Доступність посилання

ТОП новини

Віра і розум: богословська освіта в сучасній Україні.


Віктор Єленський

Слухати:

Київ, 29 серпеня 2006 року

Віктор Єленський: Коли є свобода вибору – обирають свободу!

На хвилях Радіо Свобода щотижнева передача “Свобода совісті” і я, її ведучий Віктор Єленський.

Кажуть, що традиційні Церкви до себе не кличуть, до них приходять самі. Добре, погодимося. Приходять і зустрічають священика. Від того, який це священик, вирішально залежатиме: залишиться людина в Церкві, чи ці відвідини виявляться першими й останніми.

Тільки у Православних і Католицьких церквах України наразі понад 15 тисяч священнослужителів. Більшість з них висвячені вже після падіння тоталітаризму. Між тим, чи не всі архієреї серед найпекучіших церковних проблем називають підготовку духовенства.

Здається, давно минулі часи, коли майбутніх семінаристів нагло хапали на військові збори, відбирали в них паспорти, а тим, хто мав серед родичів вояків УПА, просто забороняли вступ до духовних училищ. Тоді в Україні діяла одна-єдина Одеська православна семінарія.

Нині в Україні 175 духовних навчальних закладів, де здобувають освіту майже 20 тисяч слухачів, більше половини з них, щоправда, вчаться заочно.

Викладачі духовних шкіл прагнуть виховати високоосвічених, свідомих пастирів, які були б здатні привести до Церкви своїх ровесників і не боялися б полеміки зі знебоженим, цинічним світом.

Хто йде нині у священики? Історик Ігор Гирич викладає у Католицьких духовних навчальних закладах. Він знає, як формувалася колись священича верства і, водночас, зблизька спостерігає наших сучасників, які хочуть стати душпастирями.

Ігор Гирич: Якщо брати дореволюційні часи, то тоді, як правило, у священики йшли діти священиків. Тобто, були певні касти, священицькі родини. Може, не всі діти, але принаймні сім‘ї були великі, і завжди хтось з дітей ішов у священики.

Зараз ситуація трохи інша: у священики ідуть з родин, які є більш-менш релігійними. За переконаннями люди йдуть. У священики, безумовно, більше ідуть діти західноукраїнських селян, міщан, де, скажімо, більше релігійність збереглася. У Східній Україні, я думаю, таких людей набагато менше. Відсоток священиків у більшості, на три чверті, складають саме діти західноукраїнських людей.

Віктор Єленський: Говорить історик Ігор Гирич. З ним погоджується історик Орися Жиленко. Вона перша в історії українського православ‘я жінка, якій присвоєно звання кандидата богослов‘я.

Орися Жиленко: Хто приходив (учитись)? До революції у дітей священиків вибору було небагато. Практично лише у кінці, я не пам‘ятаю те, якого року, взагалі дозволили дітям священиків після середніх духовних навчальних закладів вступати в університети, а до того вибору у них не було. Правда, і результати були позитивні.

Віктор Єленський: Ректор Київських духовних шкіл Української православної церкви у єдності з Московським патріархатом отець Микола Забуга дає лаконічний портрет кандидатів до священства.

Микола Забуга: Абітурієнт сьогодні – це поняття всекласове, всестанове і (охоплює) всі верстви суспільства абсолютно.

Віктор Єленський: Студенти духовних навчальних закладів вивчають предмети, які не викладають у світських університетах. Якщо знанням латини, старослов’янської чи давньоєврейської можуть похвалитися випускники деяких гуманітарних університетів України, то патрологію, церковну археологію, моральне, порівняльне, догматичне богослов’я, літургику й гомілетику вчать лише тут.

“Конкурс серйозний, а вимоги стають дедалі більшими,” - говорить ректор Київських духовних шкіл Української православної церкви Київський патріархат архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій (Рудюк).

Димитрій (Рудюк): Наша Київська духовна академія і семінарія цього року... Ми маємо певні, втішні для нас результати. Це те, що до 1-го курсу уже реформованої академії вступило 34 абітурієнти.

Був конкурс, були дуже складні іспити, тому що ми бар‘єр (освітній) піднесли трошки, але у цілому ми задоволені результатами і тим, як хлопці готувались і відповідали.

А взагалі-то це молодь, юнаки, які після загальноосвітньої школи ідуть вчитися до православних духовних академій і семінарій.

Цього року втішно, що у нас відкрилася при Острозькій академії магістратура теологічна під патронатом нашого Навчального комітету. Там двадцять осіб, якщо мені не зраджує пам‘ять, будуть навчатися рік у магістратурі.

Віктор Єленський: Одним з найкращих духовних навчальних закладів в Україні є Український католицький університет. Про нього мріяли і митрополит Шептицький, і кардинал Сліпий, але університет було відкрито тільки 2002 року.

Його ректор отець Борис Гудзяк переконаний, що духовне життя від освіти не є радикально відокремленим, адже основним підґрунтям богословської освіти є саме духовність людини. Відтак навчання тут побудоване так, що літургійне життя нерозривне з інтелектуальним розвитком студента.

Про Український католицький університет, відмінності духовної освіти на Заході і в Україні, про сучасних студентів-богословів і про майбутнє богословської науки у Львові розповідає кореспондент Радіо Свобода Галина Терещук.

Галина Терещук: Відкриття нового духовно-наукового осередку УГКЦ (семінарії, факультету УКУ і монастиря) відбулось рівно рік тому. Ще завершуються деякі будівельні роботи, аби центр повноцінно функціонував.

Отець-ректор семінарії Святого Духа Богдан Прах, який є ініціатором, автором і виконавцем такого грандіозного Богословського центру, єдиного в Україні, переконаний, що Церква, реалізуючи цей проект, підтверджує свою зрілість. Адже розвиток богословської думки дасть особливий поштовх для цілої освіти в Україні, як переконане духовенство.

Греко-католицька семінарія була заснована у Львові ще у 1783 році. На її базі у 1929 митрополит Андрей Шептицький створив Богословську академію. У 1939 році семінарію як і академію було насильницьки зачинено червоною владою. На початку 90-х і семінарію, і Богословську академію, нині УКУ, відновили.

У семінарії навчаються 240 молодих людей і не лише з України, але й цього року з-за кордону.

У новому приміщенні створені усі умови для духовного, інтелектуального розвитку, фізичного виховання майбутніх священиків, науковців. Вони навчаються і водночас проводять місійну працю. Це дуже важливо, як каже отець Святослав Шевчук, який викладає і в семінарії, і в Українському католицькому університеті, оскільки сучасне суспільство висуває свої вимоги до священиків, тому важливо готувати глибокодуховних, високоосвічених і, головне, людяних служителів Церкви.

За останній час є певного типу очищення стереотипів, які домінували на початку 90-х, коли вважалось, що бути священиком - це значить матеріально почуватись добре. Натомість, як зазначає отець Святослав Шевчук, сьогодні бути священиком непросто навіть з матеріального боку, коли священик залежить від громади. Саме життя Церкви стає складніше, і водночас воно кристалізує чистіші покликання, з якими приходять молоді люди в семінарію.

Святослав Шевчук: Покликання до священства дуже делікатне питання. Навіть часами людина, яка приходить в семінарію, не завжди усвідомлює свою дорогу у житті. Тому час у семінарії - це час розрізнення покликання. Але є кілька ознак, які потреби мають люди, які приходять до семінарії. Це потреба дуже глибокого духовного життя.

Сьогоднішнє суспільство є надзвичайно вимогливе. Важко знайти науковця, який би сказав, яким буде суспільство, культура в Україні через 7 років, коли юнак, який до нас прийшов, завершить навчання, стане священиком, які виклики його чекають.

Богословська освіта має на меті дати йому можливість адекватно проповідувати слово Боже, але в такий спосіб, щоби був потрібний і зрозумілий тим людям, до яких він буде посланий.

Галина Терещук: Чимало семінаристів продовжують навчання на філософського-богословському факультеті УКУ, або ж, навпаки, чимало студентів йдуть в семінарію і висвячуються на священиків. Відтак це свідчення тієї нерозривності глибокої духовності, яка є основою для богословської освіти.

