Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 15:55

Учасники підняття національного прапору у 1973-му році над Чортковом нагороджені орденом “За мужність” 1-го ступеню.


Кирило Булкін Київ, 24 серпня 2006 (RadioSvoboda.Ua) - У січні 1973-го року, на День Злуки, дев’ятеро молодих мешканців селища Росохач, що на Тернопільщині, підняли у райцентрі Чортків чотири синьо-жовті прапори. За це вони невдовзі отримали хто 6 років таборів і 5 – заслання, хто – 5 таборів і 3 заслання... напередодні 15-ї річниці Незалежності вони нагороджені, згідно з Президентським Указом, орденом “За мужність” 1-го ступеню.

Микола та Володимир Мармуси, Ярослав Кравець.
Зараз зі мною в студії Радіо свобода брати Микола та Володимир Мармуси, а також син померлого, на жаль, Андрія Кравця – Ярослав. Вітаю, шановні панове. Пане Миколо, пане Володимире, був 73-й рік, ви були молодими людьми. У школах вчили зовсім іншому, а слова “незалежна Україна” були під забороною. Звідки в вас тоді було оце розуміння того, що треба боротися за незалежність, такі акції здійснювати, яку ви тоді здійснили, знаючи, на що йдете?

Володимир Мармус: “З 73-го року до закінчення збройних змагань – це 50-ті, навіть початок 60-х років – пройшло зовсім мало часу. У нашому середовищі про все те говорилося, і ясна річ, що воно впливало на нашу свідомість”.

Чи ви сьогоднішню ситуацію в Україні вважаєте такою, як ту, за що ви боролися?

Володимир Мармус: “Аж такою – не вважаємо. Тому що маємо по формі національну державу, а по суті вона далеко не така. Ми бачимо, що маємо багато моментів проблемних відносно мови, культури і так далі. Держава та, але вона ще не є цілком такою, за яку боролися, вмирали не тільки недавні покоління, а й сотні років тому”.

А що би ви хотіли сказати найголовніше наступним поколінням, які йдуть за вами?

Володимир Мармус: “Хотілося б, щоби вони були дійсно громадянами своєї держави. Без усвідомлення цього принципу ми ніколи не станемо повноцінною державою, повноцінними людьми”.

Тоді останнє моє запитання – до Ярослава Кравця, представника іншого покоління. У тому середовищі, де ви перебуваєте, спілкуєтеся – готові сприйняти такі речі, про які пан Володимир говорив? Є надія, що наступне покоління, ваше покоління таки зробить кращою і реально незалежною Україну?

Ярослав Кравець: “Ну, надія, я б сказав, є. Країна йде до кращого розвитку. Молодь треба, щоб ставала патріотичнішою, бо патріотизм... Якщо ми не будемо патріотами своєї держави, нас ніхто не буде поважати, як було сказано переді мною”.
XS
SM
MD
LG