійно, і за неї тбілісці не платять. А тому крани влітку у деяких родинах відкриті цілодобово – щоб була холоднішою.

Захист від ворогів, гостинність до друзів
Може від пережитого горя, а може і просто від притаманної грузинам побожності першими після війни відновлювалися і будувалися храми. Домінантою лівого берега стала церква Святої Трійці, збудована на гроші невідомого мецената. На службі в ній та інших церквах завжди людно, при чому ніде мені не доводилося бачити стільки молоді.

Молоді тбілісці такі ж привітні і щирі, як і старші, але вони менше нарікають на владу і, якщо мають вибір, воліють говорити англійською, ніж російською.

Ознакою нового часу стали прапори Європейського Союзу на офіційних будинках поруч з грузинськими, хоч в Брюсселі Грузію, як і Україну поки вважають лише сусідкою Європи.
XS
SM
MD
LG