Отець - ректор Українського католицького Борис Ґудзяк університету зауважує, що нині уже відчутний вислід духовної освіти в України: до випускників УКУ, молодих науковців, уже дослуховуються богослови у світі. Це високоосвічені духовні особи.

Борис Ґудзяк: Є дві риси, які відзначають нашу освіту в позитивному вимірі. У нас є серйозний поворот до джерел, який вимагає вивчення класичних мов.

Сьогодні на Заході складно пройти програму, яка дає ґрунтовне знання з латинської, грецької, не кажучи, з церковнослов’янської. У нас духовна освіта - це поняття, яке не є розчленоване. Ми стараємось, щоб особистий духовний розвиток йшов у парі з інтелектуальним, де у багатьох богословських факультетах Заходу є проблемою, оскільки там богослов’я стає суто інтелектуальним аспектом, відірваним від життя.

Ми, очевидно, можемо багато повчитись у західних богословських академіях, скажімо, наші бібліотеки є на початковому етапі розвитку.

Галина Терещук: Нині УГКЦ опрацьовує єдиний документ для виховання і навчання семінаристів. Головне завдання - це виховати таких священиків, які б не були обмежені до суто українського контексту, а могли б ефективно душпастирувати за межами України.

Віктор Єленський: І все ж богословська освіта в Україні повсякчасно стикається з численними проблемами. Над семінаріями й академіями тяжіють примари минулого і часом найоптимальнішим видається повернення до довоєнних чи навіть дореволюційних взірців.

Деякі богослови і церковні діячі відверто визнають, що в нинішніх духовних школах панує дух бурси, неприпустимий обскурантизм, вкоріненння нетерпимості до інославних і до прикрого низький рівень знань. Але найстрашніше – це спустошення, яке зазнала духовна школа в Радянський час.

Продовжує історик Ігор Гирич.

Ігор Гирич: Безумовно тут велика проблема – це перерваність традицій. Особливо це відчувається у православній освіті, відсутність освіти протягом 50 років дуже відчувається. Безумовно сьогодні нема таких закладів, (як) колись була Київська духовна академія. Ті академії, які нині існують, більш академії номінальні - там немає тієї кількості предметів і тої кількості фахівців, які потрібні для таких академій.

Для греко-католиків це краще, бо відновили діяльність колишня Львівська богословська академія, і ті фахівці, які були на Заході, вони приїхали до Львова. І там безумовно рівень богословської освіти набагато кращий. Тобто, там не було такої перерваності традицій, бо ці люди, які емігрували, вони фактично УКУ відновили у Римі. І там ми мали можливість готуватися.

Віктор Єленський: Ігор Гирич додає, що величезною проблемою для православної освіти є також роз’єднання Православ’я в Україні.

Ігор Гирич: Мені здається, що це зараз найбільша проблема з тих, що є. Бо від цього випливають й усілякі інші організаційні проблеми, конфесійні, ідеологічні навіть проблеми, історіософські проблеми. Бо, власне, від цього залежить те, як викладати, як дивитися на власну історію, власне, світ і на історію Церкви. А без цього важко нормально організувати процес.

Віктор Єленський: Що може піднести рівень духовної освіти в Україні? Багато хто говорить про нагальну потребу радикальної реформи цієї освіти. Інші вважають, що зміни мають бути обережними і виваженими.

Архієпископ Димитрій каже про мистецтво поєднання змінюваності й незмінності.

Димитрій (Рудюк): У нас богословський спектр курсів і предметів уже давно розроблений. Ми його не змінюємо, оскільки саме наука християнська і вчення християнської Церкви лишається незмінними.

Але якщо взяти, наприклад, реформу духовної освіти, то головний лейтмотив її - це те, що ми переводимо з кількості в якість. У зв‘язку із цим, для того, щоб наблизити себе до акредитації нашої Православної богословської академії, ми ввели (у навчання) велику кількість, як ми кажемо, гуманітарно-соціальних дисциплін, такі, як соціологія, політологія, педагогіка, психологія, спектр різних історичних дисциплін (таких, як всесвітня історія, історія України).

Ці у нас, до речі, були курси, але ми їх значно цього року розширили. У тому числі й українознавство, культурологія.

У нас поділено навчальний процес на три такі напрямки: дисципліни, які вивчаються як богословські, фундаментальні, соціально-гуманітарні і філологічні.

Віктор Єленський: Протоієрей Микола Забуга також вважає, що серцевина навчального процесу в духовних школах не підлягає змінам.

Микола Забуга: Актуалізація Євангелія – це завдання стабільне на всі часи та епохи. Кожний його читає і кожний хоче почути звідти те, що йому подобається, або те, що його втішає. А разом з тим там завжди одна і та сама ідея: або це Спаситель, або ні. Тобто, показати наші випускники сьогоднішньому поколінню, випускники попередніх років своєму поколінню, тобто, це актуалізація Євангелія.

Віктор Єленський: Ще одна проблема духовної освіти – це триваючі дискусії стосовно того, чи є богослов’я наукою. Тобто, в найпрестижніших університетах світу на це питання давно вже відповіли і відповіли позитивно, а от в Україні навколо цього точаться суперечки.

Ті, хто відмовляють богословію у науковому статусі, кажуть: воно тримається на незмінних догматах і вірі, а наука – це сумнів і зміна найусталеніших поглядів. Богослови відповідають: Бог є незмінним, а уявлення про Нього постійно змінюються.

“Як можна не вважати богословя наукою?” – Обурюється історик і кандидат богослов’я Орися Жиленко.

Орися Жиленко: Ну, а як же! А з іншого боку, вибачте мене, можна і історію наукою не вважати – відома “наука проститутка”. Богослов‘я, скажемо прямо, воно у більш жорстких рамках існує, ніж історія. Тобто, там жорсткіші параметри, а у нас, я не знаю, хто істориком може вважатись, хто хочеш. А там дуже непросто!

Ну, якщо це, звичайно, не словоблуддя якесь, а конфесійне справжнє якесь богослов‘я, особливо католицьке і православне – це ж колосальна традиція, колосальний об‘єм інформації і дуже жорсткі рамки.

Віктор Єленський: Історик Ігор Гирич повністю погоджується із колегою.

Ігор Гирич: Безумовно, що тут немає сумнівів. Власне, це можна вважати частиною філософської освіти або ж філософія частина богословської освіти - там є метод, є своя традиція освітня, є необхідні складові частини цієї науки.

Віктор Єленський: Архієпископ Димитрій долучається до дискусії:

Димитрій (Рудюк): Богослов’я звичайно, що є наукою. Ми повністю відкидаємо незрозумілі такі суперечки. Вони точаться навколо двох напрямків – це визнання теології як дисципліни і викладання християнської етики у школі.

Ці непорозуміння з християнською етикою, слава Богу, що вони вже подолані, і (від) сьогодні у загальноосвітній школі буде викладатися християнська етика. Поки що, звичайно, на вибір: кожен юнак чи дівчина, хто навчається у школі, будуть по вибору слухати цей предмет.

А що стосується теології, то головна суперечка не у тому, чи це є наука і дисципліна, а яку теологію викладати. Певні релігієзнавці, науковці намагаються доказати, що теологія повинна бути надконфесійною. Але якщо ми такий приймемо аспект, то це не буде вже теологія. Сам предмет науки теології повинен бути завжди конфесійним, бо тоді є предмет для викладання.

Тобто, якщо це православне богослов’я, то воно православне богослов’я, якщо католицьке, то католицьке, якщо протестантське, то протестантське. А сьогодні намагаються все це звести до однієї купи. Ми поки що проти цього і вводимо застереження.

Віктор Єленський: «Віра і розум, ніби два крила, на яких людський дух підноситься до споглядання істини». Віра і розум покликані до поєднання у служінні духовної верстви, яка, власне, робить лише перші кроки в умовах демократії.

Це була програма “Свобода совісті” та її ведучий Віктор Єленський.

До наступного вівторка, шановні радіослухачі!

Говорить Радіо Свобода!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG