Два тижні тому усунули з посади головного редактора популярного в Києві видання «Газеты по-киевски» Сергія Тихого. Власник видання (фінансово-промислова група «Приват», якою володіє Ігор Коломойський) діяв без будь-яких гальм: щоб прибрати незручного Тихого, зупинили навіть друк видання, не кажучи вже про кількамісячну заборгованість із зарплатні.
«Приват» пояснив зняття головного редактора з посади нібито економічним занепадом. Аргументи просто смішні, оскільки видання успішно розвивалося протягом дев`яти років і навіть створило низку міських газет по всій Україні. Якщо врахувати, що від інших своїх медіа-проектів Коломойський навіть не вимагає прибутковості, тим більше стає зрозумілим: причини криються зовсім не там, де це намагаються показати.
Цензурування руками олігархів
Працівники «Kyiv Post» в своїй заяві повідомили, що представники власника неодноразово казали, що «незалежна робота журналістів потенційно загрожує іншим інвестиціям компанії в секторі нерухомості, ЗМІ та інших», «інколи відбувалися спроби обмежити редакційну незалежність».
Власник навіть почав переговори з високо посадовцем адміністрації Президента.
«Ці переговори почалися через страх того, – пишуть журналісти у своїй заяві, – що незалежна журналістика може загрожувати всій іншій компанії ISTIL Group». Власником цієї компанії є добродій Захур.
Віктор Янукович наполегливо заперечує наявність цензури. Він запевняє, що є палким прихильником свободи слова. Формально і справді існує дуже мало підстав звинувачувати команду Президента у встановленні цензури, як це було за Леоніда Кучми.
Янукович пішов іншим шляхом. Він, брутально порушуючи Конституцію, інші закони, підпорядкував собі всі гілки влади. Навіть найбагатші люди України, які часто є власниками ЗМІ, стали залежними від влади. Вони мусять демонструвати лояльність до неї, бо саме від добрих стосунків із Януковичем залежить успішність їхнього бізнесу. І їм зовсім не потрібно, щоб підвладні їм ЗМІ викликали роздратування Самого. Тож вони і прагнуть заткнути пельку тим, хто ще намагається критикувати владу. А якщо не виходить, то усувають незручних головних редакторів.
Янукович, звісно, вдає, що він обурений. Він навіть заяву випустив на підтримку колективу «Газеты по-киевски», коли той прийшов до його адміністрації з протестами. Але сам пальцем не поворухнув, щоб не допустити сваволі власників. Тому повірити його заявам може лише дуже наївна людина.
В журналістському середовищі, як і в усьому суспільстві, наростає невдоволення.
2004 року журналістські протести передували помаранчевій революції.
Янукович і його бригада так і не засвоїли уроків минулого. Знову наступають на ті ж самі граблі.
Не так багато лишилося часу, коли суспільство спостерігатиме, як граблі луплять їх держаком по лобі.
Навряд чи суспільство відчуватиме при цьому співчуття. Самі ж бо винні.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
«Приват» пояснив зняття головного редактора з посади нібито економічним занепадом. Аргументи просто смішні, оскільки видання успішно розвивалося протягом дев`яти років і навіть створило низку міських газет по всій Україні. Якщо врахувати, що від інших своїх медіа-проектів Коломойський навіть не вимагає прибутковості, тим більше стає зрозумілим: причини криються зовсім не там, де це намагаються показати.
Цензурування руками олігархів
Працівники «Kyiv Post» в своїй заяві повідомили, що представники власника неодноразово казали, що «незалежна робота журналістів потенційно загрожує іншим інвестиціям компанії в секторі нерухомості, ЗМІ та інших», «інколи відбувалися спроби обмежити редакційну незалежність».
Власник навіть почав переговори з високо посадовцем адміністрації Президента.
«Ці переговори почалися через страх того, – пишуть журналісти у своїй заяві, – що незалежна журналістика може загрожувати всій іншій компанії ISTIL Group». Власником цієї компанії є добродій Захур.
Віктор Янукович наполегливо заперечує наявність цензури. Він запевняє, що є палким прихильником свободи слова. Формально і справді існує дуже мало підстав звинувачувати команду Президента у встановленні цензури, як це було за Леоніда Кучми.
Янукович пішов іншим шляхом. Він, брутально порушуючи Конституцію, інші закони, підпорядкував собі всі гілки влади. Навіть найбагатші люди України, які часто є власниками ЗМІ, стали залежними від влади. Вони мусять демонструвати лояльність до неї, бо саме від добрих стосунків із Януковичем залежить успішність їхнього бізнесу. І їм зовсім не потрібно, щоб підвладні їм ЗМІ викликали роздратування Самого. Тож вони і прагнуть заткнути пельку тим, хто ще намагається критикувати владу. А якщо не виходить, то усувають незручних головних редакторів.
Янукович, звісно, вдає, що він обурений. Він навіть заяву випустив на підтримку колективу «Газеты по-киевски», коли той прийшов до його адміністрації з протестами. Але сам пальцем не поворухнув, щоб не допустити сваволі власників. Тому повірити його заявам може лише дуже наївна людина.
В журналістському середовищі, як і в усьому суспільстві, наростає невдоволення.
2004 року журналістські протести передували помаранчевій революції.
Янукович і його бригада так і не засвоїли уроків минулого. Знову наступають на ті ж самі граблі.
Не так багато лишилося часу, коли суспільство спостерігатиме, як граблі луплять їх держаком по лобі.
Навряд чи суспільство відчуватиме при цьому співчуття. Самі ж бо винні.
Юрій Луканов – незалежний журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
