Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 05:09

Міжнаціональні конфлікти в Україні: чи є вони неминучими?


           Слухайте:

Гості: Сергій Рудик – голова Державного комітету у справах національностей і міграції; Рефат Чубаров - один з лідерів кримсько-татарського народу, заступник Меджлісу, народний депутат (“Наша Україна”).

(Скорочена версія. Повну версію “Вечірньої Свободи” слухайте в аудіо записі.)

Юлія Жмакіна: - Тема “Вечірньої Свободи” у прямому ефірі вибухонебезпечна. Втім, це не нафта і не газ. А набагато складніша речовина – міжнаціональні відносини. Їх гармонізувати прагне багато країн світу.


Для України – це вельми актуальна тема. Адже, згідно з Всеукраїнським переписом населення 2001 року, в державі нараховувалось 37,5 мільйонів українців (це майже 78 % від загальної кількості населення) і понад 10 мільйонів (22,2 %) представників понад 130 національностей.

Шановні гості, чи є неминучими міжетнічні конфлікти в Україні? Рефат Чубаров: - Ви навели статистичні дані, і дійсно ми маємо говорити про поліетнічне суспільство в Україні. Зрозуміло, коли є різні етнічні спільноти, то завжди можуть існувати певні проблеми: проблеми розвитку цих спільнот, проблеми їхніх відносин з державою.

А на прикладі з українською державою ми ще маємо такий специфічний випадок, коли на територію України, на власні свої землі повертається цілісний народ, який був депортований за радянських часів і майже півстоліття цей народ утримувався примусово у місцях вигнання.

Отже, якщо об’єктивно такі проблеми можуть існувати, то тоді, пробуючи відповісти на Ваше запитання, я скажу таким чином, що можливе використовування існуючих невирішених проблем між етнічними спільнотами і державою, між етнічними спільнотами і місцевою владою різними силами, в тому числі і політичними, можуть бути якимись економічними угрупованнями для реалізації своїх цілей, але з використанням існуючих проблем у суспільстві.

Чи неминучі міжетнічні конфлікти в Україні? Відповідь не буде, що неминучі. У разі, якщо тільки держава буде вирішувати і постійно опікуватися цими проблемами. Якщо ж держава відокремиться чи віддалиться від вирішення тих проблем, то їх накопичення може перейти ту межу, коли конфлікти можуть бути неминучими.

Сергій Рудик: - Я вважаю, що будь-яких конфліктів можна уникнути, навіть міжетнічних.

Я можу Ваше питання переформулювати іншим чином: чи однозначний конфлікт двох сусідів, які мають власну земельну межу між ними, якщо комусь захочеться привласнити грушу чи яблуню, яка буде рости на сусідній території? Тобто, з власної української історії ми знаємо, що такі випадки були. Але чи це є неминучим?

Я свідомо говорю про це земельне питання, тому що розумна сторона може сказати: “Немає проблем. Користуйся. Половину яблук забирай собі, хоча воно росте на моїй стороні, але я прекрасно розумію, що ти людина і я людина - ми маємо користуватися рівними правами”.

Іноді трапляється по-інакшому. Іноді людина каже, що вона не мириться (в даному випадку) з національними традиціями, з культурною спадщиною, їй не подобається та мова, не подобається те, як вони себе ведуть в культовій споруді, тоді з’являється природа для міжетнічного конфлікту. Тобто, в першу чергу ми говоримо про побутовий рівень.

Рефат Чубаров: - Ми дуже часто говоримо про владу в цілому, але треба говорити ще й про місцеву владу як таку. Дуже часто люди у владі є носіями своїх стереотипів.

Я декілька разів говорив в останні дні: я не знаю жодної такої області в Україні, де на дуже відомому святилищі для певної групи людей, скажімо, був розташований (до речі, незаконно) ринок, і щоб влада протягом 9 років це не вирішувала.

Я ніколи не буду захищати владу у таких ситуаціях, але я хочу довести до кінця про ті стереотипи.

У Криму кримська влада при будь-якій зміні політичного клімату в Києві ще буде довго носієм антитатарських стереотипів, які в неї є.

Дуже велика небезпека є в тому, що кримські татари в деяких моментах змушені саме через такі катаклізми відновлювати справедливість.

Тут найголовніша державна проблема в тому, щоб забезпечити такі умови, щоб місцева влада підходила до вирішення всіх питань, особливо релігійних або етнічних, на рівні з усіма іншими складовими суспільства. Допоки немає таких умов, доти вина лежить на центральній владі, в тому числі із-за відсутності законів.

Юлія Жмакіна: - Це правда, пане Рудик? Тобто, у вас були зв’язані руки цих 1,5 роки, бо місцева влада Криму не діяла в інтересах, скажімо, кримських татар? Зокрема, у ситуацію в Бахчисараї ви якось втручалися?

Сергій Рудик: - Я зустрічався з усіма причетними до цієї дуже конфліктної ситуації людьми: з головою міської ради Бахчисарая, з головою районної ради Бахчисарая, з головою адміністрації Бахчисарая, з прем’єр-міністром України... Перелік можна продовжувати.

Я погоджуюся з висновком, що місцева влада бездіяла. Це не спроба зняти відповідальність з центральних органів влади, але давайте речі називати своїми іменами. Якщо б у Києві чи в Броварах, чи в Борисполі виникла апріорі така ситуація (я дуже сподіваюся, що вона не могла б виникнути в принципі, але тим не менше), то, звичайно, це прерогатива місцевої влади. Міська влада дійсно бездіяла.

Казати, що помаранчева... Насправді помаранчева влада в цій ситуації не могла вплинути, тому що на сьогоднішній день абсолютна більшість в районній раді - представники інших політичних сил, які ніяким чином навіть не можуть бути віднесені до помаранчевої влади.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG