Для туристів з України Батумі, мабуть, є першим містом, з яким вони знайомляться в Грузії. Бо морський шлях простий і дешевий – сюди з Одеси та Іллічівська ідуть пороми. Але наявність великого порту, через який перекачується значна частина каспійської нафти, і який дає роботу багатьом батумцям, не сильно впливає на курортний характер міста. Невеликі дво- і триповерхові будиночки, із порослими виноградом балконами, широкі вулиці, маленькі крамнички і затишні ресторанчики. На чистий і охайний пляж потрапляєш через міський парк з підрізаними газонами і численними кав’ярнями.
Пам’ятник поетові
Іллі Чавчавадзе в центрі Батумі
Але Батумі – не лише курорт. Грузини вважають місто другою культурною столицею країни. Тут постійно працюють кілька театрів. Численних гостей фестивалів, концертів, міжнародних форумів приймають багатозіркові готелі, які з’явилися протягом останніх кількох років. Ті, що залишилися з радянських часів, справляють гнітюче враження – з початку 90х там жили біженці з Абхазії. Але, кажуть, і ці руїни уже викупили інвестори з багатого на нафту Казахстану.
Крім моря, вина і найсмачніших у всій Грузії хачапурі, в Батумі кожен може знайти щось для себе. Апологети «вождя народів» можуть відвідати музей Сталіна – тут він разом з батумськими робітниками організовував нелегальну друкарню на початку минулого століття. Українське серце потішать розташовані у міському парку погруддя Лесі Українці та Тарасові Шевченку, чия творчість і життя були пов’язані з Кавказом.
Та найбільше за поїздку в Батумі будуть винагородженні любителі історії. Бо в кількох кілометрах від міста, майже на самому кордоні з Туреччиною, куди не пускали за радянських часів, вони знайдуть найсправжнісіньку римську фортецю. І не якусь там розвалину, а таку, що практично неушкодженою дійшла до наших часів з першого століття.
Погруддя Лесі Українки та
Тараса Шевченка в міському парку
Ïхати до Ґонійської фортеці варто ще і тому, що тут, за переказами, похований апостол Матвій, якого Христос обрав замість Юди. «У першому столітті сюди з Трапезунти прийшли Андрій Первозванний,
Симон Канонелій та апостол Матвій. І вони тут поширили християнську віру на три століття раніше, ніж свята Ніно. Андрій Первозванний та Симон Канонелій продовжили свою путь, а апостол Матвій, якого Месія обрав замість Юди, залишився тут, поширив християнську віру і помер тут, і похований десь на цій території», - розповідає одна з небагатьох місцевих грузинок, яка ще пам’ятає російську мову настільки, щоб вести екскурсію.
Перші розкопки в Ґоніо вів Генріх Шліман, який відкрив світу Трою, але через непорозуміння з російським імператором, він не зумів завершити роботу. У радянські часи було ще кілька спроб, але Радянський Союз мав інші пріоритети: «щоб вам було зрозуміло: ця фортеця належала радянському радгоспу. Вони нанесли землю над цими пам’ятками і посадили цитрусові саджанці».
Нині в стінах старої фортеці, якою після римлян володіли ще візантійці та турки, розкинувся цитрусовий сад. Хоч розкопки, треба віддати належне новій владі, ведуться. І поруч зі спілими мандаринами і ківі відвідувачі фортеці можуть оглядати старий римський водовід, рештки лазні та турецької мечеті.
Пам’ятник поетові
Іллі Чавчавадзе в центрі БатуміКрім моря, вина і найсмачніших у всій Грузії хачапурі, в Батумі кожен може знайти щось для себе. Апологети «вождя народів» можуть відвідати музей Сталіна – тут він разом з батумськими робітниками організовував нелегальну друкарню на початку минулого століття. Українське серце потішать розташовані у міському парку погруддя Лесі Українці та Тарасові Шевченку, чия творчість і життя були пов’язані з Кавказом.
Та найбільше за поїздку в Батумі будуть винагородженні любителі історії. Бо в кількох кілометрах від міста, майже на самому кордоні з Туреччиною, куди не пускали за радянських часів, вони знайдуть найсправжнісіньку римську фортецю. І не якусь там розвалину, а таку, що практично неушкодженою дійшла до наших часів з першого століття.
Погруддя Лесі Українки та
Тараса Шевченка в міському паркуПерші розкопки в Ґоніо вів Генріх Шліман, який відкрив світу Трою, але через непорозуміння з російським імператором, він не зумів завершити роботу. У радянські часи було ще кілька спроб, але Радянський Союз мав інші пріоритети: «щоб вам було зрозуміло: ця фортеця належала радянському радгоспу. Вони нанесли землю над цими пам’ятками і посадили цитрусові саджанці».
Нині в стінах старої фортеці, якою після римлян володіли ще візантійці та турки, розкинувся цитрусовий сад. Хоч розкопки, треба віддати належне новій владі, ведуться. І поруч зі спілими мандаринами і ківі відвідувачі фортеці можуть оглядати старий римський водовід, рештки лазні та турецької мечеті.